Ресурс DeepState оприлюднив нові дані про воєнний злочин, який російські сили вчинили на Запоріжжі. На околиці Затишшя окупанти скористалися браком українського особового складу на ділянці оборони, просунулися вперед і атакували двох бійців Сил оборони України. Окупанти зайшли зі спини.

Українські військові, на жаль, загинули. Але ворог там довго не святкував. Через двадцять хвилин після того, як окупанти здійснили свій злочин, їх ліквідував FPV-дрон. Швидко, прицільно й без зайвих розмов — як і має бути, коли мова про тих, хто прийшов убивати.

Важливо фіксувати кожну історію. Кожен злочин російських окупаційних сил — це доказ, який рано чи пізно опиниться у справах міжнародного правосуддя.

Ніхто не має зникати у статистиці війни. І командири, які віддають такі накази, повинні знати: жоден «наступ зі спини» не врятує їх від відповідальності. І вона прийде — повільно, швидко, з FPV чи з трибуналу — але точно прийде.

У центрі столиці, на Софійській площі, з’явилася інсталяція, від якої мороз біжить по шкірі: ряд порожніх стільців з іменами людей, які мали б сидіти на них, але замість цього перебувають у неволі. Це акція «Порожні стільці», приурочена до Міжнародного дня ув’язненого письменника. Вона стала тихим, але впертим нагадуванням про тих, кого забрала в’язниця, окупація чи війна.

За даними Інституту масової інформації, зараз у полоні перебувають щонайменше 26 цивільних українських журналістів і один журналіст-комбатант. І це — лише підтверджені випадки. Правозахисники безперервно отримують нову інформацію про затримання, переслідування та зникнення медійників на окупованих територіях.

Поки Сергій ніс чергування, російський безпілотник влучив у будинок, де він жив із родиною. Квартира, яка ще вчора була звичайним теплим домом — дитячі іграшки, мамині речі, сон малюків, — за лічені хвилини перетворилась на руїну.

У цей момент вдома були його мама, дружина, 5-річний син і 8-місячна донечка. Вони почули тривогу й устигли спуститися в укриття — і це рішення стало рятівним. Коли підрозділ прибув на місце, Сергій побачив те, чого жоден рятувальник не хоче пережити: палає його власна квартира.

Він не зупинився ні на секунду, просто продовжив роботу. Гасив полум’я, яке знищувало його дім. Розбирав розбиті конструкції, щоб дістатися кімнати, де зазвичай спали його діти. Працював так само чітко, як на будь-якому іншому виклику.

На фото Сергій стоїть серед руїн своєї квартири, яку знищила росія.
Такі історії нагадують просту істину: рятувальники — не броня, не абстрактна служба, не статистика. Це живі люди. З домівками, родинами, малюками, які чекають на них після зміни. І навіть коли їхній власний дім перетворюється на жертву війни, вони першими кидаються рятувати інших.

Росія оголосила про старт масштабної “Програми розвитку Сибіру” — з гучними цифрами, обіцянками “індустріального прориву”.
Примітно і показово, що так званою “економікою” та депортацією українців, поставили займатись особисто ексміністра оборони рф Сергія Шойгу.
Хто ж поїде добровільно “в тайгу на двадцять років”?

Відповідь Шойгу, схоже, очевидна — ті, кого можна змусити. Кремль бачить “людський ресурс” не серед власних громадян, а серед мешканців новоокупованих українських територій — Херсонщини, Запоріжжя, Донеччини та Луганщини.
Аналітики Центру національного спротиву фіксують перші ознаки запуску цієї схеми. На окупованих територіях до адміністрацій, шкіл, лікарень і комунальних підприємств надходять службові листи з позначкою “терміново”. Зміст — визначити працівників для “довгострокових відряджень” до Сибіру та на Далекий Схід.
Подробиці читайте за посиланням.

«Взяти все, та й поділити», — казав персонаж із «Собачого серця». Саме так виглядає логіка будь-якого популіста, який приходить до влади з солодкими обіцянками справедливості, а населення радо за нього голосує. А інша частина населення, змучена “бандеровцамі” закликає “путін, ввєді войска”. Російські окупанти прийшли — і просто грабують Маріуполь під гаслами «націоналізації», без питань: хто тут за кого.

