“Звичайно, я сказав “так”. Тоді в мене все змінилося. Я думав, що все… треба її залишити. Хай живе своїм життям, справлюся, їй не треба я, а коли вона за це заговорила, в мене аж все зламалося всередині і я сказав: “Так, згоден”.

Неймовірна жінка. Просто неймовірна.
Вона надихає. На життя, на боротьбу.

Лікар уточнив, що, насправді, протези не зі справжнього золота, а російські фашисти могли їх вкрасти, бо думали, що ті золоті, а ще для того, щоб залякувати українців.

Після деокупації села Піски-Радьківські Харківської області слідчі знайшли жахливу катівню.

«Пам’ятаєте того хлопця з «Азовсталі», без рук, фото якого облетіли світ? Лікарі в шпиталі, коли ампутували йому руку, думали, що хлопець не виживе. Так і казали: оперуємо, і розуміємо – не зможемо врятувати. А молодий організм впорався. Хлопець буде жити», – пригадує волонтерка.

Михайло професійно грає на фортепіано, самостійно освоїв гру на гітарі, довгий час писав музику до пісень для рок-гурту.
Та коли тепер він зможе сісти за фортепіано після російських катівень, невідомо.

Денискові Дейнеко був один рік. Росіяни скинули на його дім у селі Юрівка на Житомирщині дві півтонні бомби. Хлопчик загинув миттєво. Як і його однорічна сестра, мама, дядько та бабуся.

Фотографії хтось може вважати неприйнятними, але ми показуємо війну такою, яку переживає вся країна. Переконані, що приховувати жорстку правду з метою збереження психіки українців – це злочин і продовження існування фейкової історії про “один народ”. Зі шкільних років своїм дітям ми маємо правдиво розповідати про російських катів, щоб виховати в поколіннях “запобіжники” від чергового смертоносного замирення.

Russian invaders carved the letter “Z” with a knife on the nose of a dog in Tsupovka, Kharkiv region.

У двох людей на великих пальцях ніг відірвані нігті, психологічний стан однієї з жінок настільки важкий, що вона не може говорити.

За інформацією поліції, на територіях деокупованої Харківщини виявили 10 місць, де російські фашисти катували людей. 

Не виключено, що число цивільних жертв в Ізюмі буде більшим, ніж у деокупованій Бучі.

Чим ближче до лінії фронту, тим більше страждають люди, які залишилися. Вони живуть під обстрілами, без світла, води, газу, продуктів і ліків. Коли люди виїжджають з тих сіл, ми бачимо, що вони голодували. Коли я сама після місяця життя в окупації виїхала і зайшла в магазин, то відчувала і подив, і радість від того, що є все. І ці люди дивуються будь-якій дрібниці ― тому, що можна випити кави, наприклад. І перепитують у волонтерів по кілька разів, чи справді можна взяти ще одну цукерку, чи справді всім вистачить. Просто плачуть від цього.

“Залишки їжі, порнографія, кинута зброя і амуніція – це місце швидше нагадує якийсь табір бомжів. У кутку бійці “втарой армії світу” влаштували “місце кохання” – кілька матраців на підлозі, крем для рук і російські порнографічні журнали. Думав, таке вже років двадцять ніхто не друкує”, – написав журналіст.

Звірства російських фашистів тривають.
В пам’ять загиблих героїв Україна має покласти край російському фашизму.