Українські та польські дослідники завершили черговий етап пошукової експедиції на території колишнього села Пужники Тернопільської області. Попри проведені дослідження, місця масового поховання загиблих під час Другої світової війни цього разу виявити не вдалося.

Натомість фахівці знайшли залишки кількох давніх споруд.

У російських пропагандистських медіа та серед українських корисних ідіотів Валентина Молода постає як одна зі 100 найкращих лікарок України, яку нібито переслідують за допомогу в’язням катівні. Однак насправді твердження про її місце в рейтингу не має підтверджень, а єдина відома нагорода виявилася відзнакою громадської організації, яка відкрито пропонує рекламно-іміджеві послуги в межах процедури нагородження.

Водночас обвинувачення стосується зовсім інших дій — організації та провокування заворушень у Петропавлівській Борщагівці.

Що розповідає російсько-терористична пропаганда за підтримки вітчизняних корисних ідіотів і що відомо насправді — у матеріалі FAKE OFF.

⚠️Україна в українсько-польських відносинах поводиться як жертва домашнього насильства: постійно намагається шукати, що зробила не так, намагається знайти провину у власних діях.

Але, наголошує Володимир В’ятрович, Україна нічого такого не зробила. Натомість у Польщі шукають будь-яку нагоду, щоб знову розкрутити тему розбрату між країнами.

Історик також звернув увагу на заборону в’їзду до Польщі депутату Львівської обласної ради Шереметі.

Важливо, що йдеться не просто про депутата, а про керівника пошукової експедиції, яка лише за кілька тижнів до цього виявила в колишньому українському селищі Ласків останки понад 40 українців, які були вбиті бійцями Армії Крайової у березні 1944 року.

Картинка історії, яку роками вибудовувала Польща, тріщить по швах. Факти, що відкриваються під час пошукових робіт, дедалі важче вписати в зручну для Варшави версію минулого.

За понад 20 років відбулося чимало українсько-польських акцій примирення за участю президентів обох країн, громадських і релігійних діячів. Над осмисленням спільної історії працюють історики, тривають дослідження складних і трагічних сторінок минулого.

Водночас українці досі недостатньо знають власну історію. Саме цим користуються проросійські сили в Польщі, які знову й знову розігрують карту історичного розбрату. Якби за ці понад 20 років українці здобули належні знання про власне минуле, уже виросли б покоління, для яких маніпуляції історичними фактами були б значно складнішими.

І була б неможливою ситуація, коли кандидат на найвищу посаду в Україні під час президентської кампанії 2019 року заявив: «Степан Бандера — герой для якогось відсотка українців».

Так само нереальною була б історія про президента нашої країни, яку розповідав колишній президент Польщі Анджей Дуда. За його словами, під час однієї з приватних розмов про складні сторінки українсько-польських відносин Зеленський сказав йому:

«Анджею, я ніколи не чув про вбивства, про вбивства поляків на Західній Україні, на Волині. Нас цьому не вчили в школі».

Польська влада в рамках державної кампанії терору українського населення Галичини (восени 1930 року), застосовувала різні види катувань. Серед яких найчастіше використовувались побиття палицями, шкіряними нагайками, (“биківцями”), ціпами, гумовими нагайками з металевим дротом, побиття прикладами рушниць, сексуальне насильство.

У січні 1932 року Рада Ліги Націй розглядала питання компенсацій жертвам Пацифікації, які польським урядом так і не були виплачені.

Під час обговорення доповідач Масахіро Сато висловив жаль, що польський уряд не погодився виплатити компенсації невинним жертвам зловживань чиновників. Представник Великої Британії лорд Роберт Сесіл також підтримав цю позицію.

Однак Ліга Націй не ухвалила рішення про примусову виплату відшкодувань. Представники Ради висловили жаль через відмову польського уряду, а Сесіл сподівався, що Варшава перегляне свою позицію. Польський представник Залеський прийняв доповідь, але згоди на компенсації не дав.

