Перша перемога НГУ: Маріуполь, квітень 2014 року, нападників контратакували і змусили відступити


  • Трьох нападників було вбито.
  • 13 — поранено.
  • 77 учасників збройного штурму затримано.
  • З боку гвардійців частини — двоє поранених.

У Маріуполі вшанували захисників, які сім років тому відстояли військову частину 3057 Нацгвардії України від збройного нападу російських терористів.

7 квітня 2014 року в Донецьку була проголошена так звана “Донецька Народна республіка”. І першим завданням сепаратисти поставили взяти під контроль всі наявні в Донецькій області запаси зброї та боєприпасів, а також встановити свою владу щонайменше у великих містах-мегаполісах.

З озброєнням на Донбасі все було дуже погано – фактично армійських частин не було зовсім. До 2012 року розформували все можливе, включаючи, наприклад, танкову дивізію. Адже, згідно зовнішньополітичній доктрині, ворога на тому напрямку не було.

Залишалися тільки частини протиповітряної оборони і внутрішні війська (для охорони численних місць ув’язнення, якими ряснів регіон). Саме ці частини і були атаковані в першу чергу – на той момент це були перейменовані в Національну Гвардію України – в/ч 3004 в Донецьку і 3057 – в Маріуполі.

Учасники мітингу, посилені прибулими з Донецька в Маріуполь озброєними бойовиками, намагалися взяти штурмом військове містечко. Вони заблокували в’їзні ворота та вимагали від гвардійців здати частину, де в той час зберігалося чимало зброї.

Зібраний на площі “народ” за допомогою виступу пропагандиста Хабарова був грамотно спрямований у бік військових. При цьому звучало, що “армія з народом”, що “строковиків, які повернулися з Євромайдану, необхідно розпустити по домівках”. Ну і не обійшлося без стандартної “страшилки” того часу – “правосєков”, які нібито приїхали в місто, щоб провести штурм міської ради і знищити мирне населення. І нібито вони ховаються на території частини.

Нині бійці згадували події семирічної давності. Один із них — майор Олександр Панов.

«Того дня вже зранку ми мали інформацію, що до військової частини прибудуть «мітингувальники», — згадує майор. — Прибувши до КПП, вони вишикувалися так, що попереду перебували переважно жінки із дітьми. А позаду — чоловіки у балаклавах, озброєні кийками та обрізною зброєю».

Після безрезультатних перемовин із бойовиками командування частини прийняло рішення — обстоювати периметр містечка та зробити все задля того, щоб зброя не опинилась у руках нападників.

«Вимоги незваних «гостей» були такі: весь особовий склад без бою та зброї мав залишити територію частини й перейти на їхній бік. Але ми розуміли, що цього не можна дозволити у жодному разі», — додає Олександр Панов.

Штурмовики змогли потрапити всередину будівлі контрольно-пропускного пункту, однак просунутись далі їм не вдалося.

Тоді зловмисники спробували потрапити на територію частини через в’їзні ворота. Їх було знято з петель, але тут стояли дві вантажівки впритул, причому так, що ввірватися було неможливо.

До цього часу вже стемніло. З боку нападників у машини полетів «коктейль Молотова». Дорога перед автівками і за ними загорілася. Гвардійці спробували відігнати нападників, кинувши кілька вибухових пакетів.

Це дещо вгамувало натовп, але раптом з-під машин у бік військовослужбовців було відкрито вогонь зі стрілецької зброї.

Зав’язався бій. Гвардійці впродовж кількох годин утримували КПП і зовнішнє огородження частини. Згодом група з підрозділу «Омега», що прибула для посилення, разом із працівниками міліції контратакувала проросійських бойовиків.

Крапку в штурмі поставили маневрена група міліції, яка зайшла з тилу і почала хапати мітингуючих  та два МіГ-29, які пройшли на малій висоті і ревом двигунів змусили “гарячі голови” тікати.

Полковник Сергій Совінський, який на той момент очолював військову частину 3057, згадує:

«Завдяки злагодженим діям нам вдалося виконати покладений присягою військовий обов’язок і убезпечити маріупольців від свавілля озброєних злочинців».

Результат збройної провокації – двоє вбитих (Олександр Авербах, 1971 р.н. та Андрій Гужва, 1974 р.н., обидва безробітні), 13 поранених і 77 затриманих. З затриманих 90% неодноразово притягувалися до адміністративної, а 15 осіб – до кримінальної відповідальності.

Були реквізовані також три автомобілі, на яких прибула група підтримки: як мінімум, одна машина була зареєстрована на жителя Донецька, друга – за місцевим нелегальним таксистом.

Всі затримані на наступний день були відпущені, оскільки поголовно вказали, що проходили повз і стали “мимовільними свідками” масових заворушень.

Цікаво, що під час спроби штурму в натовпі знаходились кореспондент російського каналу “Life News” Христина Бабаєва та оператор Марія Поваляєва. Пізніше вони висвітлять цю подію в такому ракурсі: матері з Маріуполя прийшли забрати своїх дітей, термін служби яких закінчився. Українські військові не пішли на переговори і без приводу почали стріляти по мирних мітингувальниках, в результаті безліч людей загинуло і було поранено.

Представники “ДНР” в особі “командувача Народною армією ДНР” Ігоря Хакідзянова заявили, що загиблі мирні жителі стали жертвою провокації “Правого сектора”, який нібито заманив людей під приводом готовності військових перейти на сторону народу.

Таким чином, події 16 квітня 2014 року в Маріуполі показали, що в початковий період “русской весны” при наявності твердої волі командування цілком можливо було протистояти російській агресії.

Джерело: Голос України, Рубрика.

Donate to Myrotvorets

1 коментар до “Перша перемога НГУ: Маріуполь, квітень 2014 року, нападників контратакували і змусили відступити

  1. “Заставили отступить” это сомнительная победа. Вот если бы открыли огонь на поражение и устранили физически несколько десятков этой пророссийской мрази, то было бы намного лучше.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *