“Прив’язують до ліжка руки та ноги. І дають укол сульфазин. Одразу температура піднялася до 40, я обмочився, а потім впав у безпам’ятство. Прокидаюся, стоїть над мною лікар Кузнєцов: «Ну, што, ламаєт?”. І кожен день колять галоперидол… Я мало що розумів. Вони насміхались з мене. Кличку мені санітари в психущі дали – «Самостійна Україна».

Михайло Якубівський. Тричі в’язень психіатричних лікарень.

Свідчення українців, яких не здивували звірства росіян, бо вони через них пройшли в 70-80-ті, “коли в совєцькому союзі все було прекрасно: дешева ковбаса і морожено пломбір…

За посиланням подробиці.

Окрема тема — вербування молоді, яке Росія поставила на конвеєр. У цій історії слідчі Литви розплутали довжелезний ланцюжок посередників, завдяки якому замовлення від російських спецслужб дійшло до українського підлітка в Європі. Така схема — не випадковість, а методика: що більше “рук” між куратором і виконавцем, то важче довести прямий зв’язок із Москвою. Кремль стратегічно робить ставку саме на українців — пролазить через діаспору, соцмережі, знайомих, напівкримінальні канали. Причина проста й цинічна: якщо виконавця спіймають, удар отримує не Росія, а Україна, якій і так доводиться відмиватися від російських інформаційних вкидів. Таких агентів Москва сприймає як витратний матеріал. Молодих, вразливих, без досвіду — тих, кого легко підкупити, налякати чи вплутати. А потім вони опиняються за ґратами, тоді як ті, хто давав “наказ”, спокійно звітують та отримують нагороди за спецоперації.

Ця історія — не про хаос. Це не випадкові рішення на місцях. Це системна політика:
переписати житловий фонд, вичавити українських власників, звільнити простір для заселення росіян.

Росія повторює стару імперську модель: спершу забрати територію, потім — людей, і врешті — їхню власність. На окупованих землях уже діє повноцінний ринок “віджато-перереєстрованого” житла. І цифри ЦентруВивченняОкупації — це лише верхівка айсберга.

Учора місто знову опинилося під щільним вогнем російських фашистів. Обстріли тривали протягом усього дня, різними видами озброєння — від БпЛА до реактивних систем. Унаслідок цих атак загинули троє зовсім молодих хлопців: 18, 19 і 25 років. Дані про трагедію оприлюднив мер Краматорська Олександр Гончаренко.

Сумний день для Краматорська. Хлопців не повернути — і це найбільша рана. Але місто стоїть. Тримається. І триматиметься.

Світла памʼять загиблим. Сили й одужання пораненим. А тим, хто піднімає зброю проти мирних людей, хай повернеться все заподіяне — у стократ.

Живим залишився лише батько. Три дні він стояв біля руїн, ловлячи поглядом хоч натяк на життя. У Тернополі попрощались із мамою та двома дітками, яких забрала вбили росіяни.
Відео – за посиланням.

За ці дні з-під розбитої рашистами багатоповерхівки витягли тіло за тілом. Станом на вечір 22 листопада підтверджено загибель 33 людей, серед них 6 дітей. Ще 94 людини травмовано, у тому числі 18 дітей. Врятували 46 людей, з них 7 дітей. Безвісти зниклими залишаються 6 людей, одна дитина серед них.
Під час робіт рятувальники знайшли навіть трьох домашніх улюбленців — двох кішок і папугу — й повернули їх власникам. Маленька, але важлива перемога на тлі руїн.
У попередні дні кількість жертв збільшувалася хвиля за хвилею.
21 листопада рятувальники знайшли матір і двох її дітей — півторарічного хлопчика і шестирічну дівчинку. Їхній чоловік і батько три дні чекав біля руїн. Ця новина прошила всіх, хто слідкував за порятунком.
Далі – за посиланням.

Хто повернувся додому?

Це жінки та чоловіки, які були затримані на території Білорусії й отримали різні вироки — від двох до одинадцяти років ув’язнення.
Серед них — молодь, люди старшого віку, а також ті, кому критично необхідна медична допомога.
Наймолодшій із повернених — 18 років, найстаршому — 58.
Є українці з тяжкими діагнозами, включно з онкологічними захворюваннями, і їхній стан вимагав без зволікань повернути додому.
Відео – за посиланням.

Що відомо?

За оперативною інформацією, 19 листопада 2025 року під час штурму українських позицій окупанти взяли в полон п’ятьох бійців Збройних Сил України. Наші воїни були беззбройні та лежали на землі обличчям донизу — тобто не становили жодної загрози.

І саме в цей момент один із російських військових відкрив по них прицільний вогонь з автомата. П’ятеро українців загинули на місці. Без бою, без шансу, без навіть того мінімуму людяності, який вимагає міжнародне гуманітарне право.

Такі дії — чітко визначений міжнародний злочин.
Відео – за посиланням.

Дев’ятнадцятого листопада ввечері на завалах зруйнованої російськими фашистами дев’ятиповерхівки в Тернополі сталося те, що інакше як дивом не назвеш. Під час звичної «хвилини тиші» рятувальники вловили слабкі крики з-під бетону — хтось живий кликав на допомогу. Один із рятувальників одразу заговорив до постраждалого, намагаючись заспокоїти, пояснюючи, що зверху ще багато уламків і потрібно трохи витримки.

