Дочекалися!!!

Сайт-легенда про який знімають кіно і складають вірші, виспівують у піснях та пишуть книжки. ….

Правда, все це на московщині.

А так глянеш в середину цього сайту – звичайна помийка і відстой з лайном.

Про обстановку на волі і загалом на полі бою, полонені українці дізнавались зі звуків вибухів, оцінювали за інтонацією розмов росіян, та за окремими фразами, які можна було підслухати. Так одного разу Світлана почула розмову колаборантів між собою, де один з них сказав: “Якби я знав, що України не капітулює, я б не пішов у полації до росіян.”

“Якщо я зможу і знадоблюся своїй країні, я завжди готовий взяти зброю і продовжити цю війну, розумієте? За свободу нашу. Дух свободи буде жити. Україна їм не по зубах. Тому що ми козаки, ми козацького роду”, – сказав український герой.

Всього три місяці після евакуації під час повномасштабного вторгнення і початку російсько-білоруської агресії Володя жив у селі на Волині в сім’ї Дем’янюків. Завжди активний, загартований життям в дитбудинку, хлопець з досвідом зварювальника не сидів в евакуації без діла, а виготовляв пластини для бронежилетів. Згодом пішов визволяти рідний Сіверодонецьк і Рубіжне. Його життя обірвалось на Ізюмщині, побратимам він повідомив адресу своєї нової сім’ї з Волині. Бійці готові були при відмові Дем’янюків поховати побратима з почестями у братській могилі. Проте в селі повернення Героя чекали, як рідного. Односельці шанують Володимира, доглядають його могилу і навіть видали біографічну брошуру про нього.

У розповіді він вживає такі звороти, як “ми зуміли передбачити”, “мої внутрішні відчуття”, “моє передбачення було вірним”. З чого ми можемо зробити висновок, що український народ може завдячувати життям фаховим українським військовикам, їхньому досвіду і відчуттям, на яких була побудована оборона України у перші дні.
Щастя наше, що на ці ключові посади військовиків “мудрий український наріт”, “втомлений від війни”, не обрав собі скороспілих лейтенантів, вихідців з квартальної тусовки. Достатньо жертв через невігласів на інших ключових політичних посадах, а також в одній із найголовніших безпекових структур – СБУ.

Хто зрозумів, той поняв.

Колишніх керівників країни можна розділити на три категорії. Хтось зник з політичного обрію. Інші спорадично сигналізують про діяльність. Є й ті, хто повідомляє про систематичну допомогу армії та міжнародну діяльність.

“Того тижня були сильні допити і тортури, речі, які, як я думав, трапляються лише в кіно.”

Вдумайтеся, захоплення Донбасу, руйнування його економіки, мільйонів біженців, тисяч жертв та повномасштабної війни могло й не бути, якби місцева донецька влада та бізнес-еліта не зрадили народ та країну. При цьому за свою зраду вони не понесли жодного покарання. Вони всі мешкали в Києві і потім знову відродилися в «опзж» та інших проросійських партіях, залишки яких досі перебувають у владних кабінетах України.

Був час і натхнення поритися у соцмережах. Назбирав купу приємних дописів про Миротворець. Звернув увагу, що все це пишуть українсько-московитським суржиком. І чомусь я не здивований.

За наводкою одного зі зрадників з числа керівників міста, Микола Маслій був викрадений на організованому ним мітингу проти розв’язаної росією війни та вивезений російсько-фашистськими загарбниками у невідомому напрямку.
Це відбувалося на очах великої кількості людей, що були присутні на тому мітингу.
Велике прохання всім, хто має будь-яку достовірну інформацію будь-якої давнини, надати її на нашу [email protected] , а ми передамо її близьким та друзям Миколи Маслія.

Завжди цікаво чути ЖИВУ розмову. Не одним написану, іншим прочитану із суфлера, а ЖИВІ думки. Бо ж Україна понад усе, а не кіно першочергово, правда ж?

Але ми всі розуміємо, що таких злочинів набагато більш. Це — складна робота.