Друга частина інтерв’ю Володимира Зеленського опублікованого в The Guardian, 07.03.2020.
Володимир Зеленський народився у 1978, у сім’ї українських євреїв у промисловому місті Кривий Ріг на південному сході радянської України, де все всіяне шахтами та домнами. Там було непросто вирости, довкола були банди молодиків, які билися за контроль за різними районами міста у 1990-х роках відразу після розвалу СРСР.
Зеленський знайшов свій шлях через комедію. Природжений артист, він зібрав групу друзів-однокласників та одногрупників з юридичного факультету і об’єднав їх у комедійну групу «Квартал 95», названу на честь району, де вони виросли. До середини 2000-х років група вже перебралася до Києва і регулярно з’являлася на українському телебаченні.
А нещодавно Зеленський влаштував декого з них на посади своїх ключових радників.
“В мене є кілька людей, які зі мною працюють і які довго були моїми друзями… Вони не мають стосунку до бізнесу чи бюджету,” — каже він, наполягаючи на тому, що ці призначення відбулися через особисту довіру, а не через фінансове «кумівство».
Гумор Зеленського мав тенденцію зводитися до грубого фарсу: його глядачі надавали перевагу «Benny Hill» замість «Monty Python», сказав він. В одному скетчі він та його колега-актор «зіграли» на сцені геніталіями «Собачий Вальс» на фортепіано.
Але були і гостріші політичні скетчі, де глузували з українських корумпованих чиновників та олігархів. Він особисто знайомився з тими, кого висміював, коли працював на телебаченні та був продюсером, і це принесло йому гроші та зв’язки у елітних кругах. Але іноді у нього через це виникали проблеми, якщо скетч заходив надто далеко.
Одного разу група пожартувала над авторитаризмом великого сусіда України. У скетчі, що співпав у часі з президентськими «виборами» у Московії, Зеленський та його друзі зіграли ролі уповноважених з питань виборів на місцевій виборчій дільниці, чиновників-самогубців, які чомусь не змогли забезпечити Путіну перемогу на їхній дільниці.
«Слуга Народу», гостра комедія, вперше транслювалася у 2015 році. Зеленський зіграв роль вчителя Василя Голобородька, чию антикорупційну тираду у класі учні зняли на відео і виклали в Інтернет. Це згодом принесло Голобородьку президенство – бо той пост став мега-популярним. Уявіть «Yes Minister» у міксі з «House Of Cards», представлені у похмуро-цинічному світі пост-радянської політики.
Популярність шоу навіяла питання, до якого опитані особи поставилися прихильно: а що, якби Зеленський балотувався у реальному світі? В останні хвилини 2018 року, у своєму новорічному телешоу він заявив, що саме це він і зробить.
Він провів сміховинну, постмодерністську кампанію, основою якої став загальнонаціональний комедійний тур з нарізкою відео з його «екранним президенством». Загалом, він просто хотів, щоби глядачі сміялися. Один скетч про українців на відпочинку висміював туриста, який провів відпустку, дивлячись фільми у автобусі. “Але де ти зупинився?” — питають його. “Десь на «Термінатор-2»,” — звучить у відповідь.
Зеленський був проти діючого президента Петра Порошенка, магната шоколадної індустрії, мільярдера, який переміг у президентських перегонах через кілька місяців після Революції-Майдану. Порошенко провів певні реформи, але він не виконав своєї ключової обіцянки покласти край корупції.
Відстаючи у опитуваннях, він був дуже збентеженим заколотницькою кампанією Зеленського і спробував зобразити свого опонента як людину, яка замирюватиметься з Путіном. Водночас Зеленський весь час уникав відкритих дебатів, проводячи популістську кампанію – люди проти старих еліт – але без звичної популістської тактики сіяння гніву та розбрату (стійке враження, що журналісти взагалі не в курсі, що НАСПРАВДІ робилося з боку Зеленського, що й зрозуміло з огляду їхнього місця роботи — прим. перекладачів). Натомість він виголосив розмиту промову про єдність, боротьбу проти корупції та про завершення війни, без вдавання у деталі.
Коли він нарешті погодився на дебати, то Зеленський поставив Порошенку вимогу – погодитися на низку безглуздих умов: дебати мали пройти на футбольному полі київського стадіону «Олімпійський» місткістю 70,000 місць, і Порошенко мав перед тим пройти тест-контроль на вживання наркотиків та алкоголю, щоб довести свою тверезість.
