Поки інші наввипередки поспішають зі своїми розповідями про успіхи й поразки України в перші роки великої війни, маємо можливість ознайомитися з першоджерелом. Із викладом людини, на плечі якої випала надважка ноша — зустріти ворога в умовах, коли замість підготовки до великої війни країна роками жила в атмосфері популістичного асфальтоукладання. Людини, яка згодом разом із командирами, солдатами, хліборобами, бізнесменами й усіма, хто став на захист рідної землі, відвоювала так легко зданий чиїмись руками український Херсон.

Це погляд безпосереднього учасника подій. Хронологія подій і руху лінії фронту з точністю до метра. Політичний фактор, який тоді й досі заважає Україні воювати та чому Росія не відчуває тягаря війни. Небезпечні атаки з політичного табору на головнокомандувача, який мав тримати фронт, але мусив витрачати сили ще й на протистояння всередині країни. Критична залежність від своєчасності постачання зброї та наслідків затримок, зв’язані руки військового командування, планування операцій під віртуальні можливості замість реальних ресурсів країни, економіка якої так і не була належним чином переведена на воєнні рейки.

Валерій Залужний із гордістю згадує людей, на чиїх плечах тримався мужній опір українського народу.

«Говорячи про цю (Херсонську — ред.) операцію, варто написати цілу книгу про оборону Херсонщини і півдня України. Ця книга буде написана сльозами і гордістю. Вона буде про те, як хлібороби, бізнесмени, вчителі, чиновники, навіть кримінал разом вбивали ворога, захищали і звільняли кожний метр своєї рідної землі.

Книгу, де основою бойової спроможності були саме ті, кого сьогодні називають ТЦК. Саме вони будували вузли оборони і проводили рейди. Бо інших військ просто не було».

Це важливе нагадування всім, хто сьогодні дозволяє собі зводити роль ТЦК до карикатурного образу, забуваючи, хто саме в перші дні великої війни будував оборону, формував бойові спроможності й закривав проломи, коли регулярних сил катастрофічно бракувало.

Колишній головком пише про нинішні peace deals і тих, хто реально визначає долю окупованих територій. Жодні політичні папери, декларації чи домовленості не замінять реального контролю над територією.

«Кількість указів про приєднання цих територій до будь-кого не має ніякого значення. Бойове розпорядження командира зони відповідальності угруповання вирішує, чия ця земля фактично і юридично. Правда, добре, що про це творці нинішніх peace deal не здогадуються. А це значить, є час і можливість. Як і тоді. Час для кардинальних змін».

Про нову реальність міжнародної політики та загрозу повторення Мюнхена:

«Це реалії, в які потрапив весь світ. Вони більше не визначають кінець війни як початок трибуналу над військовими злочинцями. Ці реалії пропонують замість трибуналу вигідні угоди і взаємну торгівлю. Вони намагаються повторити те, що було 30 вересня 1938 року у Мюнхені».

Це, мабуть, один із найтривожніших акцентів у всьому тексті. Коли справедливість поступається місцем комерційній доцільності, а злочинців намагаються перетворити на прийнятних партнерів для переговорів, історія знову підсовує світу сценарій Мюнхена. І Україна має розуміти, що за красивими формулами про мир можуть ховатися домовленості за її рахунок.

Цей матеріал варто читати уважно. Особливо тим, хто сьогодні так охоче роздає оцінки подіям перших років великої війни, переписує відповідальність, забуває про ціну ухвалених тоді рішень і досі не хоче бачити, наскільки дорого Україні обходяться політична самовпевненість, популізм та неготовність державної системи до війни.

---

Автор: Валерій Залужний, Посол України у Великій Британії, колишній головнокомандувач Збройних сил України. У статті використані матеріали з книги “Наша війна”, яка готується до друку.

В історії великих воєн завжди після баталій бойових розпочинаються баталії словесні за “об’єктивність” і “свою правду”. Не оминула ця доля і нашу війну. І хоч кінця їй не видно навіть через дорогу оптику, вже вийшло немало матеріалів і навіть книжок, де учасники цієї трагедії видають себе за переможців і намагаються перекласти провину на когось іншого. Традиційно темп задають і наші вороги, а ми підхоплюємо.

Ще 10 листопада 2022 року, за день до того, як наші війська увійшли в Херсон, я написав у зверненні: “За кожним так званим “жестом доброї волі” противника стоять колосальні зусилля наших військ. Так само, як ворог відходив з Києва та Харківщини, залишив острів Зміїний, ймовірний вихід із Херсона – це результат наших активних дій.

Безпосередньо на Херсонському напрямку Сили оборони України зруйнували логістичні шляхи та систему забезпечення, порушили систему управління військами противника. Тим самим не залишили ворогу іншого виходу, ніж вдатися до втечі”.

Будь-яка війна – це кров, смерть і трагедії доль, які опинилися у цій круговерті.

Це трагедії не лише тих, хто постав перед очима смерті, а й тих, чий наказ для інших виявився фатальним. Але всі ці люди – вже історичні постаті, які ціною власного життя виборювали право жити іншим.

Саме тут, на правому березі річки Дніпро, розгорталася справжня трагедія.