🇺🇦 Наша історія не може переписуватися комусь на догоду. І тим більше ніхто не має права вказувати Україні, яка поколіннями й кров’ю виборює свободу, кого зі своїх героїв їй пам’ятати та величати.

СБУ оприлюднила архівні документи про двох учасників українського визвольного руху — Анну Попович та Мирослава Симчича. Їхні історії зберігаються в Галузевому державному архіві СБУ і є частиною документальної правди про боротьбу українців із радянським режимом.

Анна Попович була зв’язковою та друкаркою Надвірнянського проводу ОУН. Вона передруковувала підпільні матеріали, листівки й відозви, забезпечувала повстанців продуктами та медикаментами. Після арешту організувала втечу, а під час одного з боїв отримала тяжке поранення, через яке їй ампутували руку.

Згодом радянські спецслужби знову заарештували Попович і вимагали видати інформацію про підпілля. Вона не зрадила побратимів. Її засудили до 25 років ув’язнення, десять із яких вона провела в радянських таборах. Після звільнення залишалася під наглядом КДБ.

У незалежній Україні Анна Попович розповідала молоді про визвольну боротьбу. Її історія стала основою фільму «Жива».

Мирослав Симчич — сотенний УПА, відомий передусім як командир бою за Космач. Узимку 1945 року повстанці під його командуванням розгромили сили НКВС: було знищено значну частину 256-го конвойного полку, який прибув як підкріплення, а також його командира.

За участь у визвольній боротьбі Симчич провів понад 32 роки в радянських таборах. Навіть там він продовжував чинити опір і відстоювати права політичних в’язнів.

Одним із місць його ув’язнення була Оріхівська виправна колонія на Запоріжжі. Сьогодні цей факт набуває особливого символізму: за кілька кілометрів від неї українські військові вже понад 1500 днів тримають оборону Малої Токмачки.

Мирослав Симчич дожив до відновлення незалежності України. У 2017 році його повністю реабілітували, а у 2022 році він отримав звання Героя України.

Це наша історія. Імена людей, які не скорилися радянській системі, не мають ставати предметом чужих політичних торгів чи переписування минулого.

Україна сама визначає, кого пам’ятати й кого називати своїми героями. Бо право на цю пам’ять виборювали ті, хто віддав за свободу роки життя, здоров’я і, зрештою, життя.

І боротьба триває. Сьогодні її продовжують українські захисники та захисниці.

Приємно повернутися до новин, якими ми пишалися із 2017 року, коли 11 травня Рада Європейського Союзу ухвалила історичне для України рішення про скасування віз для українців.

Сила українського паспорта зростала й міцнішала з кожним роком. До списку країн, доступних для безвізових подорожей, додавалися нові напрямки.

Неможливо не згадати, як ганебно й зневажливо значна частина населення сприймала ці результати реформ, як і десятки інших здобутків воюючої України, яка вже тоді протистояла російській агресії. Водночас українці масово вирушали за кордон, раділи відчуттю свободи й можливості подорожувати без попереднього оформлення віз, а в соцмережах жартували з росіян, яким доводилося проходити візові процедури та стояти в чергах на контролі.

Звісно, після 2022 року за кордон ринули навіть ті українці, які раніше й не мріяли про такі подорожі. Але досягненням України це аж ніяк не назвеш. Це вже зовсім інша історія. І її не можна не згадати, адже вона напряму пов’язана з тим, як раніше частина українського суспільства знецінювала успіхи воюючої України, зокрема й здобутий безвіз.

Тоді безвіз став для багатьох українців символом відкритих кордонів і наближення до Європи. Тож цікаво поглянути, як сьогодні виглядає український паспорт на тлі інших європейських країн.
Подробиці — за посиланянм.

Серед заблокованих — YouTube-канали Філіпа Кіркорова, Григорія Лепса, Сергія Лазарєва, Валерії, Лариси Доліної, Ірини Аллєгрової та гурту «Пелагея».

Обмеження також торкнулися ресурсів Дениса Майданова, Юлії Чичеріної, оперних співаків Анни Нетребко та Василя Герелла.