Тернопіль прокинувся серед ночі від вибухів. І наслідки цієї атаки важко назвати чимось іншим, ніж свідомим ударом по мирних людях. Тут не про “осколки”, не про “падаючі уламки”, не про “роботу ППО”. Те, що сталося — наслідок прямого влучання ракети Х-101 у житлові багатоповерхівки.

Відео з камер, свідчення рятувальників, характер руйнувань і офіційні дані чітко показують: це був усвідомлений ракетний удар по мирному місту, по кварталу, де жодної військової інфраструктури немає і близько.

🔻Щоразу гадаєш, що тебе вже нічого не може вразити, стільки всього пройшло за ці роки.
Але знайомишся з черговою історією війни – і бракує слів.

“Перше, що він сказав, коли приїхав: “Я не дитина”.

Платону лише 10 років, а його вже називають героєм. Понад рік хлопчик самотужки піклувався про хвору маму і двох братів з інвалідністю поблизу Покровська.

Більше відплати для росії, аніж рівно те, що вона сотворила з нами – і не треба. Все настільки жорстоко і жахливо.

Російська армія давно відпрацювала свою «логіку»: мобілізовані з тимчасово окупованих територій — перші у списку на списання. Їх не тримають у тилу, не готують місяцями, не обіцяють золоті гори. Їх переводять у штурмові роти «М» — підрозділи з найвищими втратами, де життя вимірюється не місяцями, а днями.

“Російське командування першими «списує» мобілізованих із ТОТ і переводить їх у штурмові роти «М» — підрозділи з найвищими втратами на фронті. Формально це подають як «контракт», але військові свідчать: підписання примусове. Відмова — автоматичне відправлення у штурмову роту,” – повідомляють у Центрі національного спротиву.

СБУ встановила підрозділ російських військ, який під час штурму Покровська прикривався цивільними

Служба безпеки України зафіксувала черговий воєнний злочин російської армії на Донеччині. За даними слідства, під час невдалої спроби штурму Покровська 10 листопада окупанти використали місцевих мешканців як «живий щит». Таке навіть у страшних фільмах виглядало б як перебір, але для російських військ це — сумна буденність.

За попередньою інформацією, мова йде про 1-й мотострілецький батальйон 506-го мотострілецького полку Збройних сил РФ. Саме він намагався прорватися з південно-східного напрямку райцентру. Під час боїв у житловому секторі штурмова група цього батальйону захопила трьох місцевих — чоловіка, жінку та 13-річну дитину.

Далі — ще гірше. По рації група отримала команду: використовувати цивільних як прикриття у разі вогневого контакту. Окупанти змусили людей рухатися попереду себе під час зачистки будівель. Тобто фактично зробили їх невольними «щитами», зневажаючи не лише міжнародне право, а й елементарні норми людяності.

Люди всюди однакові, як і українці, деякі мешканці Тулчі з комуни Чаталхій кажуть, що не хочуть залишати села, де вони народилися.

Один із місцевих, Марсель Ніцеа, розповідає, що бачив момент, коли уламки апарата, схожого на російський дрон, дісталися румунського берега. Спочатку його родину лякали вибухи, тепер — уже як буденність.

У нього навіть балконне скло тріснуло від одного «бубуху», але чоловік залишається непорушним: каже, що має родину в Одесі й розуміє, наскільки там гірше. І це його своєрідно підбадьорює: мовляв, якщо вже комусь зовсім несолодко — то тримайся і ти.

Втім, є й інші голоси. Одна з мешканок Четалкьою з гіркою іронією згадує, як після повені 2010 року їм обіцяли компенсації, але гроші так і не надійшли повністю. Відтоді довіра до обіцянок у неї на нулі. Звідси й небажання кудись переїжджати: “Якщо знову пообіцяють, а потім забудуть — навіщо мені це?”

На українських полях лежать тисячі кілометрів оптоволоконних кабелів від дронів. Вони просто розкидані по ландшафту, мов сітки після шторму. Поки кабелі цілі — їх ще можна зібрати.
Через кілька років матеріал почне кришитися на мікроскопічні скляні голки. І ці голки — не те, що можна вимести віником. Вони опиняться в траві, у ґрунті, у шлунках тварин, що просто пасуться. Це забруднення, яке залишиться фактично назавжди. Екосистема таке «скляне сміття» не переробляє. І не навчиться.

“Ці голки будуть усюди як у траві, так і в ґрунті. Тварини їх ковтатимуть разом з травою. Це буде вічне забруднення, яке неможливо прибрати”,  – каже дослідник.

Є, як каже Василюк, один маленький плюс — але з категорії «встигнути, поки не пізно». Якщо війна закінчиться найближчим часом, кабелі залишатимуться достатньо міцними, їх можна буде фізично зібрати та утилізувати. Просто змотати, як шнур на барабан. Але варто дати цій історії ще 5–10 років — і ми отримаємо проблему, яку прибрати буде нереально.