На окупованих територіях українських дітей карають за мову та дають психотропні препарати — Герасимчук
Українські діти, які залишилися на тимчасово окупованих територіях, не мають права навчатися за українською програмою. За будь-які спроби зберегти свою ідентичність вони можуть бути покарані, ізольовані або піддані примусовому медикаментозному впливу.
За словами Герасимчук, у школах під контролем окупантів дітям заборонено говорити українською мовою чи вивчати українську літературу. Навіть звичайне використання українських слів або символів може викликати жорстку реакцію з боку так званих “вчителів” чи “адміністрації”.
Якщо ж дитині вдається отримати доступ до мережі, вона може звернутися на державний портал «Діти війни», де можна розповісти про пережите. Це допомагає українській стороні фіксувати злочини Росії та шукати шляхи допомоги.

У Нікополі російський FPV-дрон убив 23-річну дівчину: поранений літній чоловік

У суботу, 11 жовтня, російські війська знову атакували Нікополь Дніпропетровської області безпілотниками. Внаслідок удару загинула 23-річна дівчина, ще один чоловік отримав поранення.

Про трагедію повідомив голова Дніпропетровської обласної військової адміністрації Сергій Лисак.

Під час іншої атаки безпілотників поранення дістав 62-річний чоловік. Йому надали медичну допомогу, нині він перебуває на амбулаторному лікуванні.

За попередньою інформацією, у місті пошкоджено магазин, п’ятиповерховий житловий будинок та об’єкти інфраструктури.

Одна людина загинула, поранено щонайменше 8 людей, з них троє — діти, – повідомляє Суспільне Суми. У двох людей, які після атаки РФ по залізничному вокзалу в Шостці опинилися в реанімації — опіки та крововтрата. Їхньому життю нічого не загрожує, повідомив головний лікар Шосткинської ЦРЛ Олег Штогрін. Ще двоє — середньої важкості.

Президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн наголосила: “Шокуючі кадри з залізничного вокзалу в Шостці підкреслюють безрозсудну і постійну готовність Росії завдавати ударів по цивільному населенню.” Вона підкреслила, що ЄС і партнери мають продовжувати тиск, аж поки Кремль не погодиться на справедливий і тривалий мир.

Міністр закордонних справ Естонії Маргус Цахкна заявив, що атака на вокзал — це частина ширшої стратегії Росії: від ударів по газових об’єктах та енергетиці до відключення Запоріжжя і навіть загроз Чорнобилю. «Життя людей, домівки, енергетика, залізниці — для Москви це цілеспрямовані мішені», — зазначив він. І закликав: жорсткіші санкції, повна відмова від російських енергоносіїв, відповідальність за кожен злочин.

Чеський міністр закордонних справ Ян Ліпавський теж назвав удар варварством та «державним тероризмом Кремля». Він наголосив: напад на поїзд, що прямував з Шостки до Києва, — ще один доказ, що Росія воює не з військом, а з цивільними.

У траурній процесії — чотири домовини і дві ненароджені вбиті душі. У них — двоє маленьких хлопчиків, їхня молода мама, вагітна двійнею, і батько-військовий.

1 жовтня у селі Чернеччина Сумської області прощалися з родиною Лєсніченків, яка загинула в ніч на 30 вересня внаслідок російського удару дронами по житлових будинках.

🕯️ Денис, 4 рочки
🕯️ Єгор, 6 рочків
🕯️ Альона Лєсніченко (Шикула), 26 років
🕯️ Олександр Лєсніченко, 35 років

Через постійні обстріли з Краснопілля сім’я перебралася до Чернеччини, шукаючи спокою. Поруч оселився й дідусь Станіслав. «Щодня хлоп’ята городом до мене прибігали», — пригадує він зі сльозами. «Саша вже шостий рік на війні… Альона мала подарувати мені ще двійко онучаток…» — каже батько, який тепер поховав сина, невістку та онуків.
Подробиці -за посиланням.

За офіційними повідомленнями, серед врятованих — 10-річний хлопчик, якого змушували навчатися за російською програмою. Йому навіть погрожували «обстеженням» у Криму з вигаданим психіатричним діагнозом — класичний метод тиску та покарання за небажання підкорятися.

Нагадаємо, на тимчасово окупованих територіях Донецької області російські окупанти примусово відправили 48 дітей на психіатричне лікування, звинувативши їх у так званому «екстремізмі».
Також на підконтрольну Україні територію вдалося повернути 16-річного хлопця разом із молодшим братом. Їхня родина стала мішенню переслідувань у селі за те, що батьки відмовилися брати російське громадянство та працювати у школі, яку контролювали окупанти.

