Михайло Драпатий прийшов на посаду головнокомандувача ЗСУ не лише з наміром змінити систему управління армією. Його команда підготувала план війни, який уже кілька тижнів перебуває на розгляді Ради національної безпеки і оборони.
Поки стратегічний документ перебуває на розгляді РНБО, Драпатий уже почав перебудовувати саму систему управління ЗСУ.
Чому війна триває вже 12 років і чому світ досі не зміг знайти для неї справедливого завершення? Валерій Залужний у своєму новому тексті говорить про причини, які значно ширші за російську агресію проти України. Він переконаний, що «не може бути ніякої бізнесової логіки у врегулюванні війни», адже за кожною домовленістю стоїть не ціна угоди, а людські життя і майбутнє держави.
«Доля війни у руках солдатів», — наголошує Залужний. Саме вони сьогодні визначають те, що політики намагаються вирішити за столами переговорів. Водночас тих, хто повертається з фронту, часто усувають від процесів, які визначатимуть майбутнє країни. Ветеранів усувають, не цінують, «не питають поради у тих, хто знає, скільки реально такий мир коштує», — пише він.
Окремо Залужний говорить про світ, який стрімко змінюється на тлі війни. За його словами, сьогодні відбувається «протистояння світового авторитаризму проти вже деградуючих демократій». І саме тому, вважає він, «почати треба з того, щоб не боятися назвати ворога ворогом, а не бізнес-партнером».
Унікальність цієї війни ще й у тому, що «допоки воюють одні, вже змінюються уряди і політики» в країнах, які ще вчора щосили, навіть власною кров’ю, рухалися до демократії та вважали це своїм історичним здобутком. Поки українські військові роками тримають фронт, політична реальність у світі змінюється, а разом із нею змінюється і ставлення до війни та ціна, яку інші готові за неї платити.
Він окремо звертає увагу на ситуацію, коли «одна демократія відмовила іншій у її бажанні на цю ціну впливати, а тепер шукає дешеве пальне, звинувачуючи того, хто воює».
Залужний розглядає війну як переломний момент для всього світу. Бо, як він пише, «ця війна робить сильнішими тих, хто воює, і послаблює тих, хто співчуває».
15 серпня Польща святкує перемогу, яка понад століття тому врятувала Варшаву від більшовицького наступу й увійшла в історію як «Диво на Віслі». Цього року це свято відзначили особливо масштабно — найбільшим військовим парадом у сучасній історії Польщі. Не вистачало тільки одного – нащадків тих, без кого свято взагалі не існувало б. Серед тисяч польських військових та іноземних союзників на ньому не було українського підрозділу.
За даними «Север.Реалії», обоє спочатку підтримували російське вторгнення. Аліса, яка до служби працювала вчителькою математики, зізналася, що пішла до армії під впливом російської пропаганди.
“Надо идти на фронт, родине помогать. Считала, что кто не идет – тот трус, и все в таком духе. Причины были иррациональные. Мы с Сережей два дол..ба, я не буду ничего придумывать, так и есть: мы поверили тому, что рассказывает телевизор, мы пошли за родину, за Русь, против “укрофашистов”, мы были искренними Zетниками в худших проявлениях,” – виправдовується зараз Аліса.
Про те, що робили китайці в Тибеті знає весь світ, але набагато менше про те, що робили серби з албанцями в Косово після 1912 року.
Спершу дві цитати албанського прем’єра Еді Рама, в лютому та червні 2022 року.
Ранок 24 лютого, тільки почалося вторгнення. “Сьогодні вранці ми прокинулися з новинами про звірства, які нагадують найтемніші сторінки європейської історії. Цей напад на суверенну державу є неприйнятним”.
Червень, після спільного візиту до України з чорногорським прем’єром. “Те, що ми побачили в Ірпені та Бучі — це невимовний біль та злочин проти людяності. Албанія підтримуватиме Україну на шляху до відновлення та справедливості, бо ваша боротьба — це боротьба за свободу всієї Європи”.
На початках вторгнення албанці говорили так жорстко, ніби це були литовці чи естонці. Їхні проєкти резолюцій в ООН були максимально непоступливі щодо Кремля. Вони одні з перших перейменували вулицю на якій стояло посольство РФ в Тирані — на вулицю Вільної України.
30 тисяч українців, убитих у польсько-українському протистоянні 1939–1947 років, перестають бути безіменною статистикою. Історик Ігор Галагіда та його колеги ведуть масштабну роботу з ідентифікації жертв — уже встановлено імена близько 20 тисяч убитих українців, ще приблизно 10 тисяч залишаються невстановленими.
Для цього дослідники по крупицях збирають інформацію з архівних документів, метричних книг, судових матеріалів, звітів німецької та радянської адміністрацій, документів підпілля та свідчень очевидців. Іноді один запис у метричній книзі дозволяє встановити не просто кількість загиблих, а ім’я, прізвище, вік, дату і обставини смерті конкретної людини.
