Пролежали понад рік. Пошуковці вивезли з-під Бахмута тіла загиблих військових (відео)

Серед них є вбиті російські вояки, а також, можливо, українські бійці. Деякі тіла пролежали в районі Андріївки, Кліщіївки, Курдюмівки понад рік.

Ти не тільки жертва, а й СВІДОК злочинів російсько-фашистських загарбників: фіксування свідчень звільнених

Як? Коштом чого витримують?.. Це важливо знати – таке знання є для кожного суспільства безцінним моральним капіталом на кілька поколінь наперед.

Київщина, де ще тхне русскім духом. Тут пройшла смерть (відео)

Те, що не можемо і не маємо права забувати. Картини мирних міст, де щойно панував страх і смерть, яку принесли дикуни, нелюди і виродки. Повітря, яке ще тхне русскім духом, де кожне посічене вибухами деревце кричить, де ще лежать свіжі тіла закатованих і вбитих українців. Це не путін, це конкретні росіяни, які з насолодою вбивають нас.

Вбиті російськими фашистами українці з інвалідністю. Вони були беззахисними перед окупантами

У російських загарбників є імена, сім’ї, діти, рідня, і на них всіх потрібно проливати світло, називати їх, водночас ця інформація має бути доступною для ознайомлення кожній людині на цій планеті. Саме таку мету переслідує у своїй роботі Центр “Миротворець”. Кожен росіянин винен у цих смертях, кожен росіянин так чи інакше допомагає вбивати українців. Кожен з них має відчути відповідальність на собі.

Москвинські кати вирізали свастики на лобах українських полонених – The Telegraph

Москвинські кати не мають мети, вони просто задовольняють своє вроджене бажання завдавати болю усьому живому навколо.

“Я не розумію логіки в тому, що вони зробили, тому що його діти ненавидять росіян за те, що вони зробили. Вони не думають, що він фашист, він герой”, – дружина звільненого з російських катівень українського військовослужбовця.

«Якби я перейшла на ту сторону, моя дитина була би дитиною зрадниці»: Як судді із Маріуполя вдалось вижити в російському концтаборі

«Я чула сильні крики, весь час, що я там перебувала… Я досі не можу повірити, що чоловіки так кричать від болю. Це просто неприродні звуки… Я не знаю, що вони з ними робили. Тоді хотілося, щоб Бог забрав у мене здатність чути…».

Розповідь Олексія про москвинський полон, від якої холоне кров

А якось приніс із вулиці дощового черв’яка. Замотав у ганчірку, поклав у зливний бачок і забув на тиждень. Дістаю, а там уже був їх цілий виводок. Так я отримав перший білок за довгий час. З’їв усіх. Шоколад не їв після полону з таким задоволенням, як тоді дощових черв’яків.

Ромчик, який втратив маму під час обстрілу рашистами Вінниці і сам боровся за життя танцює!

У липні минулого року хлопчик з мамою прийшли на прийом до лікаря. У цей час стався масований обстріл Вінниці – жінка загинула.

Насильницький і ненасильницький: обидва типи опору в Україні важливі

Українці не скорилися російським варварам, українців в окупації не ламають тортури і страх бути вбитим, українське підпілля працює. На жаль, через зраду, катування і “стукачів” партизанські осередки зазнають краху. Буває, що вони відроджуються з нуля, вчаться на помилках і знову діють. Українці чинять опір, і це вони намагають донести навіть Маску, який заявив, що на окупованих територіях всі чекали росію (країна агресор і терорист).

“Смерть, як визволення. – Не смій! Спинись! Тримайся за будь-яку соломинку, пливи, не здавайся! ЖИВИ!” – мати чекає з полону сина

“Холод…

Найбільше зараз дошкуляє саме лютий холод… Не голод, бо шлунок уже зсохся до мінімуму. І як би він не просив, не стогнав, не бунтував, їжі не буде.”

Знаходять будь-які шляхи, щоб інформувати: Рух опору на ТОТ з Україною в серці

На тимчасово окупованих територіях України працює рух опору. Українці ризикуючи життям і здоров’ям близьких повідомляють про розташування російських фашистів, їхніх боєкомплектів і навіть протидіють російській пропаганді. Вони чекають звільнення, мріють обійняти солдата ЗСУ і колись розкажуть про людей зі сталі і з Україною в серці.

Загравання з росіянами зазвичай закінчувалося зґвалтуваннями – розповідь херсонської журналістки Вірлич

Херсонщину російські загарбники окупували за лічені години. Ми ще довго будемо аналізувати, як сталось так, що мешканці до останнього не вірили у можливість вторгнення. Навіть працівники медійної сфери, такі як авторка розповіді, не готувались заздалегідь, бо вірили, що все буде добре і чекали на травневі шашлики.