Оскільки в лютому 2022 року ми не мали можливості повноцінно оборонятися, росіяни досягли справді стратегічного успіху. Однак згодом його вдалося нівелювати: ворогові просто забракло сил і засобів для продовження наступу, а місцеві жителі, наші війська та резерви з Десантно-штурмових військ чинили справжній запеклий опір. Проте це нівелювання було лише тимчасовим та лише шансом для нас і для тих, хто прийшов вбивати.

Інтелектуальна битва за стратегічну ініціативу

Складалася дійсно патова ситуація для ворога, пов’язана з можливістю втратити не лише стратегічну ділянку території, а й неможливістю розширити цей оперативний успіх. Для нас відкривалося вікно можливостей локалізувати і врешті ліквідувати виступ на правому березі Дніпра.

Розпочиналася інтелектуальна битва генеральних штабів за стратегічну ініціативу. На той момент, імовірно, керівництвом російської армії було прийнято єдине правильне тоді рішення – закріпити успіх проведенням оборонної операції силами і засобами повітряно-десантних військ та морської піхоти, які спішно перекидалися туди з усіх можливих напрямків, та чекати резервів для продовження наступу. Це була ще жива еліта російської армії, яка намертво закопувалася в нашу землю.

Тому і битва за правобережжя розпочалася для мене і Генерального штабу ще в липні та далеко за межами Херсонської області.

Росіянам потрібні були сили, щоб іти далі – на Кривий Ріг, Первомайськ, Миколаїв та Одесу.

Додаткових сил потребували і ми, щоб вибити цю еліту з української землі, але нам їх не вистачало. Потрібні були техніка, зброя і боєприпаси. І якщо під час оборони Півдня усе це разом з мерами, фермерами і всіма небайдужими ми збирали в гаражах і фермах, а часто відбирали у самих росіян, то вести наступ таким же чином ми вже не могли.

Окупанти були вперті. Навіть коли ворог тікав із Харківщини, еліта залишалася на місці. Час був чесним, він давав шанс і нам, і їм. Щоправда, для нас цей шанс був один.

Сказати, що підготувати наступ у таких умовах було складно, буде несправедливо. Його успіх залежав не тільки від героїчних вчинків наших воїнів, а й від багатьох інших факторів. Найголовніший з них – це постачання озброєння від наших партнерів. Бо якщо комплектування людьми підрозділів влітку 2022 року кардинально відрізнялося від сьогодення, то забезпечити артилерією, танками та бойовими машинами піхоти ми не могли. Класичний випадок, коли доля кампанії залежить від партнера – це вже не твоя кампанія.

Немає лиха без добра. Вже сьогодні можна сказати, що саме ці затримки й дозволили використати час на свою користь і провести 5 вересня неочікувану для наших партнерів Харківську наступальну операцію. Це справді була гра на фортепіано в три руки, з якою і Генеральний штаб, і командувачі впоралися на відмінно.

Не існує ніяких видатних операцій і геніальних героїв. Існує лише фронт протяжністю понад 3000 кілометрів, а ці три руки мають грати єдину мелодію і створювати ілюзію, що грають саме троє. Тоді ще всі були єдині. Як і наші партнери, що заочно вибачили вдруге мені таку несподіванку. Сьогодні мені дуже шкода, що рівно через рік усе змінилося.

Фронт зрушив з місця

Попри те, що ворог так і не почав посилювати Харківський напрямок, вже скоро стало очевидно, що й наступати на еліту російської армії українським степом майже неможливо через відкриту місцевість. Зброя та боєприпаси затримувалися, а політика вимагала результату. І не тільки наша.

Саме тоді пошук варіантів, альтернатив, бажання вижити і перемогти почали давати результати. Як і на початку 2022 року, на допомогу прийшла саме воєнна наука, з якої згодом багато хто сміявся. Саме вона, як і перед вторгненням, вимагала шукати таке поняття як паритет, що давав шанс виходити на ринг саме в необхідній ваговій категорії. І вже тоді застосовувати героїзм, хитрість і багато чого, що в історії описується як подвиг. Без нього це самогубство.

Цим паритетом стала західна зброя та її ефективність. Мова йде про HIMARS та M–270. Саме окремі характеристики цієї зброї визначають її стратегічне значення і обумовлюють її особливий порядок застосування, який, на жаль, у 2023 році був змінений.

Наявність систем HIMARS та M–270 і правильно обраний принцип застосування вже дозволили нам поступово і, головне, майже незалежно, починаючи з липня – серпня 2022 року, завдавати окремих ракетно-артилерійських ударів по чутливих лініях комунікацій і командних пунктах, особливо системі матеріально-технічного забезпечення збройних сил РФ.

Аналітика, проведена в Генеральному штабі наприкінці серпня, показала, що результати таких ударів почали приносити очікуваний результат й вимагали негайного вже системного підходу до планування таких дій та поєднувати їх з діями піхоти і танків. Здатність противника до оборони через зниження нами його логістичних можливостей почала різко знижуватися.