За даними Центру протидії дезінформації при РНБО, ці ресурси використовували для поширення російської пропаганди, підтримки війни проти України та героїзації воєнних злочинців.

Під блокування потрапили не лише канали артистів. YouTube також обмежив доступ до ресурсів підсанкційних російських компаній, зокрема «Kaspersky Russia».

Про блокування повідомив Центр протидії дезінформації при РНБО України.

Україна не підтримала ухвалення однієї з резолюцій Генеральної асамблеї ООН через карту, на якій тимчасово окупований Росією Крим візуально відокремлений від української території.

Йдеться про документ, присвячений використанню картографічної проєкції Equal Earth. Генасамблея ООН 4 вересня підтримала резолюцію, яка рекомендує державам та міжнародним організаціям використовувати цю проєкцію як альтернативу традиційній карті Меркатора.

Проблема для України виникла через графічне оформлення карти, використаної в документі. Крим на ній позначений іншим кольором і фактично показаний як окрема від України територія.

Українське представництво при ООН наголосило, що такий спосіб зображення півострова є неприйнятним. На думку української сторони, він суперечить міжнародно визнаним кордонам України та рішенням Генасамблеї ООН, які підтверджують територіальну цілісність держави.

При цьому Київ не заперечував проти самої ідеї резолюції та використання проєкції Equal Earth. Українські дипломати намагалися домовитися з авторами документа про зміну відповідного положення, щоб прибрати спірне зображення Криму.

Однак досягти компромісу перед голосуванням не вдалося. Через це Україна не стала підтримувати документ у його нинішньому вигляді.

Загалом резолюцію підтримали 164 країни. Сполучені Штати проголосували проти, а ще шість держав, серед яких Україна, утрималися.

Українська сторона фактично продемонструвала, що навіть технічні документи ООН, які стосуються картографії, не можуть містити формулювань або зображень, здатних створювати враження про відокремлення окупованих Росією українських територій від України.

Співробітнику Вроцлавського відділення польського Інституту національної пам’яті Міхалу Секерці заборонили в’їзд в Україну на три роки. Про існування заборони він дізнався лише під час проходження прикордонного контролю, коли прямував на церемонію перепоховання жертв Волинської трагедії.

Як пише Gazeta Wrocławska, Секерка 30 серпня намагався перетнути польсько-український кордон, щоб бути присутнім на похованні останків польських жертв у колишніх селах Острівки та Воля Островецька.

За словами самого науковця, під час перевірки документів йому повідомили, що ще в листопаді 2023 року Служба безпеки України внесла його до переліку осіб, яким заборонено в’їзд до країни. Причину такого рішення йому не назвали.

Заборона чинна до 28 листопада 2026 року. Як зазначається, навіть втручання польського консула не дозволило Секерці перетнути кордон.

Про ситуацію першою публічно повідомила організація «Спільнота та пам’ять». Її представники зазначили, що Секерка є віцепрезидентом Товариства вшанування пам’яті жертв злочинів українських націоналістів.

Директор Вроцлавського відділення Інституту національної пам’яті Каміль Дворачек підтвердив, що інцидент справді стався. Водночас він уточнив, що Секерка їхав до України не як представник Інституту національної пам’яті, а приватно — як віцепрезидент згаданого товариства.

Заборона стала відомою на тлі активізації українсько-польської роботи над питаннями поховань жертв українсько-польського конфлікту. 30 серпня в Острівках та Волі Островецькій перепоховали останки 55 польських жертв Волинської трагедії.

Перед цим, у серпні, українські та польські фахівці завершили ексгумаційні роботи на території колишніх сіл. У липні Володимир Зеленський також заявив про намір відкрити архівні матеріали СБУ та розвідки, що стосуються подій на Волині.

Пошуки проведуть у Ласкуві на Холмщині — на місці ймовірного поховання цивільних українців, яких у березні 1944 року вбили польські підпільні збройні формування, зокрема Хлопські батальйони, під час Другої світової війни.