Поляки добре знають власну версію історичних подій і активно її відстоюють. Натомість в Україні лише частина суспільства знає повну історію польсько-українського протистояння, зокрема про трагедії українського населення. Саме ця нерівність у знаннях і пам’яті про минуле роками впливала на те, наскільки Україна могла захищати свою історичну позицію.
Український історик, публіцист, політик і громадський діяч Володимир В’ятрович у відео пояснює, чому юридичний термін «геноцид» не відповідає масштабу й характеру подій, які відбувалися на Волині, та чому історію цього періоду не можна розглядати лише через одну сторону конфлікту.
Польща із впертістю віслюка наполягає на визнанні Волинської трагедії 1943–1945 років нібито геноцидом польського населення, водночас в Україні наголошують на необхідності враховувати весь контекст того періоду та нагадують про українські жертви, про які часто не згадують у польському наративі.
Зокрема, йдеться про насильство проти українців на Холмщині, Підляшші, Надсянні, Лемківщині та інших українських етнічних територіях. Тисячі українців були змушені залишати свої домівки, майно, коней, худобу та хати. Вони хапали дітей, загортали у рядно найнеобхідніші речі й вирушали в дорогу, рятуючись від насильства та переслідувань.
Не можна забувати й про криваві події на територіях сучасної України. Серед них — польська пацифікація українських сіл у Галичині 1930 року, репресивна політика щодо українського населення, примусові виселення, втрата майна, а також вбивства українських цивільних у ході польсько-українського протистояння.
Питання відповідальності за ці події залишається.
Нагадуємо:
▪️ У липні 2016 року Сейм Польщі ухвалив резолюцію, в якій Волинські події 1943–1945 років назвав «геноцидом», здійсненим українськими націоналістами, насамперед підрозділами УПА.
▪️ Польща встановила 11 липня Національним днем пам’яті поляків — жертв цього злочину.
▪️ Польська влада регулярно порушує питання ексгумацій польських жертв на території України та повного дослідження цих подій.
▪️ Польські представники також робили спроби винести питання визнання злочинів проти поляків геноцидом на міжнародний рівень. Зокрема, у 2007 році в Європейському парламенті була подана письмова декларація з таким закликом, однак окремого голосування Європарламенту за визнання УПА геноцидною організацією не відбулося.
Історія 1940-х років потребує розкриття всіх фактів: злочинів проти польського цивільного населення, злочинів проти українців, примусових переселень і боротьби за контроль над територіями.