Оглядачі американського видання The Wall Street Journal виокремили особливість української стратегії в наступі в південно-західній операційній зоні:

“Замість того, щоб безпосередньо брати участь у жорстоких артилерійських перестрілках і танкових битвах, яким віддає перевагу Росія, Україна намагалася оточити російські сили та перекрити лінії постачання. Вона ефективно інтегрувала озброєння радянських часів із далекобійною високоточною західною артилерією та ракетними системами, щоб позбавляти ворога палива, боєприпасів та інших резервів.

У той час, як українські війська швидко просувалися до Харкова, Херсонський фронт просувався повільно. Зіткнувшись із більшою та ефективнішою силою, ніж у Харкові, українські війська придушували опір росіян, завдаючи ударів по складах постачання та маршрутах по мостах через річку Дніпро, відрізаючи тисячі російських військ у Херсоні та навколо нього”.

Аналізуючи український наступ, австралійський генерал-майор Мік Райан описав дії військ ОСУВ “Олександрія” в наступі на Херсонському напрямку як “стратегію корозії”. На його думку, Україна використала “непрямий підхід”, вперше окреслений ще британським військовим стратегом ХХ століття Безілом Лідделлом Гартом, що ґрунтується на намаганні змінити баланс сил несподіваними і спритними заходами, “знижуючи силу ворога, послаблюючи його уколами замість того, щоб завдавати ризиковані удари”.

Як результат, вже на початку вересня, фронт зрушив з місця і, на диво, не завмер. Варто звернути увагу, що у вересні – жовтні 2022 року на Херсонсько-Бериславському плацдармі нам протистояло угруповання противника, основою якого були частини та підрозділи повітряно-десантних військ зі складу 108-го ДШП, 7-ої ДШД, 76-ої ДШД, 98-ої ПДД, 83-ої ДШБр, 11-ої ОДШБр, 45-ої бригади спеціального призначення. Також 810 БРМП, частини та підрозділи мотострілецьких військ зі складу 49-ої, 58-ої армій та 22-го армійського корпусу, 90-ої танкової дивізії, 10-та окрема бригада спеціального призначення, підрозділи оперативних частин росгвардії.

Управління бойовими діями угруповання військ РФ на плацдармі здійснювалось з передового пункту управління 49-ої армії, яке через важливість і значущість очолював особисто командувач повітряно-десантних військ ЗС Росії генерал-полковник Михайло Теплинський.

До речі, командні пункти 49-ої армії та 22-го армійського корпусу були переміщені на східний берег Дніпра після чергового їх ураження нашими ракетно-артилерійськими підрозділами. І саме їх перебування на лівому березі також вплинуло на зниження стійкості оборони.

Особовий склад, насамперед це стосується десантних підрозділів російського угруповання, мав бойовий досвід, виявляв стійкість в обороні, мотивацію та чинив активний спротив українським військам. Крім цього, росіяни постійно поповнювали особовий склад та бойову техніку.

Відсутність природних маскувальних чинників українського степу не дозволяла нашим військам під час проведення наступу застосовувати великі групи бронетехніки. Вихід на оперативний простір також гальмувала розгалужена мережа іригаційних каналів для поливного землеробства та річка Інгулець.

Усе це ніяким чином не могло вплинути на відмову наступати. В кінці серпня фронт на мить завмер, ніби в очікуванні чогось, що запустить новий процес. Цього чекали не тільки в окопах, а й у високих кабінетах по обидві сторони океану, зокрема в Києві.

Дивно, але факт: формально початок наших наступальних дій був ініційований ворожими контратаками, що розпочалися саме 5 вересня.

У когось мали здати нерви. Після цього шляху назад вже не було. Це була їхня спроба проламати нас раніше, ніж це почнемо робити ми. Так, 5 вересня 2022 року противник силами зведеного підрозділу контратакував війська на захід від Херсона на напрямку Шмідтове, Тернові Поди, але не мав успіху.

10–12 вересня збройні сили РФ здійснили декілька спроб контратакувати. Розгорнулись запеклі бої, противник вів штурмові дії у напрямках Тернові Поди, Любомирівка та Чкалове, Безіменне. В обох випадках успіху не мав, зазнав втрат і відступив.

Підрозділами ж ОСУВ “Олександрія” вдалося розширити Інгулецький плацдарм, було звільнено Білогірку. А загалом з початком наступу підрозділам ОУВ “Каховка” вдалось посунути лінію фронту від 4 до 12 кілометрів.

Загальна площа звільнених територій склала понад 500 квадратних кілометрів. Було звільнено 13 населених пунктів, серед яких Високопілля, Нововознесенське, Білогірка, Сухий Ставок і Миролюбівка.

Обстановка очікувано почала загострюватися 18–20 вересня. Російські війська безрезультатно атакували позиції наших військ у районі Правдиного (30 кілометрів на північний захід від Херсона), проводили штурмові дії в напрямку населених пунктів Давидів Брід, Білогірка.

Фронт хоч і просувався, проте надто повільно на фоні швидких і відносно легких перемог на Харківщині. Саме цей факт викликав напругу як у відносинах з партнерами, так і з вищим військово-політичним керівництвом. При цьому події 16 вересня в Києві, звісно, спокою нам не додавали.

Прим. Мyrotvorets.news. Мова йде про напружені відносини між Зеленським і досвідченим воєначальником Валерієм Залужним, які досягли апогею того ж року, коли десятки агентів Служби безпеки України провели рейд в офісі Залужного.

