Українська розвідка встановила особу російського ката — офіцера фсб, причетного до катувань цивільних під час окупації селища Димер на Київщині у 2022 році. Йдеться про підполковника сєргєя олєйнічука, який виконував роль “куратора” фільтраційних заходів.

Він особисто проводив допити із застосуванням тортур та міг ухвалювати рішення про депортацію людей до росії. Загалом задокументовано незаконне вивезення щонайменше 42 цивільних: селяни, студенти, підприємці, тренери та журналіст. Частина з них досі перебуває у полоні.

Окупанти облаштували місце утримання людей на території підприємства, де їх піддавали жорстокому поводженню. До злочинів також причетні військові 83-ї десантно-штурмової бригади рф.

Офіс генпрокурора повідомив олєйнічуку про підозру у воєнних злочинах. Йому загрожує довічне ув’язнення.

Чоловік заздалегідь зайняв позицію біля виїзду з житлового комплексу. Щоб не викликати підозр, удавав, що лагодить велосипед. Коли авто військового наблизилося, він кинув велосипед під колеса і спробував відкрити вогонь.

Але план зірвався — його затримали ще до пострілів. За ним давно стежили: спецслужби контролювали кожен крок і дочекалися моменту, коли можна було взяти його «на гарячому».

Кілер — 37-річний громадянин однієї з балканських країн. До України він приїхав як турист, а далі вирушив в Одесу виконувати завдання.

Мешканець Славути готував ракетну атаку російських військ на залізничну інфраструктуру регіону. Для цього він намагався встановити GPS-трекер біля стратегічно важливого об’єкта місцевої філії Укрзалізниці. За сигналами «маячка» ворог планував обстріляти об’єкт, щоб порушити логістику вантажних перевезень, зокрема військових ешелонів Сил оборони.

Війна має тисячі облич та безліч гримас. Але інколи достатньо одного кадру, щоб зрозуміти все.

Саме так працює фотографія — не пояснює, а вражає. Не переконує, а змушує відчути. І цього року світ знову побачив Україну через такий кадр.

Організатори міжнародного конкурсу World Press Photo 2026 відзначили роботу українського фотографа Євгена Малолєтки під назвою «Російська атака на Київ». Автор зробив знімок, в якому зафіксував момент болю, шоку і вразливості, який неможливо ігнорувати.

8 квітня — четверті роковини російського ракетного обстрілу залізничного вокзалу Краматорська.

Атака сталася у 2022 році, коли тисячі мирних жителів чекали евакуації. Люди стояли з валізами, дітьми, домашніми тваринами — намагаючись виїхати з-під обстрілів.

Росіяни завдали удар балістичною ракетою з касетною бойовою частиною. Загинула 61 людина, серед них — 7 дітей. На ракеті був напис «За детей».

Вокзал не мав військового значення. Це було місце порятунку для цивільних. Обстріл такого об’єкта — пряме порушення міжнародного гуманітарного права.

Після удару росія спершу заявляла про «ураження бойовиків». Коли з’явилися фото загиблих дітей, ці заяви зникли. Далі пролунали звинувачення на адресу України — схема, яка вже застосовувалася після катастрофи MH17.

Попри це, зібрані докази — тип ракети, траєкторія, характер ураження — вказують на цілеспрямовану атаку.

СБУ та міжнародні організації надали неспростовні докази причетності росії до цього злочину, його мають розглянути в рамках міжнародно-правових судових процесів .

Серед тих, хто вижив, — сім’я Степаненків. Мама і донька втратили ноги внаслідок вибуху. Вони пройшли протезування і реабілітацію у США. Сьогодні можуть знову ходити.

Обстріл Краматорська став одним із символів війни проти цивільного населення. Його задокументовано як воєнний злочин.

Час не стирає відповідальності. Для таких злочинів строків давності немає.

1951 рік. Уже відгриміли бомбардування міст і сіл нацистськими загарбниками, вже повернулися з фронту солдати. Українці, які зробили колосальний внесок у перемогу над нацизмом у Другій світовій війні (1939–1945), будучи однією з націй-переможниць, почали відбудовувати зруйновані домівки та життя з нуля.

Понад 6–7 мільйонів українців воювали в лавах Червоної армії, тисячі — у партизанських загонах. Україна заплатила страшну ціну: за різними оцінками, втрати становили понад 8–10 мільйонів життів, а цілі міста й села лежали в руїнах.

Та попри перемогу над зовнішнім ворогом, мир для українців так і не настав. Радянська влада продовжувала політику репресій, тиску і страху — той самий червоний терор, що нищив долі людей уже в повоєнний час.

Та попри перемогу над зовнішнім ворогом, мир для українців так і не настав. Радянська влада продовжувала політику репресій, тиску і страху — той самий червоний терор, що нищив долі людей уже в повоєнний час.