Архів автора: Анна Волошина
Вбиті російськими фашистами українці з інвалідністю. Вони були беззахисними перед окупантами
У російських загарбників є імена, сім’ї, діти, рідня, і на них всіх потрібно проливати світло, називати їх, водночас ця інформація має бути доступною для ознайомлення кожній людині на цій планеті. Саме таку мету переслідує у своїй роботі Центр “Миротворець”. Кожен росіянин винен у цих смертях, кожен росіянин так чи інакше допомагає вбивати українців. Кожен з них має відчути відповідальність на собі.
Москвинські кати вирізали свастики на лобах українських полонених – The Telegraph
Москвинські кати не мають мети, вони просто задовольняють своє вроджене бажання завдавати болю усьому живому навколо.
“Я не розумію логіки в тому, що вони зробили, тому що його діти ненавидять росіян за те, що вони зробили. Вони не думають, що він фашист, він герой”, – дружина звільненого з російських катівень українського військовослужбовця.
Рубрика: Про нас у світі, в Україні, на московії
Ромчик, який втратив маму під час обстрілу рашистами Вінниці і сам боровся за життя танцює!
Несправжні числівники: Накидайте ваші варіанти
Одін гандболіст, два гандболіста… – росіяни в онлайн режимі рахують вбитих Миротворцем спортсменів
Прийняли сиротою – поховали й шанують як Героя: Все село вийшло вклонитися востаннє бійцю з Луганщини, який на Волині знайшов вічний спочинок
Всього три місяці після евакуації під час повномасштабного вторгнення і початку російсько-білоруської агресії Володя жив у селі на Волині в сім’ї Дем’янюків. Завжди активний, загартований життям в дитбудинку, хлопець з досвідом зварювальника не сидів в евакуації без діла, а виготовляв пластини для бронежилетів. Згодом пішов визволяти рідний Сіверодонецьк і Рубіжне. Його життя обірвалось на Ізюмщині, побратимам він повідомив адресу своєї нової сім’ї з Волині. Бійці готові були при відмові Дем’янюків поховати побратима з почестями у братській могилі. Проте в селі повернення Героя чекали, як рідного. Односельці шанують Володимира, доглядають його могилу і навіть видали біографічну брошуру про нього.
Хто сказав, що ми брати з росіянами? Фото побуту українців і москвинів XIX століття руйнують всі міфи
Хто сказав, що ми брати з росіянами?
Разюча відмінність кидається в око відразу, це помічали навіть чужинці..
“Варево”, “мура” та “тюря” – що їли московити. Навіть хліб із пшениці був для росіян величезною рідкістю, а на городах вони дуже довго садили тільки капусту й моркву. Про запаси харчів росіяни не дбали.
І як жили наші предки українці – за посиланням.
Насильницький і ненасильницький: обидва типи опору в Україні важливі
Українці не скорилися російським варварам, українців в окупації не ламають тортури і страх бути вбитим, українське підпілля працює. На жаль, через зраду, катування і “стукачів” партизанські осередки зазнають краху. Буває, що вони відроджуються з нуля, вчаться на помилках і знову діють. Українці чинять опір, і це вони намагають донести навіть Маску, який заявив, що на окупованих територіях всі чекали росію (країна агресор і терорист).
Розпочато роботу у 1860 році. В цей день у 1903 року у Відні надрукована Біблія українською мовою
“Смерть, як визволення. – Не смій! Спинись! Тримайся за будь-яку соломинку, пливи, не здавайся! ЖИВИ!” – мати чекає з полону сина
Знаходять будь-які шляхи, щоб інформувати: Рух опору на ТОТ з Україною в серці
На тимчасово окупованих територіях України працює рух опору. Українці ризикуючи життям і здоров’ям близьких повідомляють про розташування російських фашистів, їхніх боєкомплектів і навіть протидіють російській пропаганді. Вони чекають звільнення, мріють обійняти солдата ЗСУ і колись розкажуть про людей зі сталі і з Україною в серці.
Загравання з росіянами зазвичай закінчувалося зґвалтуваннями – розповідь херсонської журналістки Вірлич
Херсонщину російські загарбники окупували за лічені години. Ми ще довго будемо аналізувати, як сталось так, що мешканці до останнього не вірили у можливість вторгнення. Навіть працівники медійної сфери, такі як авторка розповіді, не готувались заздалегідь, бо вірили, що все буде добре і чекали на травневі шашлики.
Чернігівщина, 150 км до Києва: Як українці 36 днів стримували навалу російських загарбників
Російські загарбники заходили хвилями через пункт прикордонного контролю “Сеньківка”. Там сходяться кордони трьох держав: України, Росії та Білорусі, там на полі є монумент Дружби слов’янських народів.
…
До центру Чернігова звідси — 9 км по прямій, до Києва — 150 км. П’ять тижнів, тобто 36 днів, від 24 лютого до 31 березня, на цих пагорбах і поблизу точилися криваві бої. Тут застрягли росіяни, які збиралися взяти Київ за три дні.














