Поки інші наввипередки поспішають зі своїми розповідями про успіхи й поразки України в перші роки великої війни, маємо можливість ознайомитися з першоджерелом. Із викладом людини, на плечі якої випала надважка ноша — зустріти ворога в умовах, коли замість підготовки до великої війни країна роками жила в атмосфері популістичного асфальтоукладання. Людини, яка згодом разом із командирами, солдатами, хліборобами, бізнесменами й усіма, хто став на захист рідної землі, відвоювала так легко зданий чиїмись руками український Херсон.
Це погляд безпосереднього учасника подій. Хронологія подій і руху лінії фронту з точністю до метра. Політичний фактор, який тоді й досі заважає Україні воювати та чому Росія не відчуває тягаря війни. Небезпечні атаки з політичного табору на головнокомандувача, який мав тримати фронт, але мусив витрачати сили ще й на протистояння всередині країни. Критична залежність від своєчасності постачання зброї та наслідків затримок, зв’язані руки військового командування, планування операцій під віртуальні можливості замість реальних ресурсів країни, економіка якої так і не була належним чином переведена на воєнні рейки.

Валерій Залужний із гордістю згадує людей, на чиїх плечах тримався мужній опір українського народу.

«Говорячи про цю (Херсонську — ред.) операцію, варто написати цілу книгу про оборону Херсонщини і півдня України. Ця книга буде написана сльозами і гордістю. Вона буде про те, як хлібороби, бізнесмени, вчителі, чиновники, навіть кримінал разом вбивали ворога, захищали і звільняли кожний метр своєї рідної землі.

Книгу, де основою бойової спроможності були саме ті, кого сьогодні називають ТЦК. Саме вони будували вузли оборони і проводили рейди. Бо інших військ просто не було».

Це важливе нагадування всім, хто сьогодні дозволяє собі зводити роль ТЦК до карикатурного образу, забуваючи, хто саме в перші дні великої війни будував оборону, формував бойові спроможності й закривав проломи, коли регулярних сил катастрофічно бракувало.

Колишній головком пише про нинішні peace deals і тих, хто реально визначає долю окупованих територій. Жодні політичні папери, декларації чи домовленості не замінять реального контролю над територією.

«Кількість указів про приєднання цих територій до будь-кого не має ніякого значення. Бойове розпорядження командира зони відповідальності угруповання вирішує, чия ця земля фактично і юридично. Правда, добре, що про це творці нинішніх peace deal не здогадуються. А це значить, є час і можливість. Як і тоді. Час для кардинальних змін».

Про нову реальність міжнародної політики та загрозу повторення Мюнхена:

«Це реалії, в які потрапив весь світ. Вони більше не визначають кінець війни як початок трибуналу над військовими злочинцями. Ці реалії пропонують замість трибуналу вигідні угоди і взаємну торгівлю. Вони намагаються повторити те, що було 30 вересня 1938 року у Мюнхені».

Це, мабуть, один із найтривожніших акцентів у всьому тексті. Коли справедливість поступається місцем комерційній доцільності, а злочинців намагаються перетворити на прийнятних партнерів для переговорів, історія знову підсовує світу сценарій Мюнхена. І Україна має розуміти, що за красивими формулами про мир можуть ховатися домовленості за її рахунок.

Цей матеріал варто читати уважно. Особливо тим, хто сьогодні так охоче роздає оцінки подіям перших років великої війни, переписує відповідальність, забуває про ціну ухвалених тоді рішень і досі не хоче бачити, наскільки дорого Україні обходяться політична самовпевненість, популізм та неготовність державної системи до війни.

На тлі відмови Вашингтона правозахисники закликали Верховного комісара ООН з прав людини підготувати на початку 2027 року окрему доповідь про стан із правами людини у США за президентства Дональда Трампа. Вони наполягають, що відмова американської адміністрації від участі в перевірці не повинна перешкоджати міжнародній оцінці ситуації в країні.

17 жовтня 2022 року бомбардувальник Су-34 впав у двір житлового будинку в Ейську Краснодарського краю і вбив 16 росіян. Внаслідок падіння літака спалахнула масштабна пожежа.