Це була ніби несерйозна пропозиція, але Порошенко, не маючи що втрачати, погодився та сміливо пройшов тест на алкоголь і наркотики за день до дебатів. Дебати були гучними, баламутними і в основному беззмістовними – саме такими, як хотів Зеленський. На стадіоні обидва кандидати зійшлися в клінч, вигукуючи у мікрофони; але на телебаченні, що було найважливіше, здалось, що Зеленський явно переміг.
Вибори теж були легкою перемогою. Він переміг майже у кожному регіоні – щось нове для країни, яку довго було розділено регіональними та мовними особливостями. Через кілька хвилин після оголошення його гучної перемоги Зеленський вийшов на сцену свого штабу під музику зі заставки «Слуги Народу». Який вигляд матиме призиденство Зеленського, достеменно не знав ніхто, зокрема і його виборці. Але після циклу з двох десятиліть революцій та розчарувань він переміг не всупереч браку досвіду, а завдяки йому. Невдовзі він оголосив парламентські вибори, заявивши також, що його новостворена партія (ну звичайно ж, названа «Слуга Народу») висуватиме різних кандидатів, з яких у більшості немає політичного досвіду. Партія здобула понад половину місць у парламенті, надавши Зеленському величезну владу.
Тепер, коли він має владу, чи жалкує він, що так безжально висміював політиків у свому телешоу? Зеленський посміхається.
“Я розумію, що без досвідчених людей неможливо керувати країною. Але ці люди – на середньому рівні. Вони – бюрократи, які знають, де поквапитися, що робити, кому приносити папери.”
Щоби впоратися з цими бюрократами, Зеленський залучив старих друзів. Андрій Єрмак, якому він довірив переговори зі США минулого літа, а недавно призначив головою Офісу президента, є колишнім адвокатом у галузі захисту авторьких прав. Сергій Шефір, ще один помічник президента, є співзасновником продюсерської студії Зеленського. Друг дитинства, Іван Баканов, став очільником Служби Безпеки України. Хоча внутрішнє коло Зеленського наче не шукає шляхів особистого збагачення, є законні побоювання щодо того, чи є його друзі достатньо кваліфікованими людьми для управління країною.
Окрім цих старих друзів, Зеленський підібрав Кабінет міністрів, у складі якого, в основному, були реформатори з досить непоганою репутацією, і загальне враження у міжнародної спільноти було, що його команда, попри все, добре справлялася.
Однак цього тижня, через кілька днів після нашого інтерв’ю, він звільнив майже всіх міністрів, зокрема 35-річного прем’єр-міністра (а також досі зачинену в карантині міністерку охорони здоров’я). Генерального прокурора, якого вважали реформатором, теж було звільнено голосуванням у парламенті. Цей вчинок, про який Зеленський ані словом не обмовився під час інтерв’ю, трактують як удар по справжніх реформаторських зусиллях.
Зеленський заявив нам, що через те, що він і його оточення є непідкупними, стало складніше для інших брати хабарі.
“Президент не може сам змінити країну. Але що він може зробити? Він може подати приклад.”
Поки Зеленський, схоже, насолоджується посадою, він визнає, що політична увага є небажаною для його сім’ї. “Це складно,” — каже він. “Їм не подобається моя робота.” Похід у ресторан слід узгоджувати з охороною; гарно відпочити – це виглядає як байдужість до того, що його країна є у стані війни.
Його дружина, Олена, колишній сценарист «Кварталу-95», як і сам Зеленський, виросла у Кривому Розі. Він каже, що якщо він звик бути на публіці, то вона надає перевагу перебуванню подалі від софітів. Його 16-річна донька найбільше дратується його новою роботою, сердито реагує на охорону, що всюди за нею слідує. Її батько каже, що охоронці намагаються ховатися, але вона завжди їх помічає. “Вона у тому віці, коли людина є найвільнішою”, — каже він. “Для неї як для людини це неприємно”.
Зате його семирічний син це обожнює і гордо заявляє всім, хто погодиться слухати, що його батько – президент. “Одного дня я повернувся додому і сказав, ‘Чому мене ніхто не вітає?’ І тут я почув власний голос з телевізора. То була моя промова. І мій син каже, ‘Не заважай нам, ми дивимося президента!’”
Частина ІІІ: ДРАМАТИЧНО ТЕРМІНОВИЙ ДЕДЛАЙН ПУТІНУ І ВІДСУТНІСТЬ ЗАПАСНОГО ПЛАНУ – THE GUARDIAN, ЧАСТИНА ІІІ
