«У нас є кейс. До уповноваженої звернулася мати хлопця з Луганська Сергія Русинова. Він навчався в Луганському технікумі культури і мистецтв і просто «лайкав» проукраїнські новини, вів дискусії в соціальних мережах зі своїми студентами-однокурсниками, підтримував Україну. Усе. Шість років», – зазначив він.
– Знаю, що в Москві його возили на розстріл, залякували, тиснули, щоб визнав свою вину, – каже батько, – ми й про це не одразу дізнались. Коли був звільнений Геннадій Афанасьєв і розповів про тортури, які до нього застосовувались, і я про це все написав сину. Він відповів, що знає, бо сам через це все пройшов: удушення, електричний струм, паяльник, хімія. І це лише те, що написав. Я не знаю, що Валентин розкаже, як повернеться додому.
Побачене і пережите в концтаборі “Ізоляція” в окупованому Донецьку Станіслав Асєєв почав описувати ще перебуваючи прямо там. Та рукопис відібрали. У СІЗО, а потім і колонії він по пам’яті відновив написане. А перед обміном віддав співкамернику-полоненому танкісту Богдану Пантюшенку, щоб той сховав тексти серед листів від дружини. Цей рукопис – частина майбутньої книги Станіслава Асєєва про життя в катівні.
15 марта 2014 года тело Решата Аметова было найдено в селе Земляничном Белогорского района. На нем были видны следы многочисленных пыток, голова обвязана скотчем. По словам вице-президента Всемирного конгресса крымских татар Ленура Ислямова, Аметову вынули позвоночник, отрезали половые органы, выкололи глаза.
Несовершеннолетним, слабонервным и беременным рекомендуем сразу перейти к другим новостям, поскольку данный материал содержит шокирующие подробности.
«Допрос проводился в достаточно жесткой манере. То, что били – это понятно. И спину резали ножами, шокер достали, стреляли. Я терял сознание, меня приводили в сознание, опять очнусь, потеряю. Помню такие яркие моменты. Очень сильно морально давили. Каждый прибегал, предлагал какие-то действия – давай то сделаем, убежал, прибежал другой – давай то сделаем. Некоторое из озвученного исполнялось. Потом один говорит: «Давайте мы его кастрируем», – начали снимать штаны с меня. Потом передумали. Потом один говорит: «Давайте ему ногу отрежем», – вогнали нож в ногу, и я потерял сознание, и много крови вышло».
А тих, хто вже не ходив, ми їх у туалет носили, вони били лежачих. Людина ні їсти сама не може, ні ходити… І ми кажемо, що він «не ходячий». А вони кажуть: «выносите», і знову б’ють людину, яка вже не ходить. Там нелюдські тортури були.
Изнасиловать родственника на глазах у пленного? Легко. Избить дочку-сына-маму задержанного до полусмерти, если денег не хочет дать? Запросто. Похитить человека, взять за него выкуп, убить по пьяне, а потом продать труп человека тому же, кто дал выкуп? Вообще не вопрос. Пристрелить по пьяне задержанного? Это просто. Отжать машину вместе с владельцем, а потом хозяина авто пристрелить на тюрьме и труп его же продать родичам, перед тем, взяв с родственников 5-10 тыс долларов? Можно и такое устроить.
Да, это оказалось «МГБ ДНР». Бросили в подвал, где я находилась 30 дней. Когда я зашла в камеру, там не было ни окон, ни какого-то выхода. Там были только доски, на них матрас. На полу стояли две бутыли с кровью. И доски были вымазаны кровью. Было видно, что человека, который находился здесь накануне, долго пытали и он справлял малую нужду кровью. И видно, что делали перевязки. Возможно, человек был ранен. Я просила их вынести эти банки, но никто ничего не выносил, и я с этим спала.
У ту «вартівню» затягли чоловіка. Я не бачила його обличчя, бачила його зі спини — з нього були зняті штани, я бачила його сідниці. Його затягли, і він весь час повторював, що не чіпав цю дівчинку: «Я жив з цією дівчиною, вона мені була як дочка, я її виховував. Але я просто не захотів жити з її матір’ю — вона мені мститься». Він весь час це вигукував уривчастими фразами. Але вони його роздягли, я чула хрипи цього чоловіка, його стогони. Його били. Потім сказали «не тут» і поволокли в інше приміщення. Напевно, за весь мій полон це був найстрашніший момент. Можна теоретично чути, що люди ламаються, коли в їхній присутності катують членів сім’ї або інших людей.
Я пережила те ж саме — правда, легше, коли б’ють тебе, ніж коли ти чуєш удари по тілу, хрипи і стогони іншої людини.
У 2017 СБУ в м. Маріуполь затримала вбивцю громадян України – Чернікову Галину Олександрівну, яка з 2014 року знаходилася у складі російсько-терористичних угруповань на окупованій частині Донецької області.
29.12.2019 року вбивцю було передано російсько-терористичним угрупуванням в рамках домовленостей Зеленського з військовим злочинцем Путіним.
Відео, яке ми пропонуємо Вам подивитись, це її допит після затримання у м. Маріуполь в 2017 році, в ході якого вона розповідає, як разом з росіянами вбивала українців в окупованому Донецьку наприкінці 2014 року.
Треба переставати сюсюкатися з Путіним. Треба вимагати від нього, щоб він казав правду, ставити його перед фактами, а не домовлятися з ним, а тим більше з новим роком вітати!
Люди там чекають Україну, що вона колись повернеться. А коли вона повернеться? Тоді, коли вона набуде сили і зможе вже гарантовано виграти цю війну…
“Меня из машины вытащили за ногу. Они достали электрическую катушку, достали канистру воды, чтобы облить тело. Когда тебя обливают водой и пускают ток, тебя подкидывает так, что ты все скажешь…. Потом они достали ножи из чехлов. Начали протыкать мне кожу на спине. Я кричал от боли. Они направляли на меня камеру. Я говорил, что ничего не знаю и я не “каратель”, – вспоминает Литвинов.
У таборі пісня стала маніфестом – хоча співати було заборонено, вони робили це регулярно.
«Одного разу так нам захотілося заспівати нашої пісні й затягнули ми «Ой горе тій чайці». Пісня просто душу рвала, про долю нашу пісня полетіла над тайгою. Неначе чайка підбита кричала наша пісня. І нас вгробила та «Чайка»… Наступного дня розкидали нас по всій глушині, роз’єднали. Не сподобалася наша пісня. Побачили в ній велику силу, нашу душу побачили».
З перших днів війни Службою безпеки України задокументовано багато свідчень нелюдського ставлення і катувань українських військових та мирних громадян з боку російських військових, найманців, а також представників т.зв.воєнізованих формувань.