Це принципово важлива робота, адже за кожною цифрою — людина. Не «600 загиблих», не «30 тисяч жертв», а конкретні чоловіки, жінки й діти, яких треба назвати поіменно.
Історик наголошує: головне завдання проєкту — не виграти суперечку про кількість жертв, а повернути цим людям їхні імена. Щоб вони перестали бути сухими числами в статистиці.
Водночас дослідження дає змогу побачити значно складнішу картину польсько-українського протистояння — без автоматичного приписування всіх жертв одній стороні та без замовчування злочинів, ким би вони не були скоєні.
Дослідник прямо ставить незручні питання до польської історіографії: чому всіх убитих поляків автоматично записувати до жертв «українських націоналістів», якщо серед них були жертви радянських, німецьких чи інших сил? І чому українські жертви польського підпілля, комуністичних формувань та повоєнних депортацій досі часто залишаються на периферії пам’яті?
Російські найманці з ПВК «Вагнер» публікують у своїх групах фотографії з відрізаними частинами тіл сирійців. Про це повідомив журналіст Денис Казанський, оприлюднивши відповідні фото.
Йдеться, зокрема, про кисті рук та вуха, які солять, висушують і вивозять до росії як «сувеніри».
Казанський назвав такі дії проявом крайньої жорстокості та заявив, що подібних противників важко сприймати як тих, кого можна поважати.
Нагадаємо, як російський генерал перетворив війну на м’ясницький карнавал.
За словами В’ятровича, проблема сьогодні полягає в тому, що дискусія про польсько-український конфлікт дедалі більше виходить за межі історичної науки. В Польщі її тривалий час визначають передусім політики, а не історики, і тема «Волині-43» поступово перетворюється на політичний та ідентифікаційний символ, де для складних історичних аргументів залишається дедалі менше місця.
Інтерв’ю політика та історика, нині – народного депутата від «Європейської Солідарності», а в минулому – очільника Інституту національної пам’яті, Володимира В’ятровича — за посиланням.
А тим часом по всій території Польщі лунають сигнали тривоги: жителів закликають негайно пройти в укриття та чітко виконувати інструкції. Наразі в країні тривають загальнонаціональні навчання «ALARM 2026», під час яких перевіряють систему оповіщення населення про можливу загрозу ударів з повітря та відпрацьовують дії служб у разі надзвичайної ситуації.
Пропаганда, яка грає на емоціях
Головна сила таких відео — не в якості графіки, а в емоційному впливі.
Пропагандистські ролики зазвичай торкаються тем, які вже викликають напруження у суспільстві: мобілізації, корупції, відносин між владою та громадянами, соціальної нерівності.
Мета таких повідомлень — не лише переконати людину у конкретній тезі. Важливіше викликати сильну реакцію: обурення, страх, розчарування або недовіру.
Коли користувач емоційно реагує, він частіше залишає коментар, ділиться відео або вступає у суперечку. Для алгоритмів соцмереж це сигнал, що контент цікавий аудиторії. У результаті ролик отримує ще більше поширення.
Виходить парадокс: люди можуть поширювати пропаганду навіть тоді, коли вони з нею сперечаються.
— Що нового в селі?
— Та нічого. Учора казали, що у Миколи кіт захворів.
— А, так я чув, що Микола захворів.
— А я вже чув, що Микола помер.
— От бачиш, ще день почекати — то й кота поховаємо.
На самом деле никаких подобных обсуждений в украинских медиа, соцсетях или среди активистов не существует. Первоисточником является пророссийский аккаунт Olga Bazova в сети X, пост которого превратился в реальную «новость» для дискредитации Украины.
Оригинальная публикация Olga Bazova представляла собой риторический вопрос с саркастическим подтекстом: «Неужели Украина собирается внести Брэда Питта в «Миротворец» за поддержку российской агрессии — за то, что он аплодировал и болел за победу Мирры Андреевой на «Ролан Гаррос»?» Однако в процессе дальнейшего распространения новость путешествовала по сети уже как свершившийся факт, дескать, украинцы «обсуждают»; они «хотят» и «требуют»; а иногда говорится даже о том, что активисты уже решили внести актера в базу. Примечательно, что поведение Брэда Питта на теннисном турнире вообще не обратило на себя внимание в украинском сегменте соцсетей. Это свидетельствует о том, что фейк изначально рассчитан не на украинскую аудиторию, а на внутрироссийскую и западную и имеет целью скомпрометировать украинцев, выставив их как агрессивных и недемократических.
Кожна країна, яка послідовно підтримує Україну, стає мішенню російських інформаційних операцій. Чеська Республіка — не виняток. Після того, як Європейський Союз заборонив мовлення головних російських пропагандистських ресурсів — RT та Sputnik, — Москва не відмовилася від інформаційної війни. Натомість вона швидко змінила підхід і архітектуру поширення контенту.