Залужний сказав, що під час рейду на його офіс у 2022 році він зателефонував главі ОП (Андрій Єрмак – ред.) і попередив його, що готовий викликати військових, щоб зупинити рейд і захистити командний центр: "Я буду боротися з вами і вже викликав підкріплення до центру Києва для підтримки".

Аналізуючи результати наступальної операції, які здійснили наші війська, та оцінюючи обстановку, що склалася на кінець вересня 2022 року, Генеральним штабом було уточнено оперативну побудову та переформовано оперативно-стратегічне угруповання “Олександрія” в “Херсон” у складі двох оперативних угруповань “Миколаїв” і “Кривий ріг”, а також уточнені їхні операційні зони. У військах було здійснено перегрупування, поповнення запасів та резервів, уточнені завдання на подальші дії.

Важкі втрати, складна місцевість і низькі темпи просування й бажання утримати стратегічну ініціативу спонукали нас повністю змінити тактику ведення наступу в жовтні в порівнянні з вереснем 2022 року.

Ми перейшли до блокування противника в районах його зосередження і завдавали по них авіаційних і ракетно-артилерійських ударів, періодично атакували виявлені слабкі ділянки оборони за підтримки бронетехніки.

Нам стало зрозуміло, що ворог вже прийняв рішення. Рішення не розстрілювати підрозділи, які наступають, а рятуватися. У цій ситуації створити картинку темпу наступу і зберегти людей нам здавалося ще важче.

Західні експерти констатували: ініціатива у війні перейшла до України, Росія – ослаблена. Військові експерти причинами успішного наступу вважали моральний дух українців, західне озброєння, а також очевидні провали російського командування.

Оголошена Путіним мобілізація була покликана посилити позиції Росії, але найближчими місяцями ініціатива залишатиметься на боці України.

“Ми повинні виходити з того, що матеріальне та численне підкріплення, на яке зараз розраховує російська армія, прибуде лише через 2–3 місяці. Це означає, що до цього в Росії будуть великі проблеми, і українці спробують цим скористатися”, – вважав військовий експерт Берлінського фонду “Наука і політика” Вольфганг Ріхтер.

Врешті нова тактика, на якій наполягав генерал-майор Андрій Ковальчук, почала приносити свої результати. Як же добре, що хтось навчив мене слухати навіть те, що мені не подобається.

Розвиток наступу вздовж західного берега річки Дніпро та східного берега річки Інгулець нарешті призвів до втрати очікуваної стійкості оборони ворога та її подальшого руйнування в північно-східному секторі. Зазнаючи втрат, російські війська почали відхід у напрямку Берислава та перегруповувалися в районі Милового.

Вдалося звільнити цілу низку населених пунктів. Згодом росіяни востаннє здійснили декілька спроб контратакувати наші війська, але успіху ці дії вже не мали.

Вхід до Херсону та звільнення міста

Вже в другій половині жовтня війська ОСУВ “Херсон” прорвали російську оборону в районі Суханового та продовжили наступальну операцію на напрямку Нова Кам’янка, Берислав. Станом на кінець жовтня 2022 року Силами оборони України на правобережній частині Херсонської області з початку наступальної операції було звільнено понад 90 населених пунктів.

Але головне – були створені передумови для переходу до нової фази наступальної операції. Ракетно-артилерійські підрозділи вийшли на нові рубежі, що дозволило їм взяти під вогневий контроль російські позиції, пункти управління, склади та комунікації на території, обмеженій лінією Скадовськ, Нижні Сірогози, Михайлівка, Токмак, і таким чином ще сприяти нашим військам на Запорізькому напрямку.

Противник все ще продовжував утримувати Херсон, частини Миколаївської, Херсонської та Запорізької областей, проте у другій половині жовтня ворог розпочав вивід повітряно-десантних і артилерійських підрозділів з плацдарму на західному березі Дніпра. Їх заміщували військовослужбовці, призвані за першою і останньою в Росії мобілізацією, яка вже не допомогла.

Фронт продовжував рухатися.

До 10 листопада підрозділи ОСУВ “Херсон” звільнили в західній частині Херсонській області Качкарівку, Киселівку, Миролюбівку та Правдине і просунулись на північ від міста Берислав. Згодом воїни 131-го окремого розвідувального батальйону звільнили Снігурівку Миколаївської області та прилеглі населені пункти Василівка й Павлівка. Тільки за добу наші війська звільнили майже 260 квадратних кілометрів та 12 населених пунктів.

11 листопада 2022 року наші війська увійшли до Херсону. Саме звільнення міста та правобережної частини Херсонської області врешті ознаменувало результат тривалої кампанії, в якій поєднувалися наступальні дії, систематичне ураження логістики противника та вперше створення умов, за яких подальше утримання російського плацдарму ставало дедалі складнішим.

Цей успіх, звісно, мав військово-стратегічний, суспільно-політичний та міжнародний виміри. Він засвідчив спроможність України не лише стримувати повномасштабну агресію, а й здатність проводити масштабні наступальні операції проти численного противника. Це прозвучало майже у всіх українських та міжнародних ЗМІ.