Закінчується все — як завжди: замість рівності приходить грабунок, а замість справедливості — кров і злидні. І сьогодні ми бачимо це на власні очі також і у Маріуполі.

Квартири «без хазяїна» — новий формат мародерства

За даними Центру вивчення окупації, у Маріуполі до так званого «реєстру безхазяйного майна» внесли близько 5 тисяч квартир, у яких досі живуть люди. Це родичі або знайомі власників, що були змушені покинути місто після російського вторгнення у 2022 році.
паралельно окупаційна влада будує іпотечні будинки — для росіян, яких масово завозять до міста. Місцеві ж — зайві у власних домівках.

Росія не квапиться обмінювати іноземців і недієздатних: журналіст пояснює, чому вони «не потрібні».
«Росіянам краще забрати молодого здорового співвітчизника, котрого можна знову відправити на штурм», – каже Дмитро Карпенко.
Росіяни залучають іноземців до війська обманом, обіцяючи високу зарплатню та роботу.
Неодноразово з’являлася інформація про полонених із інших країн, котрі потрапили у війну проти своєї волі. Так, бійці 49-го окремого штурмового батальйону «Карпатська Січ» взяли в полон громадянина Сенегалу, який хотів лише дістатися до Європи і опинився на фронті. Раніше також повідомлялося про полонених із КНДР та двох громадян Китаю, захоплених українськими військовими на Донеччині.

Мама постійно вішала над ліжком Аріни російський триколор, а дівчина його зривала й вішала натомість український прапор — зшила його самотужки із жовтого й синього полотнищ, які купила в різних магазинах міста з перервою в кілька тижнів. 

«Мені казала і мама, і в школі, що я росіянка. Мама била мене за мій український акцент, за “шо” і “га”. Але я не відчувала себе росіянкою, бо я ніколи нею не була. Моя бабуся — українка з Києва, у Крим вона потрапила після закінчення медінституту. Я виховувалася у неї, у її кримському селі майже всі говорили суржиком, і я теж. І бабуся казала, що ми українці. 

Я не відчувала нічого спільного з однокласниками-росіянами, які після 2014 року приїхали в Крим десь з Уралу. Бабуся після приходу росіян мовчала, нічого не казала про окупацію, але мама все одно заборонила нам спілкуватися, узагалі бачитися», — розповідає Настя.

Україна передала Угорщині законопроєкт про освіту, в якому частково враховані вимоги Будапешта щодо мовного питання.

Поки Орбан грає роль “захисника угорців Закарпаття”, історія нагадує: колись саме угорська армія прийшла на українську землю з війною. І перш ніж говорити про “права” — слід бодай раз чесно вимовити слово “вибачте”.
Поки Будапешт висуває претензії щодо українських законів про освіту, час нагадати йому про те, що замовчується в угорських підручниках. Про Карпатську Україну, про Корюківку на Чернігівщині, про окупацію, про тисячі вбитих цивільних.
Подробиці – за посиланням.

Засуджений – 27-річний громадянин рф Дмитро Курашов. Вбивати українців окупант відправився прямо із російської тюрми, де він відбував покарання за крадіжки. В листопаді 2023 року Курашов підписав контракт з міноборони рф в обмін на амністію.

У лавах ворожої армії його призначили стрільцем штурмового загону «Шторм-V» 127-ї мотострілецької дивізії Східного військового округу рф.

6 січня 2024 року Курашов разом з іншими окупантами атакував українських оборонців у районі селища Приютне. Під час штурму рашист розстріляв впритул воїна ЗСУ, який у ході боєзіткнення здався в полон, коли витратив на відбиття ворожого наступу весь боєкомплект.

Унаслідок отриманих поранень військовий ЗСУ загинув на місці.

У цей же день воїни Сил оборони вибили окупантів із зайнятих позицій, взяли у полон Курашова та чотирьох його товаришів по службі як єдиних уцілілих.

Після повернення в Україну з новин дізнався, що його молодшого 12-річного брата Максима та бабусю Валентину вбила армія РФ — у будинок, де жила родина і куди мав повернутись Микита, влучила ракета.

