Але був такий Стас Ричагов, він з Росії, шкутильгав на ногу. Так от його електрикою катували, типу «дзвонили Петру Порошенку», це виглядало так: підключали до нього тапік телефону (прим. польовий телефон ТА-57), в якому висока напруга, дзвонили, пускаючи по тілу струм, і жартували «дзвонимо Порошенку».
“Я буду повертатися. Я, коли був на підвалі, дав слово, що буду мститися, це пробачити неможливо”.
…
І Гриша казав, що найбільше він хотів померти. Тому що це біль, який неможливо пережити. Коли тобі до статевого органу підводять струм, коли по шість годин мій син висів на наручниках, його сильно били.
Кто-нибудь иногда не выдерживал пыток, у кого слабое сердце, кому противопоказано применение электричества. Фельдшер не всех смог потом реанимировать. Кого-то просто забивали во время пыток. Они говорили, что о вас все забыли, вы никому не нужны, родственники от вас отказались. Мне такое постоянно говорили. Сложно, на самом деле, все это описать, это надо почувствовать», – говорит он.
На ее фотографиях люди демонстрируют увечья, которые им причинили их пленители, или показывают, как происходили пытки – так, что зритель может ощутить пережитую ими боль. Шу не только снимает этих людей, но и рассказывает их истории.
«У нас є кейс. До уповноваженої звернулася мати хлопця з Луганська Сергія Русинова. Він навчався в Луганському технікумі культури і мистецтв і просто «лайкав» проукраїнські новини, вів дискусії в соціальних мережах зі своїми студентами-однокурсниками, підтримував Україну. Усе. Шість років», – зазначив він.
– Знаю, що в Москві його возили на розстріл, залякували, тиснули, щоб визнав свою вину, – каже батько, – ми й про це не одразу дізнались. Коли був звільнений Геннадій Афанасьєв і розповів про тортури, які до нього застосовувались, і я про це все написав сину. Він відповів, що знає, бо сам через це все пройшов: удушення, електричний струм, паяльник, хімія. І це лише те, що написав. Я не знаю, що Валентин розкаже, як повернеться додому.
Побачене і пережите в концтаборі “Ізоляція” в окупованому Донецьку Станіслав Асєєв почав описувати ще перебуваючи прямо там. Та рукопис відібрали. У СІЗО, а потім і колонії він по пам’яті відновив написане. А перед обміном віддав співкамернику-полоненому танкісту Богдану Пантюшенку, щоб той сховав тексти серед листів від дружини. Цей рукопис – частина майбутньої книги Станіслава Асєєва про життя в катівні.
