Кривий Ріг, 04.04.2025 рік, вечір.

Терористична московія ударила ракетою по густонаселеному району міста Кривий Ріг.

Станом на 20:55 год відомо про 14 вбитих росією, серед них 6! дітей. Поряд був дитячий майданчик.

Лікарі зараз борються за кожне життя. Наймолодшому пораненому – 3 місяці.

В. о. генпрокурора наголосив, що “бучанська різанина була не випадковою” – це була спланована акція, яка не просто толерувалася, а заохочувалася найвищим керівництвом РФ.

За його словами, важливим елементом справедливості є компенсації постраждалим від війни.

“І РФ має понести покарання за акт агресії, оскільки це – найтяжчий міжнародний воєнний злочин, який призвів до десятків тисяч інших воєнних злочинів. Реальна справедливість можлива лише завдяки створенню Спецтрибуналу”, – наголосив він, додавши, що українські прокурори та слідчі продовжують фіксувати злочинну діяльність російського режиму.

Наразі росіянин — у київському СІЗО, чекає на вирок суду. Однак він заявляє, що хоче знову вбивати українців і сприймає Україну своїм ворогом.

Свідчення українців під час окупації

«МАМО, ВБИЙ МЕНЕ»: НЕЩАДНІ ОБСТРІЛИ ІРПЕНЯ

«На порозі квартири лежав мій чоловік. У нього була пробита голова і там вже допомоги ніякої не могло бути. А сина мого хлопці відтягнули на кухню. Він лежав на підлозі. У нього були переламані ноги і повністю відкритий живіт. Внутрішні органи були назовні. І я розуміла, що нічим зарадити, допомогти без лікарів не могли. Я була зі своїм Сірьожкою, скільки часу було відведено. Моєму сину було настільки боляче, він просив: «Мамо, вбий мене. Я не можу це терпіти». Крім цього, він проклинав Путіна. І це було найжахливіше, що це останні слова моєї дитини. Не про радість життя, не про те, що чогось не встиг», — з болем каже Марина.

Свідчення Тайри (Юлія Паєвська) Гельсінській комісії США скорочено (15 вересня 2022 р.)

Про «правосуддя» окупантів: «В’язні, котрих змушують роздягатися, перш,ніж їх повільно вб’ють. Спеціально облаштовані кімнати тортур. Справи на в’язнів абсолютно однакові, де в паперах міняють тільки ім’я, і навіть вказана стать затриманого не міняється. Ніхто насправді нічого не розслідує. Докази здобуваються тільки шляхом нелюдських тортур. Усі ці факти насправді нагадують середньовіччя. Я свідок цього, як і тисячі полонених. Я говорю від їхнього імені».

Далі – за посиланням.

Розстріли бійців ЗСУ – це не поодинока практика окремих російських військовослужбовців.

Це тенденція. І відбуваються вони з відома російського командування різних рівнів.

“У моєму підрозділі була група готових це робити. Це було щось на кшталт хобі: у них була черга, хто наступним стрілятиме в людину”.

За словами Сільвера, накази розстрілювати віддавали не лише щодо українців, але і щодо своїх. Адже легше написати, що людина розірвалася на снаряді, аніж заповнювати купу документів, скажімо, через відмову виконувати наказ. 

“У моєму підрозділі накази “на стрєли” віддавав прямо командир штурмової групи, майор, далі він отримав підполковника. Все, що відбувалося без його дозволу – це був косяк, – розповідає Сільвер. – Я пробув там 3 місяці, і він за цей час офіційно 6 разів віддав наказ розстріляти”.

🗯”Чорний ліс, тварини контужені… А колись цей ліс був головними “легенями Донбасу”.

Про те, яка ситуація зараз у Серебрянському лісі, розповів Ростислав Ящишин, старший лейтенант, речник 63-ї окремої механізованої бригади ЗСУ, передає Еспресо.