“Я різні групи листав і побачив історію — те, що “Шаульський Микита Андрійович повернувся з полону, але найважче його чекає попереду”. Потім я побачив, як Максим стоїть на мітингу з моїм портретом. І далі листаю — і там уже було написано про Максима і про бабусю. Те, що 21 вересня в дім ракета попала. Тобто батьки мені не говорили про них, щоб я не засмучувався, але я все одно, поки їхав у автобусі в лікарню — нас везли на реабілітацію — дізнався про це все”, — розповідає чоловік.
Микита каже: дуже сумує за братом та бабусею, дізнався, що вони щотижня виходили на акції “Повернись живим”. Його обміняли за 3 місяці і 9 днів після їхньої загибелі.
Нині чоловік став у чергу, щоб отримати квартиру від держави. Та, каже, з квітня вона не просунулась.

“Як з квітня місяця був 169-й, так і зараз 169-й. Я воював, я здався по наказу, просидів майже 3 роки, у мене загинули рідні, знищений дім, де я мав жити. Хоч би десь дали, щоб не на зйомній, а щоб своє було. Образливо за це”, — зазначає він.

25 травня 2024 року Євгенія повезли у колонію в Каменськ-Шахтинському Ростовської області. Там українські полонені були змушені пройти через жорстоку так звану прийомку — їх били до втрати свідомості та живцем виривали шкіру зі спини. Через це у Євгенія залишився великий рубець.

«У мене на всю спину шрам. Була в них [росіян] така штука з кульками. Коли вони замахуються, то ці кульки розсуваються. І коли залізний прут підіймається, воно вириває живцем шкіру. У мене є дурна звичка допомагати і я ото, як матір Тереза, бігав відкачував хлопців. Повністю голий. Там втрачали свідомість і я рятував, рятував, підіймав їх, заводив у кабінет, щоб їх сфотографували», — каже Євгеній.

У повідомленнях проросійських ресурсів йдеться, що командування угруповання “Крим” разом із бойовиками «Барс Крим» передали священнику Дмитрію Кроткову мотоцикл «для виконання бойових завдань» на окупованій частині Херсонщини.

Подають це як допомогу капеланам — але суть інша: інституційна участь РПЦ у підтримці військових підрозділів рф. Про це пишуть у Центрі національного спротиву.

Кротков — не якийсь випадковий настоятель у глибинці. Він — настоятель храму при главку МНС РФ у Криму, керівник «військового відділу» кримської митрополії, відповідальний за «взаємодію зі збройними силами та силовими структурами». Він фігурує в організації «гуманітарних місій», супроводі так званих гумконвоїв і створенні польових підземних храмів у зоні бойових дій. На публічних фото Кротков з’являється з набором відомчих відзнак — від Міноборони рф до структур МНС і ФСБ — що підкреслює його офіційний статус посередника між церковними та силовими інституціями.

Служба безпеки встановила особу рашиста, який вирізав «Z» на чолі полоненого українського воїна.

Йдеться про Володимира Полуполтінних – командира створеного рашистами «6-го окремого мотострілецького козачого полку лнр», який входить до складу збройних формувань Південного військового округу рф.

До слова – цей зрадник України, уродженець Луганщини, є пацієнтом Миротворця ще з 2015 року. Тобто, цей виродок вчиняє злочини і катує співвітчизників уже десять років поспіль.

За даними слідства, 10 червня 2022 року фігурант віддав наказ підлеглим на катування українських воїнів, які потрапили в полон під час боїв на східному фронті.

Полуполтінних особисто вбрав участь у тортурах. Задокументовано, що під час одного з катувань він ножем вирізав на чолі військовополоненого українця літеру «Z».

Наразі слідчі Служби безпеки заочно повідомили Полуполтінних про підозру за ч. 1 ст. 28, ч. 1 ст. 438 Кримінального кодексу України (порушення вимог статей 4, 13, 14, 15 Конвенції про поводження з військовополоненими від 12.08.1949, якою забороняється будь-який незаконний акт чи бездіяльність з боку держави, що тримає в полоні, і створюють серйозну загрозу здоров’ю військовополоненого, який перебуває під її охороною, вчинене групою осіб).