Звісно, як ми будемо реалізовувати ці можливості, створювати і підтримувати їх, ніхто тоді не писав. Проте це був ще не кінець війни. Це був початок кінця тієї війни, в якій ми і, головне, наші партнери могли воювати. Ми були не самі й теоретично могли на щось розраховувати. Але вже наступного літа ця війна закінчиться черговою трагедією – почнеться війна на виснаження, в якій ми залишимося на самоті. Війна, яка знайома лише нам і нашим ворогам.

Саме завершення Херсонської наступальної операції та її наслідки вимальовували очевидні напрямки подальших дій ворога й поступовий перехід до іншої війни. Війни, в якій керівництво Росії більше не оголошувало мобілізацію, але вже не мало перебоїв з поповненням. Війни, де Україна втрачала кращих своїх синів і дочок, а Росія стирала найманців і непотріб, який їй заважав.

Та головне – саме Херсонська операція змусила Росію боротися за стратегічні цілі як єдиний шлях досягнення політичної мети. Росія вирішила не розмінюватися і зосередитися на стратегії. І ці стратегічні цілі вона збиралася захищати і реалізовувати.

Саме тому Росії потрібна була “фортеця Бахмут”, щоб стерти наші останні людські ресурси. А нам конче необхідно було захистити Запоріжжя, яке для них також стало стратегічною поразкою через “Азовсталь”.

Проте головне було попереду. Рівно за рік на поле бою прийшли роботи, в які спочатку ніхто не вірив, а потім робив роботів із людей. Саме Херсонська операція була останньою битвою тієї класичної й чесної війни. Чесної, бо її результат ще вирішувався на полі бою, а не під завалами пологового будинку.

Що показала Херсонська операція?

Матеріальна основа війни. Вона залишається важливою і визначальною у формуванні доктрин і стратегій та є основою планування військових операцій.

В кінці квітня – початку травня 2022 року Збройні сили України випустили свій останній снаряд, що лишався на наших складах. Травень і червень виявилися трагічними, бо свого вже не було, а допомога ще не надійшла. Усі можливості поставити до строю все, що зберігалося на наших складах, також були вичерпані. А війна тільки розгоралася.

Усе, що надходило від наших партнерів, фактично з коліс ставало до бою. Все це дозволяло виживати, але, звісно, поки не дозволяло перемагати. Тактика виграє битви, але логістика виграє війни.

Саме Херсонська операція стала апогеєм та розвитком ще однієї нікому не відомої, але вкрай важливої міжнародної логістичної операції. Операції старого світу, де демократія була, об’єднувала, мала силу і воювала. Сьогодні це неможливо повторити, бо вже немає того старого світу і немає тої єдиної демократії, яка могла за себе постояти.

Це операція, де техніка і боєприпаси збиралися з усього світу й відразу передавалися у війська. Це був початок наймасштабнішої з часів “Iraqi Freedom” у 2003 році операції з сучасного військового постачання. Вона мала чудові результати як операція логістики, проте найголовніше – не була частиною нашого планування.

Як наслідок, будь-який наш задум та оперативні спроможності залежали від поставок озброєння партнерами.

Завчасне надходження більшої кількості високоточних систем, артилерійських боєприпасів, бронетехніки могло б створити сприятливіші умови для розвитку наших дій як наприкінці 2022-го, так і на початку 2023-го року. Проте і це залежало від багатьох факторів, де основним були політичні рішення і робота наших дипломатів. Звісно, в умовах тих викликів і загроз, які існували.

Нам же тоді залишалося проявляти мудрість і хитрість. Бо з військовими хоч і важко, але вдавалося домовлятися швидше – вони не гралися в політику.

Саме тоді ми придумали схему з проханням навчати наших військових саме на тому озброєнні, яке нас цікавило, ще задовго до отримання політичного рішення на поставки.

І влітку 2022 року британці допомогли мені створити Wiesbaden, який надовго залишався не просто місцем координації, а місцем діалогу з мріями про альянс. І саме він, цей орган координації, на підставі наших рішучих дій у Харківській і Херсонській операціях відкрив ще одну важливу сторінку нашої історії. Наші партнери повірили в наші сили і розпочали небувалу до того фазу підтримки, зокрема відкривши масову підготовку наших резервів на власних полігонах.

Але зараз не про партнерів. Ми їм вдячні. Зараз про те, що основне завдання переведеної на воєнний стан економіки полягає в її здатності забезпечити потреби операцій, а не планувати операції під наявні або віртуальні можливості. Розрахунок виробництва і в дронових війнах має бути додатком до оперативного плану, а не навпаки.

Тоді, підводячи підсумки цієї операції в середині листопада в Генеральному штабі, нам стала зрозуміла одна очевидна річ – це залежність і використання економічних можливостей та їх все більше залучення до процесу війни в цілому.

Врешті ми також зрозуміли, що постійно перебувати в стані залежності від постачання зброї західними партнерами неможливо. Це навіть не тому, що фактично планування операцій проходило як політичний аудит, так і аудит партнерами на можливість забезпечити такі операції. І навіть не тому, що рано чи пізно така зброя у них може закінчитися. А передусім тому, що сама зброя з часом зміниться і саме її вже не буде у наших партнерів.

