«Певний час ще було маленьке віконечко, звідти я ще міг кошмарити росіян. Поклав як мінімум шістьох. Вони постійно кричали, щоб я здавався» – сміється Владислав

Україна, коли туди приходить русскій мір з російсько-фашистськими загарбниками.

Важко зрозуміти, як це все може відбуватись просто в Україні, куди увірвались російські фашисти. Важко осягнути, як після цих випробувань можна вижити. А Олексій ще зберіг почуття гумору і позитив.

“Керівник табору, колишній український правоохоронець Валерій Астахов, котрий втік у 2014 році погрожував: якщо не підкорюся Росії, то просто помру у таборі, – свідчить Денис. – Я не хотів бути громадянином Росії. З російського номера подзвонив на гарячу лінію Save Ukraine і стрибав від радощів, коли дізнався, що по мене приїдуть. На кордоні фсбшники двічі допитували і перевіряли телефон. А коли я побачив напис “Україна”, я взяв в обійми важку сумку і просто закричав: “Слава Україні!”

Полон – це коли б’ють за українське слово. Московитам завжди була різниця, а малоросам – “кака разніца”

“Не дай Бог, вони почують українську мову. І так було всюди, не лише в Таганрозі. Я була свідком такої картини, коли дівчинка сказала українське слово – охоронець прийшов і побив її. Дівчинка сказала слово “бильце”.”

Душа Харкова, яку не зможуть знищити російсько-фашистські загарбники, на світлинах харківської ілюстраторки Саші Анісімової.

Найважчим у полоні зі слів прикордонника були не нелюдські тортури, не голод і не болючі рани, найважчим було очікування. Важко було віднаходити в собі терпіння, підтримувати побратимів, які вже втратили надію і життєву силу терпіти моральні і фізичні катування москвинських нелюдів.

“В одне з бомбосховищ на «Азовсталі» був приліт. Тут ховалися в основному цивільні: жінки та діти. Від потужного удару пробило бункер — завалило 75 людей… Вони задихнулися в цій пастці.”

Те, що твориться прямо зараз, але різко зникло з повістки дня окупаційного інформаційного простору.

Серед них є вбиті російські вояки, а також, можливо, українські бійці. Деякі тіла пролежали в районі Андріївки, Кліщіївки, Курдюмівки понад рік.

Як? Коштом чого витримують?.. Це важливо знати – таке знання є для кожного суспільства безцінним моральним капіталом на кілька поколінь наперед.

Коли московія приходить визволяти…

Розстріл підлітка стався 20 грудня.

У російських загарбників є імена, сім’ї, діти, рідня, і на них всіх потрібно проливати світло, називати їх, водночас ця інформація має бути доступною для ознайомлення кожній людині на цій планеті. Саме таку мету переслідує у своїй роботі Центр “Миротворець”. Кожен росіянин винен у цих смертях, кожен росіянин так чи інакше допомагає вбивати українців. Кожен з них має відчути відповідальність на собі.