💔Серед лічби довгих холодних років війни.
Серед цифр кілометрів окупованої землі, лічильників ракет і шахедів, серед днів тиші та днів обстрілів…
У цьому калейдоскопі цифр, за якими стоять долі, є одна історія.
Історія родини з Донеччини, яка залишиться з тобою назавжди.

Він втратив маму і вісімнадцятирічним став опікуном чотирьох дітей.

росія має відповісти за все

У Маріуполі зафіксували нові масові поховання: під час активної “іпотечної забудови”окупанти розширюють траншеї для загиблих.
Усі оприлюднені фото датовані груднем. Масштаби нових поховальних траншей, за словами Андрющенка, шокують навіть на третій рік окупації міста. Йдеться не про поодинокі випадки, а про системну практику, що свідчить про продовження високого рівня смертності серед населення.

Керівник Центру вивчення окупації наголошує: попри заяви окупантів про «відновлення» та «мирне життя», реальність у Маріуполі залишається іншою — місто й далі ховає своїх мешканців у безіменних могилах.

«Тому давайте згадаємо наших вбитих росіянами співгромадян. Вони заслуговують на це», — закликав Андрющенко.

На регіональному рівні мілітаризація набуває відверто демонстративних і гротескних форм. Навіть новорічні заходи перетворюють на військові шоу: дітей катають на бойовій техніці, дозволяють стріляти з вогнепальної зброї, а «діди морози» приїжджають до малюків на танках.

Символи війни остаточно інтегрують у дитячий простір, нормалізуючи насильство та армію як частину повсякденного життя. Війна подається не як трагедія, а як буденність, гра і навіть свято.

Діти як ресурс

Росія послідовно формує покоління, для якого війна — не виняток, а норма. Коли керування дронами стає частиною «фізкультури», а танк — новорічною декорацією, це означає лише одне: держава відкрито готує дітей до ролі учасників майбутніх воєн.

Держава системно вибудовує інфраструктуру раннього формування навичок, релевантних для бойових дій, прикриваючи це риторикою «фізичного виховання» та «патріотизму».

Черговий військовий злочин стався 20 грудня.

Стверджується, що бійці однієї з механізованих бригад мали зайняти позиції, які перед цим були самовільно залишені іншим підрозділом, але там на них вже чекав ворог.

Російські міста й селища отримують неочікуваний результат війни (есвео) — хвилю насильства, яка накриває країну зсередини. Повернення так званих військових із фронту, перетікання нелюдської жорстокості, яку несуть рашисти, що взяли в руки зброю і отримали владу над людьми, у домівки росіян, перетворилося на серйозну внутрішню проблему, і цифри тут говорять голосніше за будь-яку пропаганду.

Статистичні дані – за посиланням.

Масове повернення озброєних, психологічно травмованих і часто криміналізованих людей у мирне середовище призвело до різкого зростання внутрішнього насильства. Російська правоохоронна та судова система замість стримувати злочинність виправдовує її, прикриваючись війною.

Росія отримала війну, яка не закінчується з демобілізацією. Вона просто змінює локацію — з окопів на подвір’я, під’їзди й дороги.

Бійці 63-ї окремої механізованої бригади взяли в полон російського загарбника поблизу Лимана, який розповів про дикі умови в їхній армії.

Відповідне відео опублікували на сторінці бригади

“Він двічі (!) підривав собі ногу, щоб не йти на штурм. Росіяни, не доводьте себе до каліцтва, краще здавайтесь – обігріємо, накормимо, дамо закурити і повернетесь додому цілими. Який сенс заробляти гроші на війні, якщо помреш?” – йдеться у підписі до відео.

“Це все неправильно… Вони нам по телевізору розповідають одне, а насправді…”, — жаліється рашист.

“Коли нас взяли в полон, я здивувався. Нас ваші бійці нагодували… Я здивований, як їм скидають посилки з їжею, з водою. Вони поділились з нами порівну, пайками, шоколадками… Ми не бачили цього. Ми молились, щоб пішов дощ, щоб попити з калюжі…”, — ділиться емоціями від українського полону російський окупант.