Від того дня пройшло рівно 4 роки. Номенклатура зброї, якої все ще потребує Україна, зводиться до дуже обмеженого списку в основному засобів ППО.

Зброю, яка необхідна сьогодні для паритету, партнери все ще не виробляють.

Чогось фундаментального в цьому підході, звісно, не могло змінитися й через пів року, коли планувалися заходи на 2023 рік, який став останнім для мене і всієї команди, яка шукала відповіді.

Херсонська операція стратегічно показала ще один надважливий аспект. Реальний темп і успіх подальших операцій залежав також від підготовки резервів. Резерви і мобілізація саме тоді показали, на що вони здатні і як вони працюють. Херсонська операція показала, як це працює, і все змінила.

Говорячи про цю операцію, варто написати цілу книгу про оборону Херсонщини і півдня України. Ця книга буде написана сльозами і гордістю. Вона буде про те, як хлібороби, бізнесмени, вчителі, чиновники, навіть кримінал разом вбивали ворога, захищали і звільняли кожний метр своєї рідної землі.

Книгу, де основою бойової спроможності були саме ті, кого сьогодні називають ТЦК. Саме вони будували вузли оборони і проводили рейди. Бо інших військ просто не було.

Ставлячи задачу одному з керівників ТЦК на Миколаївщині в березні 2022 року, я почув легендарну фразу: “Пане генерале, да по…й танки, ми з Баштанки”. Це нереальне відчуття, коли ти розумієш, що головне – не заважати.

Саме вони відправляли літніх людей по домівках і організовували партизанський рух. І саме вони формували загони, які згодом звільняли Херсонщину. Звісно, були винятки. Проте те єднання і той дух незламності, що об’єднував і фермера, і солдата, і чиновника, і правоохоронця, на жаль, залишилися в історії.

Зміни, які сталися в Росії

Гіпотетично, будь-які можливості завжди обмежені в часі. Указ президента РФ про проведення часткової мобілізації 21.09.2022 для нас вже означав перемогу. Це були справжні граблі, які були підкладені Україні напередодні вторгнення і об які розбивався стратегічний успіх росіян.

Саме в той момент, ні цей указ, ні прийняття рішення щодо проведення мобілізації населення тимчасово окупованих територій України, ні призначення командувачем Об’єднаного угруповання російських військ генерала Суровікіна вже врятувати ситуацію не могли.

Битва за мобілізацію і резерви була виграна державою Україна. Щоправда, лише тоді, бо Херсонська операція все змінила і для нас, і для Росії. Ось що вона принесла росіянам.

Саме у вересні 2022 року Кремль під впливом наших дій на півдні намагався вперше і востаннє, як з’ясувалося пізніше, створити військові реалії в країні, оголосивши про “часткову мобілізацію”.

Результат був вражаючим і приємним для нас: на тлі примусового призову трохи більше ніж 300 тисяч осіб, щонайменше 700 тисяч чоловіків одразу втекли з країни.

Щоб залучити безкоштовне “гарматне м’ясо”, російська влада була змушена запропонувати мобілізованим зарплату, яка на той час була в середньому в 4 рази вищою за середній рівень у країні.

Примітно, що все це сталося лише один раз, незважаючи на те, що за останні 4 роки про нову мобілізацію говорили щонайменше 10 разів.

Особливо активно до цієї теми повернулися зовсім нещодавно у зв’язку з парламентськими виборами – було очевидно, що Кремль не наважиться повторити нав’язаний саме нами осінній експеримент 2022 року.

Повернемось до України. Чи не варто подумати про нав’язану вбивчу ідею нам? Мені дуже дивно, що саме керівники правоохоронних органів підтримали ініціативу щодо реформування системи мобілізації в серпні 2023 року.

До 2024 року російська влада не лише створила систему комерційного набору до армії, а й почала платити військовослужбовцям з урахуванням “підйомних” зарплати та “так звані гробові” – суми, яких середній 35-річний росіянин не зможе заробити до пенсійного віку.

Один відомий російський економіст і публіцист влучно зауважив: “Я називаю це системою, в якій вигідніше померти, ніж жити у смертельній небезпеці”.

Це чудово показує, що влада зовсім не “змушує суспільство нести витрати війни”, а, навпаки, веде з ним переговори про умови, за яких вони готові удобрювати українську землю. І навіть якщо хтось потрапляє до армії, піддаючись примусу чи залякуванню, він або його родина отримують усе належне їм, а суспільство спокійно приймає те, що відбувається, усвідомлюючи, що масової мобілізації не буде.

Саме ті події листопада 2022 року мають сьогодні дати підказку, чому створити напругу в російському суспільстві не так легко. Бо саме через це все російське суспільство фактично не несе тягаря війни. І саме Херсонська операція зробила так, що влада Росії почала боятися мобілізації. Тому сьогодні росіяни не протестують проти війни, бо не розглядають свою ситуацію через призму справжнього горя.

У Києві чи Харкові сьогодні, як і в Ленінграді чи Москві в 1941 році, під час атак люди біжать до укриттів. А в Росії навпаки – натовпи глядачів із цікавістю спостерігають за пожежами, фотографують і знімають рілси й обмінюються враженнями в соцмережах. Інколи це настільки інтенсивно, що влада вимагає не фотографувати уражені об’єкти і намагається штрафувати особливо завзятих блогерів.

