За пів року полону луганчанина Олександра жахів, які довелось йому побачити, вистачило б на кілька життів. Моторошні людські історії одним абзацом у розповіді колишнього плоненого бойовиків, які принесли “рускій мір” в Україну.
“Тільки коли діти відправляли мені книги, вони серед сторінок писали деякі слова підтримки. Писали, що мамочко, ми з тобою. Мамочко, ми тебе любимо. Я читала книгу, і чим більше я її читала, я старалась знайти ті рядки, які написані знайомим почерком”, – каже колишня полонена.
Она русскоговорящая луганчанка. Однажды в ее дом пришел “русский мир”.
Дни перетекали один в другой. Из-за постоянных избиений я в какой-то момент вовсе перестала «чувствовать сутки». Каждое утро – «допрос». Бьют, унижают, снова бьют. Иногда это происходило прямо в камере. Иногда –в специальной комнате для допросов в соседнем корпусе СБУ. Чтобы я не запоминала, кто надо мной издевается, на голове всегда был мешок. Но могу сказать точно: «допросы» проводили, как местные боевики, так и россияне, которых можно было узнать по характерному акценту. Я родилась и выросла в Луганске – поверьте, так, как они, у нас никто не говорит.
Це відео не покажуть на центральних ТВ-каналах.
Зараз в тренді ЗЕлені зашквари” та “медведчук-шоу”.
ЦЕ МАЄ ПОДИВИТИСЬ КОЖЕН!
Але був такий Стас Ричагов, він з Росії, шкутильгав на ногу. Так от його електрикою катували, типу «дзвонили Петру Порошенку», це виглядало так: підключали до нього тапік телефону (прим. польовий телефон ТА-57), в якому висока напруга, дзвонили, пускаючи по тілу струм, і жартували «дзвонимо Порошенку».
“Я буду повертатися. Я, коли був на підвалі, дав слово, що буду мститися, це пробачити неможливо”.
…
І Гриша казав, що найбільше він хотів померти. Тому що це біль, який неможливо пережити. Коли тобі до статевого органу підводять струм, коли по шість годин мій син висів на наручниках, його сильно били.
Кто-нибудь иногда не выдерживал пыток, у кого слабое сердце, кому противопоказано применение электричества. Фельдшер не всех смог потом реанимировать. Кого-то просто забивали во время пыток. Они говорили, что о вас все забыли, вы никому не нужны, родственники от вас отказались. Мне такое постоянно говорили. Сложно, на самом деле, все это описать, это надо почувствовать», – говорит он.
На ее фотографиях люди демонстрируют увечья, которые им причинили их пленители, или показывают, как происходили пытки – так, что зритель может ощутить пережитую ими боль. Шу не только снимает этих людей, но и рассказывает их истории.
«У нас є кейс. До уповноваженої звернулася мати хлопця з Луганська Сергія Русинова. Він навчався в Луганському технікумі культури і мистецтв і просто «лайкав» проукраїнські новини, вів дискусії в соціальних мережах зі своїми студентами-однокурсниками, підтримував Україну. Усе. Шість років», – зазначив він.
– Знаю, що в Москві його возили на розстріл, залякували, тиснули, щоб визнав свою вину, – каже батько, – ми й про це не одразу дізнались. Коли був звільнений Геннадій Афанасьєв і розповів про тортури, які до нього застосовувались, і я про це все написав сину. Він відповів, що знає, бо сам через це все пройшов: удушення, електричний струм, паяльник, хімія. І це лише те, що написав. Я не знаю, що Валентин розкаже, як повернеться додому.
Побачене і пережите в концтаборі “Ізоляція” в окупованому Донецьку Станіслав Асєєв почав описувати ще перебуваючи прямо там. Та рукопис відібрали. У СІЗО, а потім і колонії він по пам’яті відновив написане. А перед обміном віддав співкамернику-полоненому танкісту Богдану Пантюшенку, щоб той сховав тексти серед листів від дружини. Цей рукопис – частина майбутньої книги Станіслава Асєєва про життя в катівні.
15 марта 2014 года тело Решата Аметова было найдено в селе Земляничном Белогорского района. На нем были видны следы многочисленных пыток, голова обвязана скотчем. По словам вице-президента Всемирного конгресса крымских татар Ленура Ислямова, Аметову вынули позвоночник, отрезали половые органы, выкололи глаза.
Несовершеннолетним, слабонервным и беременным рекомендуем сразу перейти к другим новостям, поскольку данный материал содержит шокирующие подробности.
«Допрос проводился в достаточно жесткой манере. То, что били – это понятно. И спину резали ножами, шокер достали, стреляли. Я терял сознание, меня приводили в сознание, опять очнусь, потеряю. Помню такие яркие моменты. Очень сильно морально давили. Каждый прибегал, предлагал какие-то действия – давай то сделаем, убежал, прибежал другой – давай то сделаем. Некоторое из озвученного исполнялось. Потом один говорит: «Давайте мы его кастрируем», – начали снимать штаны с меня. Потом передумали. Потом один говорит: «Давайте ему ногу отрежем», – вогнали нож в ногу, и я потерял сознание, и много крови вышло».
А тих, хто вже не ходив, ми їх у туалет носили, вони били лежачих. Людина ні їсти сама не може, ні ходити… І ми кажемо, що він «не ходячий». А вони кажуть: «выносите», і знову б’ють людину, яка вже не ходить. Там нелюдські тортури були.
