«Чи ти рано до схід-сонця
Богу не молилась?
Чи ти діточок непевних
Звичаю не вчила?”
Т.Г.Шевченко

 Українська культура  – явище унікальне і чудово доповнює палітру кольорів самобутніх культур світу. Її коріння занурюється у глибину кількох тисячоліть, протягом яких формувались на теренах нашої Батьківщини традиції миролюбного українського народу. Родючі землі, чи малі простори, помірний клімат, багата флора і фауна гір, чисельних озер та річок не лише формували працелюбну і завзяту українську вдачу, а і завжди не давали спокою різноманітним завойовникам.

Поневолення, як тяжкий тягар і сум  душі червоною ниткою прошиває історичні шляхи  нашого народу і знаходить своє відображення у його культурній спадщині, яка була виплекана християнським,  віросповіданням і полягала у військових, управлінських, побутових, мистецьких, архітектурних, мовленнєвих традиціях.

Історично сформовану сукупність правових неписаних традицій і норм, що масово визнавалася і виконувалася, мала міцні морально-етичні підвалини, визначають як звичаєве право. Також на цьому тлі сформувався і звичаєвий етикет. Ними і  регулювалися стосунки і поведінка українців у різних сферах  життя.

Звичаєві норми українського етикету

Регламентують комунікативну сферу, тобто сферу спілкування. Ці норми складалися шляхом багатовікового відбору поведінкових стереотипів, вбирали соціальний досвід етикетної поведінки багатьох поколінь українців, відображаючи  основні риси їх національного характеру: доброзичливість, чуйність, глибока релігійність, моральність, гостинність, працелюбність, естетизм, індивідуалізм та ін.

У суспільному житті людина завжди стикалася і стикається з великою кількістю етикетних комунікативних ситуацій, у яких відображаються взаємини між тими, хто спілкується. Вітання, прощання, звертання , побажання мають усталені стереотипні форми, що полегшують спілкування, але обов’язково  мають доречно застосовуватись.

Форма вітання, повітання, привітання залежить від віку, статі, соціального статусу людей, характеру взаємин між співрозмовниками, часу вживання вітального виразу. Окрім того, важливе значення мають міміка та жести, національна специфіка, регіональні традиції, умови вітання тощо.

Наприклад, людину, зайнятою роботою вітали  і досі подекуди вітають:

Бог у поміч! / Бог поміч! / Помагай Бог! / Помагай Боже! / Боже, поможи! / Дай, Боже, щастя! (Дякую за слово добре!) 

Вважалося, що таке вітання було не доречним, коли віталися з людиною, яка займалася пранням. Існують етикетні форми вітання для певних свят або часу, наприклад:

Добрий ранок! / Доброго ранку! / Добривечір! / Доброго вечора у Вашій хаті! / Добраніч!/ Добридень! / Доброго здоров’я! / Доброго дня! / Здоров був! Привіт! Будь! / Радий(-а, -і) вітати Вас!

Велика за обсягом кількість існуючих синтаксичних конструкцій віддзеркалює культуру мовної поведінки, інтелектуальний, внутрішній світ людини, яка ними користується у певній ситуації:

 Як ся маєшь (-єте)? / Слава Ісусу! (Навіки Богу слава! )/ Хай живе…! / Моє шанування (шануваннячко)! / Наше щире вітання… / Радий вітати Вас! / Чолом тобі! / Чолом тобі б’ю! (застаріле або зараз іронічне) та ін.

     На великі та улюблені зимові релігійні свята  вітають один одного:

З Миколаєм будьте багаті! / Зі святим вечором! / Христос Рождається! (Славімо Його! / Славіте Його!) / Щедрий вечір, добрий вечір! /  Щасливих Вам Свят! / Добрий вечір з Колядою! / З Різдвом будьте здорові! / З Різдвом Христовим!     

На Новий рік та Хрещення лунає:

Бажаю (зичу) щасливого Нового року! / Хай щастить у Новому році! / Христос хрестився! (У ріці Йордан!) / З Хрещенням Христовим!