Так, сьогодні росіяни незадоволені багатьма речами: чергами на автозаправках, годинними очікуваннями рейсів в аеропортах, обмеженнями мобільного інтернету, погіршенням якості товарів в інтернет-магазинах – але більшість із них не спостерігають жодних спроб держави заборонити особисті свободи та життя саме після осені 2022 року.

Херсонська операція змінила саме відношення держави до мобілізації, відповідно до поставленої політичної мети. Після неї у держави постав вибір, яким шляхом іти. Росія обрала внутрішню стабільність як запоруку перемоги в довгій війні на виснаження.

Тому в той час, коли ми використовували усі наявні можливості позбавити стратегічної ініціативи росіян, після невдалої спроби мобілізації, російське керівництво вирішує різко збільшити чисельність ПВК “Вагнер”. Вже зовсім скоро ця структура почала ставати паралельною армією за рахунок вербування ув’язнених у тюрмах. За нашою інформацією, чисельність цієї ПВК до січня 2023 року вже складала не менше ніж 50 000 людей.

Зміни в оперативному мистецтві підготовки і ведення операцій

Операція зі звільнення Херсонщини в 21 столітті внесла звої зміни також в оперативне мистецтво підготовки і ведення операцій. Ці зміни стосуються формування нових способів вирішення оперативних завдань в умовах неможливості їх досягти класичними методами ведення наступальних дій.

Мова йде про один із варіантів виходу з так званого “глухого кута”, що з’явився в 2023 році. Саме Херсонська операція показала і розвила такий вид оперативних дій як блокування через вогневий контроль шляхів логістики і евакуації. Прийом виявився згодом найдієвішим методом розхитування і зміщення лінії фронту навіть в умовах дронової війни. Такий спосіб дозволив росіянам проводити успішні дії на Курщині, а нашим військам – на Дніпропетровщині.

Звісно, розвиток такої теорії рано чи пізно, зокрема через технологічний прогрес, створює “глухий кут”, проте дає змогу досить широко використовувати ці можливості, зокрема для впливу на економіку та нормальне функціонування держави через руйнування логістичних шляхів.

Тоді ж одним із визначальних чинників Херсонської операції, як і вирішення проблем з паритетом напередодні війни, стало посилення наших спроможностей завдяки постачанню західних артилерійських систем і високоточної зброї.

Особливе значення тоді мало надходження систем HIMARS та М270, які дозволили не просто ефективніше уражати, а знищувати склади боєприпасів, командні пункти, логістичні вузли, що дуже важливо в оперативній глибині противника.

Логічно, що така робота потребувала величезних об’ємів достовірної і своєчасної розвідувальної інформації, яку самостійно добути та обробити Збройні сили, як і сьогодні, не могли. Проте така необхідність змусила нас шукати і знаходити можливості цивільного космосу, який у цій операції проявив себе з найкращого боку.

Саме так ми не просто одержали можливість отримувати космічні знімки в реальному часі, а й завдяки мережево-центричним засобам зв’язку, таким як STARLINK, здобули вогневу перевагу та високоточні можливості далекобійного удару.

Найбільш болючим, як з’ясувалося згодом, стало не так знищення штабів і складів боєприпасів, як удари по місцях розташування військових підрозділів і резервів. Російська сторона була змушена затягувати резерви глибоко на контрольовану територію, а частково навіть на територію Російської Федерації.

Російське угруповання на правому березі Дніпра залежало від обмеженої кількості переправ. Удари по Антонівському автомобільному та залізничному мостах, а також по транспортних сполученнях у районі Нової Каховки ускладнили постачання пального, боєприпасів, техніки та живої сили. Противник був змушений активніше використовувати альтернативні переправи, що не повністю компенсувало обмеження основних маршрутів.

Значення HIMARS та М270 полягало в тому, що ми отримали можливість системно впливати на здатність противника підтримувати бойові дії, поєднуючи розвідку, високоточні удари та маневри наземних сил. Це дозволяло послідовно не лише погіршувати оперативне становище ворожого угруповання, а й дбати про збереження особового складу.

Але головна ідея полягала в тому, щоб створити для противника такі умови, коли утримання певних територій стає непосильною задачею через постійні удари та відсутність стабільного логістичного забезпечення.

Тактика виграє битви, але логістика виграє війни. Це треба запам’ятати.

Пишаюся тим, що сьогодні це і є саме тією головною картою в руках нашої держави, коли кількість окупованої території вже не має значення, бо повністю залежить від нашого бажання дозволити чи ні ці території зробити придатними для життя.

Кількість указів про приєднання цих територій до будь-кого не має ніякого значення. Бойове розпорядження командира зони відповідальності угруповання вирішує, чия ця земля фактично і юридично.

Правда, добре, що про це творці нинішніх peace deal не здогадуються. А це значить, є час і можливість. Як і тоді. Час для кардинальних змін.

Нова стратегія війни – стратегія виснаження

Остання битва старої війни, звісно, мала закласти фундамент для наступної. Бо нічого саме по собі не з’являється і нікуди не дівається. Так, саме Херсонська операція, її фаталізм для росіян і наша запеклість стали основою нової стратегії війни. Стратегії виснаження.