“Якби мене не полонили, я просто би там згнив. Там люди сидять по три місяці і просто гниють”, — ремствує боєць второй армії світу.

Про це йдеться у звіті організації, підготовленому на основі опитувань сотень колишніх військовополонених, зокрема 12 глибинних інтерв’ю.
“Усі, крім одного, повідомили про сексуальне насильство, включаючи зґвалтування та погрози зґвалтуванням, примусове оголення, приниження та застосування електрошоку до геніталій. Один український солдат, захоплений [у полон] поблизу Лисичанська в Луганській області, сказав, що російські солдати насміхалися з його татуювання з написом “Сила і честь” і змушували його сидіти на пляшці, натискаючи на плечі”, – розповіли правозахисники.
Далі -— за посиланням.

13 грудня з центральної частини Куп’янська евакуювали ще дев’ятьох мешканців району. Евакуацію провели Сили оборони України у взаємодії з тактичною групою «Куп’янськ» та Службою безпеки України.

За його словами, людей доправили до обласного центру, де їм буде надано всю необхідну первинну допомогу. Йдеться про мешканців центральної частини міста, яка регулярно перебуває під ворожими обстрілами та фактично залишається зоною постійної небезпеки.

Під час опитування евакуйованих стало відомо про черговий воєнний злочин російських окупантів. Один із врятованих повідомив, що військовослужбовці РФ розстріляли двох цивільних у багатоповерховому будинку на площі Стадіонна в Куп’янську. Загиблі – чоловік 1981 року народження та невстановлена жінка похилого віку.

«Це надзвичайно важливо для розуміння Росії та походження жорстокості російської армії. У росіян завжди панувала думка, що явна жорстокість є необхідним знаряддям війни — і ми бачимо це в Україні»

«Жорстокість, із якою [російських] солдатів утримують, породжує те, що можна назвати теорією ланцюгового гноблення. Оскільки їх самих пригнічували й погано з ними поводилися, вони потім зганяють це, як ми бачили у 1945 році, на польських жінках, угорських жінках і передусім на німкенях — і ми бачимо це знову щодо українських жінок та українських військовополонених».

Це вислови провідного британського історика Ентоні Бівора, чиї книги розійшлися накладом дев’ять мільйонів примірників і були перекладені 37 мовами. Як історик, він дає глибокий аналіз сучасної російсько-української війни через призму історії та архівних досліджень. Що він говорить про жорстокість Росії, її військові традиції та можливі наслідки конфлікту — читайте за посиланням.

Чорний археолог їхав транзитом із Нідерландів після лекційного туру, та у Варшаві на нього чекала не кава з круасаном, а арешт на підставі міжнародного ордера, виданого Україною. Про це пише RMF FM.
Тим часом російська дипломатія вже увімкнула свою стандартну пісню. Представниця МЗС РФ Марія Захарова підтвердила, що посольство поспілкувалося з Бутягіним у Польщі. Вона назвала підстави для затримання «абсурдними» — ну звісно, у них завжди все абсурдне, окрім власних дій.

Московити затягнули свою пісню-лякалку, ніби то Росію провокують.
Далі читайте за посиланням.

За медичними протоколами турнікет не можна тримати довше двох годин. Коли минуло шість, військовий медик по рації попередив: знімати джгут уже не можна — токсини, що накопичилися в мертвих тканинах, могли вбити миттєво під час відновлення кровообігу.

Чотири місяці Руслан прожив у бліндажі. Він не змінював пов’язок — боявся розмотувати бинти. Рану поливав антисептиками, які скидали з дронів. У спеку та бруді у плоті завелися опариші.

Спочатку їх було кілька. Потім — десятки.

Тримався завдяки побратиму з позивним «45-ий», який узяв на себе всі фізичні задачі, не давали впасти духом і думки про сім’ю. Дружина Олеся місяцями жила короткими повідомленнями: «Живий», правду їй не казали.
Далі — за посиланням.

Кількість загиблих внаслідок російської атаки на Тернопіль 19 листопада зросла до 38 людей. Виявили ще двох загиблих, яких вважали безвісти зниклими.