Ще одна історія стосується 14-річної дівчини, яку у російській школі систематично принижували через українське походження.
Подробиці – за посиланням.

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну силові органи тимчасово окупованого Криму скасували негласне «табу» на переслідування жінок і різко посилили тиск на кримчанок, порушуючи значно більше кримінальних справ, ніж за попередні роки окупації.
Правозахисники зазначають, що кількість репресій зростає з року в рік, а покарання стає суворішим. Більше половини вироків передбачають середній або максимальний термін позбавлення волі, при цьому суди ігнорують обставини, як-от похилий вік підсудних, наявність малолітніх дітей чи догляд за літніми родичами. Справи, як правило, пов’язані з тяжкими злочинами, а найсуворіший відомий вирок — 22 роки колонії.

Системні порушення спостерігаються й у судовому процесі: 78% справ проходили у закритому режимі, що унеможливлює оцінку дотримання стандартів судочинства. Судді часто морально принижують підсудних, ігнорують докази захисту та обмежують можливості залучення свідків і експертиз.

Ситуація демонструє системний тиск на кримське населення з боку окупаційної влади та свідчить про зростаючу політичну жорстокість по відношенню до жінок, що стає елементом репресивної стратегії Росії на півострові.

Його життя зупинилося на три з половиною роки у темних камерах, але не його воля.

Три з половиною роки українця катували, принижували, змушували слухати російську пропаганду й молитися чужими молитвами. Але Дмитро Хилюк повернувся живим — і з чітким переконанням: мова, культура й свобода важать більше за страх і біль: “За що ви тоді воювали, якщо говорите мовою ворога?”

У неволі його намагалися позбавити навіть права залишатися українцем. Але він вистояв. І тепер свідчить: у ставленні до полонених, у зневазі до мови й культури видно справжню природу російського режиму. “Росіяни бачать нас тільки як потішних хохлів”

Часто можна почути легковажну фразу: «На окупованих територіях усі колаборанти». Але ті, хто так говорить, навряд чи уявляють, що означає жити у повному безправ’ї, де твоє життя залежить від примхи озброєного чужинця. Там дітей забирають серед ночі на допити, там матерям погрожують відібрати доньку лише за відмову від чужих паспортів. Це не вибір, а виживання під прицілом автоматів.

Ще сімнадцятеро українських дітей та підлітків змогли вирватися з російської окупації й повернутися на підконтрольну Україні територію. Усі вони вже у безпеці, під наглядом фахівців і з надією почати нове життя на вільній землі.

Втім, історії, які вони пережили, важко слухати

Заступив на свою найдовшу зміну 19 лютого 2022 року. У полоні схуд на 45 кілограмів

“Колоною з Білорусі пішла російська армія. Повз станцію до Києва три доби без зупинки — танки, БТРи, «Тигри», БМП, бензовози тощо. Пізніше дізналися, що було багато і білорусів. Зайшла молодь з росгвардії. Срочнікі, 18-20 років. Буряти теж були. Вигребли все зі станції. Унітази крали. Забирали з собою і саморобні гирі та штанги. Ще й сміялися з них, навіщо їм. Вони ж воювати прийшли.”

Подробиці – за посиланням.

За словами Юлії, невістки родини Гладких, того вечора подружжя намагалося заступитися за сусіда. Російські військові прийшли до Надєєва з «претензіями» — під час конфлікту вистрілили йому в ногу.

Пораненого чоловіка Гладкі забрали до себе додому, щоб допомогти.

Та згодом ті ж російські окупанти повернулися вже до оселі Гладких. Вони звинуватили Надєєва у співпраці з СБУ, а подружжя — в укриванні «зрадника». За словами Юлії, російські військові були п’яні. Вони розстріляли всіх трьох.

«Вони лежали мертвими добу»

«Вони добу лежали мертвими у власному домі, і ніхто не міг навіть підійти. Усі чули постріли, але ніхто не наважився допомогти. Розумієте, вбили батьків мого чоловіка ні за що. Він плаче вже другий день. Найгірше, що його батьки завжди допомагали іншим: десь пожежа — батько перший біжить гасити, сусід у біді — вони одразу йшли на допомогу. Аби сиділи тихо, як інші, може, й були б живі… Вони навіть онуків не встигли побачити — народилися вже під час окупації за кордоном», — розповіла Юлія журналістам.