З її допомогою ЗСУ палили російські колони в Херсоні. А в пекло російського полону на довгих 9,5 місяців її здав колега, якого теж не оминула лиха доля, і він потрапив до російських казематів.
Історія Світлани про стрімку окупацію півдня. Росіяни мріяли, що такою ж легкою прогулянкою буде дорога до Києва на три дні™. Проте загарбники не очікували від цивільних українців такого опору. Навколо кожного ворожого танка сотні очей, які передають дані збройним силам України і мріють про знищення окупантів. Українці відстежували “цукерочки”: Сонцепьоки, Тори, Буки тощо. А загалом ворожу техніку рахували не в штуках, а кілометрами.
З перших днів окупації російсько-фашистські загарбники ходили по хатах зі списками, в яких були вказані військові і українці, яких росіянам потрібно було знищити або зламати в катівнях.
Пекло російського полону, пів року без руху в маленькій камері, від чого атрофувались м’язи, пів року без прогулянок на вулиці.
Про обстановку на волі і загалом на полі бою, полонені українці дізнавались зі звуків вибухів, оцінювали за інтонацією розмов росіян, та за окремими фразами, які можна було підслухати. Так одного разу Світлана почула розмову колаборантів між собою, де один з них сказав: “Якби я знав, що України не капітулює, я б не пішов у полації до росіян.”
Друга частина
