“У нього були зв’язані ноги, проломлений череп і гирю підв’язали до ніг. У нього на лівому передпліччі – велика родима пляма. Пляма є, так ми його впізнали. Вони його вбили. Я сама бачила, як вони його били прикладом. Пограбували повністю усю сім’ю, все з дому винесли, машину забрали і… убили. Про це всі мають знати! Це має дійти до президента, цих потвор треба знайти! Так знущатися з людей. І вони кажуть: «У Херсоні все гаразд». Нічого не гаразд! Здали Херсон!”

Сильні і мужні українці. Гідні захоплення, поваги і безмежної подяки, і ніяк не жалості.
Приклад для тих, хто ще 8 років тому “втомився” від війни в тилу.

Ми викладаємо частину цих документів (з дотриманням умов закону Про захист персональних даних), розуміючи важливість інформації, але особливо чутливим не рекомендуємо їх читати. За кожним пунктом – жахлива людська трагедія. Деяким з цього списку не було і року. Ніколи не пробачимо. Як і не заспокоїмось поки кожен російський воєнний злочинець не понесе покарання за те зло, яке вони принесли на нашу землю, – повідомляють у телеграм каналі Маріупольскої міської ради.

“Для нас було шокуючою новиною, це був кінець, коли ми зрозуміли, як російські війська рухаються з Кримського перешийку, тобто вони зайшли в Мелітополь буквально день-два.”

Він виповз з-під уламків, які горіли, упав на промерзлу землю і, використовуючи свої зуби, затягнув джгут на кожній зі своїх покалічених рук. За кілька хвилин бойовики наблизилися, простріливши йому ноги. Сам Михальчук уже вважав, що смерть неминуча, але він потрапив у полон.

#russia_is_a_terrorist_statе
#StopRussianAggression

Сила духу українського воїна захисника у 20-річного Даніїла б’є всі рекорди. Молодий чоловік в юнацтві обрав професію військового, готувався до зустрічі з ворогом, пройшов пекло російського полону і не втратив жагу до життя. Даніїл просить не жаліти людей з протезами, якщо вони про це не просять. Дивлячись на цю сталеву силу волі можна тільки сказати, що жаліти людину, яка в рази сильніше за тебе – це абсурд. Такі Люди викликають лише повагу і захват, аж ніяк не жалість.

“Люди помирали вдома, в підвалах, їх розстрілювали на вулиці, коли вони йшли по воду, люди горіли живцем у будинках. Щоб замести сліди своїх злочинів, росіяни руйнують недогорілі будинки, вони екскаваторами роздирають тіла наших співвітчизників. Кажуть, будівельне сміття з людськими останками рашисти везуть на переробку і з нього відбудовують будинки і дороги».

“Дениса і струмом катували. Він мені розповів, що «орків» злило, як поводився Денис: він не говорив нічого, відмовлявся спілкуватися. Це їх розізлило так, що вони його повалили й почали по ньому стрибати. Кілька тижнів у такому стані він помирав – це жахливо», – говорить Ксенія.

Невідомо скільки би ще витримав тортур чоловік, якби українські воїни не звільнили селище.