Автошлях М-06 — це траса Київ-Чоп, “Житомирська траса”, а віднедавна — “Траса смерті”. У людей, які бували на ній у перші дні й місяці після деокупації, вона вже давно не асоціюється зі звичайною дорогою на захід — лише з вервечкою згорілих автомобілів і згорьованих людей, тілами на асфальті й узбіччях, потрощеними будинками, купами російської техніки й табличками «міни» вздовж лісосмуг.
Він виповз з-під уламків, які горіли, упав на промерзлу землю і, використовуючи свої зуби, затягнув джгут на кожній зі своїх покалічених рук. За кілька хвилин бойовики наблизилися, простріливши йому ноги. Сам Михальчук уже вважав, що смерть неминуча, але він потрапив у полон.
Сила духу українського воїна захисника у 20-річного Даніїла б’є всі рекорди. Молодий чоловік в юнацтві обрав професію військового, готувався до зустрічі з ворогом, пройшов пекло російського полону і не втратив жагу до життя. Даніїл просить не жаліти людей з протезами, якщо вони про це не просять. Дивлячись на цю сталеву силу волі можна тільки сказати, що жаліти людину, яка в рази сильніше за тебе – це абсурд. Такі Люди викликають лише повагу і захват, аж ніяк не жалість.
“Люди помирали вдома, в підвалах, їх розстрілювали на вулиці, коли вони йшли по воду, люди горіли живцем у будинках. Щоб замести сліди своїх злочинів, росіяни руйнують недогорілі будинки, вони екскаваторами роздирають тіла наших співвітчизників. Кажуть, будівельне сміття з людськими останками рашисти везуть на переробку і з нього відбудовують будинки і дороги».
“Хлопці поливають себе водою через люту спеку. Нервово курять. Військовий, що весь час прикриває обличчя від запаху, дивиться нам в душу і каже: Покажіть їм. Так виглядає війна”.
Цікава деталь. Донос за дискредитацію написала російська фашистка Анна Коробкова.
У відкритих джерелах є чимало згадок імені Коробкової. Написання доносів на росіян жінка поставила буквально на потік. В одному з письмових інтерв’ю Коробкова заявила, що «викриття у неї в крові», і пояснила, що її дід був інформатором НКВС під час Великої Вітчизняної війни.
Громадяни КНР на території рф ведуть комерційну діяльність, при цьому реєстрація у них китайська, і податки вони платять тільки Китаю. Що це, якщо не окупація? Що це, якщо не рабство росіян на китайського пана?
Валерія пояснює: вона не корилася в полоні, бо не мала чого втрачати. Загибель її Андрія переважила все.
– Росіяни розуміли, що погрожувати мені нічим не можуть, пообіцяти нічого не можуть. Коли питали, що можуть запропонувати, я казала: “Поверніть мені мого Андрія”. Андрій – це моя слабкість і сила водночас. Це єдина людина, заради якої я була здатна на все. І я через його смерть дуже зла на них. Була і є.
Після побаченого в полоні Олександр попрощався з життям, страшно уже не було. “Картинка стояла перед очима – покійна бабуся, братик, сонце, тепло, і я маленький”, – розповідає військовий.
Це не путін вбиває наших Захисників і бомбить житлові будинки, стирає з лиця землі міста і села, мародерить чайники і пралки, ґвалтує дітей, жінок і чоловіків, морить голодом полонених і леліє жагуче бажання знищити Україну, як таку. Це прості люди, росіяни.
Довелося тлумачити їм найпростіші речі – що ми тут православні й маємо церкви двох концесій. Росіяни вимагали привезти їм священника, щоби самим поговорити з ним.
Приїхав панотець московської церкви, розповів їм те саме – що тут нема націоналістів і ніхто росіян не ріже. Прийшов переконувати чоловік, який мав російський паспорт. Взагалі кількість людей збільшувалася в геометричній прогресії. За пів години це була сотня, за годину – більш як пів тисячі, й люди продовжували прибувати. На нашу вимогу ворожа техніка була відведена з дороги у поле, і через дві години вони поїхали назад на Семенівщину, а потім на кордон, до росії.
“Для мене це була історія не про Порошенка, чи Зеленського. Це не була історія про персоналії. Це був вибір, якою фігурою ходити у цій шаховій партії. Але від цього залежав її результат. Бо в одному випадку безпекові виклики виглядали суттєво більш імовірними і трагічними, ніж в іншому. Той вибір означав виграти, чи програти шахівницю.”
-Она визжит, она маленький ребенок, ей лет пять-шесть. А я выстрелил, ты понимаешь.. контрольный. Я никого не должен был выпустить, никого. Была команда на зачистку.
З’являються нарешті гарні новини не про асфальт, на який втрачено три роки і в результаті – ні асфальту, ні боєприпасів.
Слідчі поліції Харківщини оголосили про підозру російському військовому у розстрілі подружжя.