У найбільше християнське свято православної Церкви в Україні, Великдень, крізь лунає:

Христос воскрес! (Воістину воскрес! / Воістину Христос Воскрес!)

Ознакою вихованості і шляхетності завжди в нашому народі було незалежне від настрою щире доброзичливе вітання з відкритим поглядом в очі  відповідною вітальною формою.

Під час вітання залежно від ситуації здавна використовуються поклони, рукостискання, обійми, поцілунки, шапкування тощо. Чоловік супроводжує вітання легким поклоном, жінка – плавним нахилом голови. Молоді люди трохи нижче вклоняються, ніж старші. Поклін при зустрічі може замінити словесну форму привітання чи засвідчити повагу під час повторної зустрічі протягом доби.   Словесне вітання може супроводжуватися рукостисканням, під час якого чоловіки обов’язково встають. Недопустимо тиснути руки мовчки.

• Першим вітає завжди молодший старшого, але руку має подати старший.
• Чоловік вітає жінку, однак руку подає першою жінка.
• Підлеглий вітає керівника, який подає першим руку.
• Перші слова вітання незалежно від віку, статі та посади належать тому, хто заходить в приміщення, обганяє знайомого або проходить повз нього.
• Легкий уклін і доречний етикетний вираз буде незамінним і укріпить взаємостосунки при зустрічі знайомого. Вітаються за три-чотири кроки до того, як порівняються з ним. Вітання не повинно бути голосним, якщо воно може заважати іншим людям (у бібліотеках, установах, приймальнях).
• Гарне враження залишить про себе людина, яка вітається з незнайомими особисто людьми, яких зустрічає часто.
• Ввічливий відвідувач установи, організації чи закладу передусім вітається з обслугою (секретарка, гардеробниця, швейцар).
• У гостях першою вітають господиню, потім – господаря, інших присутніх у порядку, в якому вони сидять.

Слід зазначити, що вітанню та побажанням надавалося  споконвіку велике значення,  народ не лише знав, а і відчував на собі енергію і силу слова, які безпосередньо впливають на душевний та фізичний стан людини, її відчуття, настрій, навіть майбутні події.

Відомий етнограф, історик, народознавець, письменник та журналіст Василь Тимофійович Скуратівський писав:

«Вироблені віками і закріплені у побуті кращі форми вітань-звертань – не звичайна людська забаганка і, тим паче, не пусте фразерство. Це наш повсякденний етикет, наша культура, взаємостосунки, зрештою наше здоров’я не тільки в буквальному, але й переносному значенні. Коротше кажучи, це наш спосіб життя».

Джерело

“Очі, як вишні в росі”: які компліменти говорили колись українці

Якими компліментами користувалися українці.

Про те, що жінка любить вухами, а чоловік – очима, відомо давно. Особливо полюблять компліменти жінки.

Українці здавна вирізнялися почуттям гумору. Пропонуємо добірку влучних висловів про бачення українцями ідеалу хлопця і дівчини.

• А в рум’янці така сила, що всі квіти погасила.
• Краса лиця – це половина приданого.
• Чепурненька, як мазничка.

• Нашій Горпині гарно і в хустині.
• Гарна, мов змальована.
• Де стан, там і врода.
• Коси, наче шовкова трава.

• Дарма, що дурна, аби чорноброва.
• Очі, як вишні в росі.
• Красне личко – серцю непокій.
• Три речі скоро минають: луна, веселка і дівоча краса.

• Щоки пухкі, як пампушки.

• Парубок, як сокіл.
• Парубок, як Місяць молодий.
• Гарний, що й не розказати.
• У нього на виду чорт сім кіп гороху змолотив.

• Хороший, та без грошей.

• Краще горбатий, ніж язикатий.

• Хороший, як Микитина свита навиворіт.
• Хоч не красивий, аби щасливий.
• У кого чорний вусок, тому риби шматок; а в кого сива борода, тому й юшки шкода.

• Те, що природа дала, милом не одмиєш.
• Гарний, як спить, та ще й лицем до стінки лежить.
• На красивого дивитись гарно, а з розумним жити легко.

Джерело