Війна очима жінок, які воюють
Загиблим – світла пам’ять і шана.
Живим – повернутись неушкодженими і з Перемогою.
Дівчата зрізають коси
І туго шнурують берці.
Їм щастя, либонь, здалося
Кровить забинтоване среце.
Дівчата пакують валізи,
Кладуть туди тугу і втому.
Молитва – надійна віза,
Щоб ви повертались додому.
Якщо це не моя війна?
Тоді чия?
Від втрати кожної
Болить душа моя.
Якщо це не моя війна?
Чому ж я мушу йти у бій?
Не я його почала,
Не я той бій почала,
Та переможу в нім!
Дівчата стоять на чатах
Безсонні розбурхані ночі.
Слабкість стискає в лещатах,
Печуть заплакані очі.
Дівчата збирають сили
І вже не рахують зморшки.
Постійно туди, де накрило.
Шепочуть: «терпи іще трошки!»
Дівчата рівняють спину
З думками про тих, кому важко.
Ворог таких не спинить.
Кулею влучити тяжко.
Дівчата не хочуть втрачати,
Тому подають набої.
Тому одягають халати
І вчаться тримати зброю.
Якщо це не моя війна?
Тоді чия?
Від втрати кожної
Болить душа моя.
Якщо це не моя війна?
Чому ж я мушу йти у бій?
Не я його почала,
Не я той бій почала,
Та переможу в нім!