Тепер роль основних ретрансляторів кремлівської пропаганди в Європі виконують численні мережі проксі-сайтів. Вони дозволяють російській державній пропаганді продовжувати активно працювати, обходячи офіційні обмеження. Кремль діє методично й терпляче: через мережу низькопробних проксі-сайтів, YouTube та масові коментарі він намагається послабити підтримку Києва, розпалити внутрішні конфлікти та підживити євроскептицизм.
За результатами масштабного дослідження Тexty.org.ua, проаналізовано понад 165 тисяч публікацій на 21 чеському дезінформаційному сайті, 22 тисячі відео на YouTube та 1,8 мільйона коментарів. З’ясувалося, що 66% матеріалів цих видань містять хоча б один пропагандистський наратив. Найпоширеніші тези: «Україна програє війну», «Трамп — миротворець», «ЄС і Британія затягують війну» та дискредитація допомоги Києву.
Чеські «сміттярки» систематично копіюють контент з RT, TASS, RIA та російських пропагандистів, виступаючи частиною єдиної кремлівської інформаційної інфраструктури. Дезінформація проникає повільно, але глибоко — використовуючи реальні соціальні проблеми, втомленість і поляризацію суспільства.
Такі ресурси, як neČT24 та мережа видань під брендом Pravda, активно беруть участь у масштабному «відмиванні» кремлівської дезінформації.
Фабриковані наративи пропускають через десятки різних майданчиків: їх переписують, змінюють форму, адаптують під місцеву аудиторію та поступово надають вигляду звичайної внутрішньої дискусії європейських країн.
Цей ефект суттєво підсилюють скоординовані кампанії в соціальних мережах, які допомагають цим «сміттєвим» наративам непомітно проникати в публічний простір і mainstreamні дебати.
Ця стаття показує механізми, масштаби та головні наративи російського впливу на чеський інформаційний простір у 2025–2026 роках.
У цей день 6 травня у 1686 році в Москві представники Речі Посполитої та Московського царства підписали угоду про “Вічний мир”
Він мав завершити десятиліття виснажливих війн, але для українських земель означав інше – закріплення поділу та нову реальність, у якій долю країни вирішували без неї на багато років вперед.
Україна занадто довго живе в історії, де її незалежність доводиться не отримувати, а відвойовувати — раз за разом, покоління за поколінням. Від козацької доби до ХХ століття і до сьогодні — це постійна боротьба за право бути не територією, а державою.
І щоразу повторюється одна й та сама історія: щойно Україна слабшає — вона стає ласим шматком для сусідніх імперій. Її ділять, про неї домовляються, її майбутнє вирішують без неї. Так було століттями. Так працює імперська логіка — брати те, що не може себе захистити.
Саме тому всі ці “вічні” угоди, гарантії та паперові домовленості в українській історії надто часто закінчувалися однаково — новим переділом і новою війною.
Єдиний висновок із цього досвіду: у України немає розкоші вірити словам. Є лише один вихід — бути суб’єктом світової політики, який здатний захистити себе зі зброєю в руках. Державою, яка випромінює силу настільки переконливо, що будь-які злі наміри сусідів зупиняються ще на стадії задуму.
Історія 6 травня 1686 року — лише один із найяскравіших прикладів того, як вирішували долю України без України. І водночас — ще одне нагадування, чому сьогодні цей сценарій має залишитися в минулому.
Далі матеріар Еспресо.
У 2021 році 12-річна дівчинка з Генічеська стояла у вишиванці й говорила про мову як про основу нації. Її звали Катерина. Вона переконливо, щиро, по-дитячому правильно пояснювала: народ без мови не має майбутнього. Після окупації її публічний образ кардинально змінився — нині вона бере участь у проєктах «Юнармії» та підтримує російську владу.
Це частина ширшої тенденції.
У спільному розслідуванні KibOrg, OCCRP, 24 каналу та Суспільне.Новини йдеться про те, як Росія формує з підлітків на окупованих територіях нове покоління пропагандистів.
Поки королевич Владислав цілий місяць вів переговори з москалями, загони запорожців розорили Ярославський і Вологодський повіти, захопили Серпухов і взяли в облогу Калугу. Рейд Конашевича-Сагайдачного до Калуги став шоком для московської влади. Тож саме дії запорожців змусили царя михайла романова підписати невигідну для себе мирну угоду.
Ще у 2017 році англомовне українське видання Euromaidan Press опублікувало розслідування, в якому стверджувалося, що Торбйорн Ягланд – колишній Генеральний секретар Ради Європи та колишній прем’єр-міністр Норвегії мав давні зв’язки з російськими розвідувальними службами та навіть діяв під нібито кодовим псевдонімом КДБ «Юрій». Згідно зі статтею, КДБ вважав його цінним активом ще в 1970-х роках. Норвезькі ЗМІ, як повідомляється, висловлювали аналогічні занепокоєння наприкінці 1990-х років, ґрунтуючись на свідченнях подвійного агента та високопоставленого перебіжчика з КДБ, який втік на Захід.