— Я живу як на автоматі. Знаю, що мені треба: беру і роблю. І все,

— так одна з постраждалих описує своє сьогодення. Під час трагедії вона втратила чоловіка та матір. Згодом у лікарні померла й її шестирічна донька.

Психологічних наслідків катастрофи зазнали навіть ті, чиї рідні вижили. Одна з мешканок будинку, Олена, згадує, що перший тиждень після трагедії почувалася навіть дещо ейфорійно. Але невдовзі її стан різко погіршився.

— Мене раптом почало трусити. Перебуваю вдома — і просто починаю ридати… У мене розвинувся тремор рук, я не могла тримати чашку, усе розливалося. Мені призначили антидепресанти, цілий рік я лікувалася,

— розповідає жінка.

Акторка Юлія Буйновська відверто розповіла про мобілізацію свого чоловіка — актора Єгора Козлова.

«Я не хотіла, щоб він пішов», — зізнається вона. У цих словах — біль, знайомий сотням тисяч українських дружин і матерів. Страх за кохану людину, тривога за її життя.
Але Юлія також говорить:

«Проте такі люди мають бути в армії, він дуже розумний», — пояснює вона, говорячи про чоловіка та його місце у війську.

Можна донатити, підтримувати, допомагати. І це важливо. Але є й інший спосіб допомогти країні — особисто стати на її захист. І з такими людьми перемога буде ближчкою, — говорить Юлія.

У цій історії — сила української жінки. Жінки, яка не приховує свого болю, не перестає боятися за найдорожчу людину, але водночас розуміє, чому її чоловік зробив цей вибір.

І, мабуть, саме в цьому — одна з найскладніших граней нашої війни: любити, боятися, чекати й водночас знаходити в собі сили підтримувати.

Могилу рашиста дослідники KIU виявили ще в червні 2024 року. Тоді на надгробному хресті була зазначена дата смерті, проте інформації про її причину не було.

На портреті біля могили Володимир Подоляк зображений у формі російського полковника. На грудях видно два ордени Мужності, нагрудний знак «За службу у військовій розвідці» та інші відзнаки.

Також дослідники звернули увагу на вінок із написом «Від колективу ЦПС». На їхню думку, ця абревіатура може стосуватися Центру підготовки фахівців російського ГРУ.

Дезертири, яких обрало населення, повертаються. Чергове «підкріплення» «слуг» в особі втікача Куницького прибуло в Україну. І, наче нічого не сталося, нардеп уже натискає кнопки під час голосувань у Верховній Раді. Два роки відсутності — і знову в строю. Феєрична відповідальність перед виборцями.

Чергове повернення пацієнта «Чистилища» сайту «Миротворець» — Олександра Куницького зі «Слуги народу».

Нардеп, який виїхав з України у вересні 2024 року на підставі тижневого відрядження від Верховної Ради та відтоді не відвідував парламентських засідань, знову з’явився в Києві. Сьогодні він уже брав участь у голосуваннях у сесійній залі.

Куницький залишається народним депутатом і входить до складу парламентського комітету з питань правоохоронної діяльності. Водночас, згідно з декларацією, протягом останнього року він не отримував зарплати у Верховній Раді.

У березні-квітні 2019 року, за оприлюдненими повідомленнями, він вісім разів перетинав українсько-російський кордон за ізраїльським паспортом. І це окрім поїздок до рф за українським паспортом.

Також у 2019 році повідомлялося, що в липні 2015-го Куницького депортували з України як громадянина Ізраїлю через порушення прикордонного режиму. Про це заявляв тодішній народний депутат Андрій Денисенко.

Тепер нардеп знову в Києві. Парламентська кнопка, схоже, дочекалася свого господаря. У слуг стандартно поміщається невпихуєме.

Під приводом продажу автомобілів для фронту харків’янин ошукав волонтерів та українських військових на понад 1,1 млн гривень. Завдяки апеляційній скарзі заступника керівника Харківської обласної прокуратури вирок переглянули: замість умовного терміну чоловік проведе два роки за ґратами.

