Служба безпеки опублікувала окремі елементи свідчень колишнього бойовика терористичної організації «ДНР», який очолював незаконну в’язницю «Ізоляція», що знаходиться на тимчасово окупованій території Донецької області.

Жертвы донецкой тюрьмы рассказывают далеко не о всех издевательствах, говоря: «О наихудшем, что сделали мне сепаратисты, расскажу только в Гааге».

Авторы подчеркивают, что «масштабы нарушений прав человека в этом месте (бывший завод «Изоляция») стали явлением мирового масштаба».

“Особливо жорстоко російські карателі катували Асана Ахтемова, якого вивозили в ліс, ставили на коліна біля викопаної ями, імітували розстріл, стріляючи над головою, знову кидали в підвал, де пропускали через голову та тіло Асана електрострум”, – пише Чубаров.

«Мама, вы не волнуйтесь за меня. Я сделаю все, чтобы не пустить врага на мирную территорию, не дать ему грабить наши дома и насиловать наших девчат. А что со мной станется? Даже если пристрелят — не беда. Сестричкам достанется компенсация за меня. В любом случае, хоть живым, хоть мертвым, я вас не оставлю».

Ірина дуже добре знає, що таке “рускій мір”.
Це не був допит, просто били. За те, що волонтер, за проукраїнську сторінку у соцмережі, за те, що на фото в українському віночку. Били, тому, що це приносило їм задоволення.

Обстріл був здійснений попри домовленості про режим тиші (радість то яка, сказав би шоумен Сивохо). Окрім того, бійці мали білі каски – це ж підтверджують і кадри з дрона.

Фото переданого окупантами тіла настільки жахливі, що на них не можна дивитися і, тим більше, публікувати.

Фото – це ціна нашого спокою.

Крім того, застосовуючи фізичний і моральний тиск та погрожуючи зброєю, бойовик принижував полонених, змушував їх виконувати різні господарські роботи.

За пів року полону луганчанина Олександра жахів, які довелось йому побачити, вистачило б на кілька життів. Моторошні людські історії одним абзацом у розповіді колишнього плоненого бойовиків, які принесли “рускій мір” в Україну.

“Тільки коли діти відправляли мені книги, вони серед сторінок писали деякі слова підтримки. Писали, що мамочко, ми з тобою. Мамочко, ми тебе любимо. Я читала книгу, і чим більше я її читала, я старалась знайти ті рядки, які написані знайомим почерком”, – каже колишня полонена.

Она русскоговорящая луганчанка. Однажды в ее дом пришел “русский мир”.

Дни перетекали один в другой. Из-за постоянных избиений я в какой-то момент вовсе перестала «чувствовать сутки». Каждое утро – «допрос». Бьют, унижают, снова бьют. Иногда это происходило прямо в камере. Иногда –в специальной комнате для допросов в соседнем корпусе СБУ. Чтобы я не запоминала, кто надо мной издевается, на голове всегда был мешок. Но могу сказать точно: «допросы» проводили, как местные боевики, так и россияне, которых можно было узнать по характерному акценту. Я родилась и выросла в Луганске – поверьте, так, как они, у нас никто не говорит.

Це відео не покажуть на центральних ТВ-каналах.
Зараз в тренді ЗЕлені зашквари” та “медведчук-шоу”.
ЦЕ МАЄ ПОДИВИТИСЬ КОЖЕН!