Протвережуючий розклад від Головнокомандувача Збройних сил України, який повинен мобілізувати сили для боротьби, замість зменшення сили опору через “швидку і близьку перемогу”, яку транслює окупаційний марафон.
Технологія – це відповідь. Росію не варто недооцінювати.
Копітку працю над перекладом ще у 1860-х розпочав Пантелеймон Куліш. Зауважимо, що у той час царський уряд поборював всякі спроби розвивати українські мову й культуру, діяли жорсткі репресивні документи – Валуєвський циркуляр та Емський указ, які забороняли видання книжок українською мовою.
Спочатку вони вихвалялись у соцмережах своєю участю у вбивстві українців. На той час в Україні, у 2014-2015 роках, ще панував хаос, правоохоронна система була розбалансована, тривав відтік зрадників, були оголені цілі відділи і департаменти. В цей час Миротворець взявся до роботи, щоб допомогти силовим структурам. Притирки почали зачищати сліди, та було вже пізно.
Користуючись нагодою, нагадаємо про не вирішене питання.
Те, що не розказують в окупаційному марафоні. Червоною сигнальною ракетою впродовж усього тексту вимальовуються фрази: “Власне виробництво зброї”, “Захистіть український ВПК від Басалаєвої і ко!”. А набатом звучать спогади про трирічне біснування асфальтоукладчиків.
Щоб усвідомити, що зробила Басалаєва з низкою оборонних підприємств України, слід прочитати цей допис Тетяни Чорновол.
Я особисто впевнений, що Басалаєва усвідомлювала що робила, знала про наслідки своїх дій і діяла свідомо.
“Холод…
Найбільше зараз дошкуляє саме лютий холод… Не голод, бо шлунок уже зсохся до мінімуму. І як би він не просив, не стогнав, не бунтував, їжі не буде.”
Спостерігаємо пожвавлення гучного викриття, яке вже було затихло. Ба більше, влітку у ЗМІ почали з’являтись песимістичні нотки про недоведеність звинувачень щодо викритих агентів ФСБ.
На тимчасово окупованих територіях України працює рух опору. Українці ризикуючи життям і здоров’ям близьких повідомляють про розташування російських фашистів, їхніх боєкомплектів і навіть протидіють російській пропаганді. Вони чекають звільнення, мріють обійняти солдата ЗСУ і колись розкажуть про людей зі сталі і з Україною в серці.
Херсонщину російські загарбники окупували за лічені години. Ми ще довго будемо аналізувати, як сталось так, що мешканці до останнього не вірили у можливість вторгнення. Навіть працівники медійної сфери, такі як авторка розповіді, не готувались заздалегідь, бо вірили, що все буде добре і чекали на травневі шашлики.
Російські загарбники заходили хвилями через пункт прикордонного контролю “Сеньківка”. Там сходяться кордони трьох держав: України, Росії та Білорусі, там на полі є монумент Дружби слов’янських народів.
…
До центру Чернігова звідси — 9 км по прямій, до Києва — 150 км. П’ять тижнів, тобто 36 днів, від 24 лютого до 31 березня, на цих пагорбах і поблизу точилися криваві бої. Тут застрягли росіяни, які збиралися взяти Київ за три дні.
Від 13 до 17 березня Марусика тримали в холодному металевому вагончику – пораненого, зі зв’язаними руками й мішком на голові. Не давали ні їсти, ні пити, не виводили в туалет. Допитували про співпрацю з ЗСУ, катували. Стріляли над головою, били.
Співробітниками Центру “Миротворець” список опрацьований, тих, кого ще не було на обліку, довбито в Чистилище.
У полоні Юрій Армаш став свідком жорстокого ставлення окупантів до українців, катування, зґвалтування неповнолітньої дівчини і багатьох жінок. У Новій Каховці він дізнався історії багатьох людей і як працює збудована росіянами система терору проти мирних місцевих мешканців. У тій катівні він зміг врятувати життя ув’язнених тим, що тільки було під рукою.