Воїн зазначив, що звірини у Серебрянському лісі залишилося мало, але наші дрони фіксують великих рідкісних птахів, косуль, лисиць, кабанів, зайців

“Серебрянській ліс називають по-різному – Ліс чудес або Чорний ліс. Чорний ліс, тому що він настільки вже випалений, що там, здається, немає жодного вцілілого дерева. А колись цей ліс був головними “легенями Донбасу”. Відомо, що територія Донбасу не є лісистою, а саме на Лиманському напрямку розташований Серебрянській ліс. Звичайно, звірини дуже мало там залишилося, але наші дрони фіксують і великих рідкісних птахів, і косуль, і лисиць, і кабанів, і зайців. Шкода про це говорити, але видно, що ці тварини контужені. Таке враження, що вони не дуже розуміють, що відбувається, а буває, що тварина зовсім втрачає якийсь страх перед людьми, і можуть ходити від одного бліндажа до іншого”, – прокоментував речник 63-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.

Ростислав Ящишин резюмував, що ситуація є критичною щодо екології. Однак це типово та звичайно для росіян, адже вони у буд

В Україну із тимчасово окупованої московією території вдалось повернути дитину українського військового, яка через жахи окупації, перестала розмовляти.

З окупації визволили також маля, матері якого погрожували відібрати дитину і відправити в інтернат, та підлітка, що нарешті возз’єднався з родиною після довгої розлуки й постійної загрози з боку окупантів.

36-річна жінка і її трирічна дочка були убиті росіянами на Донеччині.

З пораненнями доставили до лікарні 15-річну дівчину.

Ввечері 25 березня ворог атакував Куртівку Дружківської громади

Втім це можуть бути не усі жертви обстрілу Куртівки, Дружківської громади на Донеччині, повідомляють у Донецькій ОВА.

Саме це підтверджують в черговий раз російські окупанти, коли забирають на фронт воювати проти своїх співгромадян людей з тимчасово окупованих територій.

Воїнам 95 бригади ДШВ здався в полон один з ворогів, який виявився жителем населеного пункту Михайлівка Запорізької області, яку наразі окупувала росія.

«Або сидіти, або воювати» – «Краще б я сидів»

Під час першої ж можливості, росіяни змусили Івана розстріляти українського воїна, якого захопили під час бою…

“В моральному плані на нас дуже тиснули. В Оленівці наглядачами були тільки чоловіки, а в Таганрозі – жінки. Який це жорстокий народ, які жалюгідні ці жінки. Я ніколи раніше не відчувала такої сильної ненависті, яку вони мали до нас. Боялася, що це почуття мене вб’є. ”
…
Я можу звільнитися в будь-який момент, але не робитиму цього. Коли проходила реабілітацію після полону, мене відправили на ВЛК для визначення придатності до служби. Дуже боялася, що визнають непридатною. Була щаслива, коли лікарі написали: “Обмежено придатна”. 

Зараз продовжую служити в “Азові”. Лікую військових із тилових підрозділів: водіїв, службу забезпечення. Хотіла працювати на стабпункті, але командування проти того, щоб брати мене ближче до фронту. А в тилу теж треба комусь працювати. 

Неприємно бачити, що українці в тилових містах ігнорують наш гімн, коли він десь звучить. Напевно, треба, щоб кожен хоч трохи поспівав чужий гімн, щоб поважали свій. Я російського гімну наспівалася.

Навіть читати важко. Вони жили в цьому.

Разом з тим, читаючи історію Воїна, переповнює захоплення силою духу молодого українця, його сталевими переконаннями і незворушною вірою. Це і є Герої України.

“Глибоку метафізику полону може описати тільки той, хто там був. Ми потрапили в абсурдне задзеркалля і сиділи там роками. Але зараз я дякую Богу, що сидів саме так, бо досяг самого дна і відштовхнувся. Я не осоромив честь азовця, офіцера, українця, слобожанця. І я вважаю, що вийшов звідти переможцем” – Михайло Чапля.