“Прямо виїжджаючи із окупації, просто в дорозі ми вже почали розмовляти українською. І діти – українською. Потім ми в’їхали в Україну і почули українську… Це так приємно, неймовірно просто. Мене російська зараз так тригерить… я не можу переносити,” – так російськомовна родина перейшла на українську, у дорозі із рідного Мангуша.

Джерело: Суспільне.

Майже два роки переселенка з Донеччини Галина не пропускає жодної акції на підтримку полонених та зниклих безвісти бійців, бо серед них є її чоловік. Він — прикордонник й служив на узбережжі Азовського моря. 24 лютого 2022 року чоловік мав повернутись зі зміни, натомість – пішов обороняти Маріуполь.

Майже місяць він брав участь у вуличних боях, а потім з ним обірвався звʼязок. Галина припускала, що він потрапив у полон й, аби переконатися у цьому – поїхала до колонії в Оленівці. У так званій “ДНР” жінці довелося пройти фільтрацію, погрози розстрілом, два дні без їжі та води. Після приїзду у Чернівецьку область Галина почала волонтерити.

Через півтора року Галина почала дізнаватись першу інформацію про чоловіка — від звільнених з полону військових, які були з ним. Так змогла відстежити, куди його переводили упродовж трьох років.

“Після Оленівки був Донецьк, після Донецька – Горлівка та Кіровське. Зараз це Оренбурзька область, місто Орськ. Вивезли їх до Росії. Був хлопець, якого обміняли 31 грудня 2024 року, то він разом із моїм чоловіком потрапляв в полон. І він мене знайшов, ми з ним розмовляли в новорічну ніч”, – розповідає жінка.