«Не знаю, що на мене найшло».

Саме так один із учасників нападу на військових у Львові пояснив свої дії зі сльозами на очах, визнаючи провину.

Але проблема значно глибша за одну фразу.

Натовп має дивовижну здатність вимикати критичне мислення. Людина перестає думати головою і починає жити стадним рефлексом: усі кричать — і я кричу, всі штовхають — і я штовхаю, всі перекидають машину — і я теж.

Сьогодні для частини суспільства ухилянство і «бурутьба» з ТЦК стали мало не модним трендом. Соцмережі аплодують, натовп підбурює, а відчуття особистої відповідальності розчиняється.

А потім приходить слідчий, суд і реальність. І раптом з’ясовується, що натовп уже розійшовся, лайки не допомагають, а відповідати доведеться особисто.

«Не знаю, що на мене найшло» — це не пояснення. Це наслідок життя за принципом «думати не треба, треба бути як усі». Це наслідок тренду у несвідомого натовпу, який заполонив воюючу країну.