Основу цієї стратегії для росіян складають саме терор, який застосовується до цивільного населення та інфраструктури, що впливає на людей. Саме безвихідь і спроба застосувати усі можливості на свою користь під час Херсонської операції започаткувала цю стратегію, що стала основою російської війни проти України.

Противник вперше системно застосовував ракети оперативно-тактичного призначення не по військових, а цивільних об’єктах з метою морально-психологічного тиску на цивільне населення. Вперше саме тоді у вересні систематичних ракетних ударів по місту зазнали Миколаїв, Вознесенськ, Кривий Ріг, Дніпро, Запоріжжя, Южноукраїнськ, Одеса, Первомайськ.

Та найголовніше – саме у вересні 2022 року ворог розпочав активно застосовувати БпЛА іранського виробництва “Shahed–136” по цивільних об’єктах.

14 вересня вперше була уражена дамба Карачунівського водосховища біля Кривого Рогу, що призвело до підтоплення житлової забудови міста. Це був початок нової небезпеки і нової війни. Війни, якої ми ще не бачили.

Вже в грудні через успішність і ефективність безпілотників Росія почала збирати, а згодом і випускати “Шахеди” на своїй території.

Проте саме Херсонська операція через недосягнення росіянами стратегічних цілей стала початком фактично нової війни, остаточний перехід до якої відбувся через рік.

Війна за новий світовий порядок

Сьогодні від тієї знаменної дати минуло рівно 4 роки. Багато змінилося, проте незмінним залишилося одне: війна триває, а українці все ще борються, щоб вижити.

Дуже дивно, з одного боку, що десь змінилися цілі уряди, розпалися коаліції, створилися нові. Почалися нові війни і нові кризи. Змінилася і зброя, якою ведеться війна, двічі змінилося все військове керівництво в Україні, проте наша війна так і не закінчилася, попри надії, які тоді дала Херсонська операція.

Це реалії, в які потрапив весь світ. Вони більше не визначають кінець війни як початок трибуналу над військовими злочинцями. Ці реалії пропонують замість трибуналу вигідні угоди і взаємну торгівлю. Вони намагаються повторити те, що було 30 вересня 1938 року у Мюнхені.

Ці реалії змушують Україну передати не військових злочинців під трибунал, а території, які начебто так потрібні тому, хто цього трибуналу не хоче і хто стверджує, що це єдиний шлях до миру. Це неможливо, бо є реальним шляхом до газових камер і концтаборів, які організують саме на тих територіях. І, на жаль, допоки ця реальність існує, ми вимушені воювати.

У сучасній війні є ще один аспект, про який знавці маркетингу не хочуть знати. У 2026 році в цій війні є не лише російський інтерес, а й геополітичний.

Кожна ракета, бомба і дрон, що прилітають на голови українців, на 90% складаються з деталей, які не виробляються в Росії. Чого б це хтось на Близькому Сході чи у Східній Азії так хотів бомбити Україну?

Тому насправді сьогодні це війна за новий світовий порядок. Війна, результатом якої має бути не мир в Україні, а новий світовий порядок, де вже здобутий якимись країнами економічний зріст логічно отримає свій політичний вплив і свої нові сфери впливу. Тому ніякі території Донецької області не вгамують цих апетитів, в тому числі щодо історичної справедливості.

Тоді, якщо комусь важливі цінності, здобуті кров’ю їхніх дідів, то за них потрібно воювати. Якщо цінності свободи, гідності й демократії вже не важливі, тоді потрібно приймати рішення і від цих цінностей, як і від політичного впливу за них, відмовлятися. Ось відповідь, чому все змінюється, а війна в Україні продовжується.

Вона закінчиться лише тоді, коли новий поділ світу на сфери впливу завершиться. Такий поділ і глобальне рішення історично з’являється після глобальних воєн. Чи вистачить розуму в сильних світу цього прийти до цього глобального рішення без глобальної війни, невідомо. Я лише можу навести аргументи, чому і цю війну в пошуках глобального рішення вже можна вважати глобальною.

А ще, як не дивно, до цієї глобальної війни точно вже готові дві країни – одна з них у центрі Європи. Решта навіть не думали готуватись, а значить, ставку будуть робити на Мюнхен, який нам точно не підходить.

І тоді воювати ми змушені будемо до того моменту, поки як мінімум не побачимо свого місця в новому світі, а як максимум – допоки будемо хотіти жити.

До речі, одна країна так живе вже з 1947 року. Це Ізраїль. Відразу після проголошення незалежності в ніч з 14 на 15 травня 1948 року проти неї почалася війна, яка досі триває. І вони навчилися не лише виживати, а й жити в цій війні – а значить, вже перемогли тих, хто хотів їхньої смерті.

Ми ж у цей день, згадуючи події листопада 2022 року, схиляємо голови перед Героями, завдяки яким звільнення Херсону стало можливим і завдяки яким ми живемо у своїй країні і все ще не воюємо за чужу.

Дякую за службу!

Херсон – це Україна. Нам ще буде важко, проте вже ніколи не буде соромно.