У квітні 2026 року суд першої інстанції призначив йому три роки позбавлення волі, але звільнив від відбування покарання з іспитовим строком на рік. Серед підстав врахували каяття, відшкодування збитків і придбання автомобіля для однієї з військових частин.

Прокуратура оскаржила рішення суду першої інстанції, вважаючи необґрунтованим звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Харківський апеляційний суд погодився з доводами прокурора та призначив шахраю реальне ув’язнення.

За даними слідства, із вересня 2022-го до березня 2023 року чоловік розміщував на торговельних онлайн-платформах оголошення про продаж автомобілів Toyota, Mitsubishi, Nissan, Volkswagen та інших марок. Насправді жодної з цих машин він не мав.

На оголошення відгукувалися волонтери та військовослужбовці, які шукали транспорт для фронту. Чоловік вимагав передоплату або повну оплату, а після отримання грошей зникав зі зв’язку.

Таким способом він ошукав 13 людей на понад 1,1 млн гривень.

У Львові третьокласник двічі побився з однокласником і погрожував зарізати дітей: матір оштрафували

У львівській школі №67 під час бійки третьокласника з однокласником із наплічника хлопця випав складаний ніж. Після цього він почав погрожувати зарізати всіх присутніх. За тиждень школяр знову побився з тим самим однокласником і вдарив його кулаком у голову.

Про це повідомляє LVIV.MEDIA з посиланням на матеріали судової справи.

За обома випадками на матір школяра склали адміністративні протоколи через повторне невиконання батьківських обов’язків.

У суді жінка пояснила, що конфлікт між дітьми виник через упереджене, на її думку, ставлення вчительки до сина. Вона намагалася владнати ситуацію, звернулася до лікаря та зрештою перевела хлопця до іншої школи. За її словами, у новому навчальному закладі дитина добре спілкується з однокласниками. Надалі вона пообіцяла не допускати подібних ситуацій.

Суд дослідив адміністративні протоколи, відеозаписи, письмові пояснення та інші матеріали справи. Матір визнали винною у повторному ухиленні від виконання батьківських обов’язків і оштрафували на 1700 гривень. Також вона має сплатити судовий збір — 665,60 грн.

Українські Сили оборони продовжують методично послаблювати російську протиповітряну оборону в тимчасово окупованому Криму. Паралельно розширюється й перелік цілей для українських ракет «Нептун»: тепер під ударом опиняються об’єкти російського військово-промислового комплексу.

Про це в ефірі телемарафону «Єдині новини» повідомив речник Військово-морських сил ЗСУ Дмитро Плетенчук, передає АрміяInform.

За його оцінкою, знищення російських засобів ППО та радіоелектронної боротьби на півострові залишається одним із постійних напрямків бойової роботи. Водночас очікувати миттєвого обвалу всієї системи протиповітряної оборони окупантів не варто: противник намагається компенсувати втрати, перекидаючи та розгортаючи нові комплекси.

Однак відновлювати бойові можливості стає дедалі складніше. Росія змушена знову й знову поповнювати втрачений арсенал, значною мірою залежачи від імпортних комплектувальних. Ця залежність суттєво ускладнює виробництво та відновлення складних оборонних систем.

Ще один важливий зсув — зміна масштабу застосування українських ракет. «Нептуни» дедалі активніше використовуються для ураження об’єктів російського ВПК. Плетенчук вважає такий підхід цілком виправданим, адже за нинішніх умов українській стороні важливо впливати безпосередньо на джерела російської воєнної загрози.

Речник ВМС пояснив логіку цієї стратегії: оскільки російські кораблі фактично не виходять у море, українські ракети можуть ефективно працювати по інших пріоритетних цілях. Замість того щоб перехоплювати кожен засіб ураження, доцільніше знищувати інфраструктуру та виробничі потужності, які забезпечують його появу.

Таким чином, українська кампанія набуває ширшого виміру: під ударом опиняються як засоби захисту окупантів, так і промислова база, що підтримує їхню воєнну машину.