Джерело: Главком
Продовження розмови із воєнним кореспондентом із Латвії та волонтером в Україні. Атіс Клімовичс приїздить в Україну під час повномасштабного вторгнення з частотою раз на два місяці, бо до журналістської діяльності додав ще й волонтерську.
Якесь недопрацювання роспропаганди…
Є у нас і розсадники роспропаганди… Місто Даугавпілс, приміром (друге за значенням місто Латвії після Риги, центр русофільства). Воно, скажімо так, не зовсім наше. Але й там вони (русофіли) поводяться обережно. Будеш виступати проти Латвії – сядеш до в’язниці, от і все. Але вони не сильно й виступають, бо всі раді жити в Євросоюзі… Є такий Альфред Рубікс, приміром. Він був до 1991-го першим секретарем Компартії Латвії. Страшенний ворог нашої незалежності був! А зараз у нього пенсія в євро, живе собі нормально, заспокоївся…
Скільки відсотків латвійців готові захищати свою країну зі зброєю в руках?
За опитуваннями, відсотків сорок… Решта підуть у волонтери. Як волонтерити – ми вже навчилися в Україні. Зараз я тут, а наступного тижня ще п’ятеро латвійців приїдуть. Спочатку до Києва, а потім поженуть машини на Схід.
У вас же всередині 2000-х була скасована загальна військова повинність і відбувся перехід до професійної армії…
Зараз відновили строкову службу, кількість строковиків росте, і до 2027 року будуть призивати вже чотири тисячі юнаків… Я розумію вираз вашого обличчя, але й латвійців загалом небагато… Більше того: зараз ведеться дискусія і щодо того, чи варто призивати в армію жінок. І загальна відповідь – варто. По-перше, давно слід покінчити з цією дискримінацією за статевою ознакою, а по-друге, жінки зможуть вивільнити чоловіків, які потрібніші на інших напрямках. Тобто, наприклад, жінки будуть керувати дронами, а чоловіки підуть у піхоту.
Ми всі в Україні до недавнього часу захоплювалися армією Ізраїля – її вмотивованістю, стійкістю, забезпеченістю. А у латвійців є армія – зразок для наслідування?
Можливо, армія Фінляндії. Бо якщо не брати до уваги армію Ізраїля та України, то фіни воювали як ніхто в історії. Москальські орди знову пошиються в дурні, якщо полізують у Фінляндію…
«Нам, латишам та українцям, не треба нічого робити. Ми просто є. І вже за це нас ненавидять москалі»
Днями на Донеччині від російського дрону загинув французький журналіст Антоні Лаллікан. Ви ж розумієте, яка небезпека у нас?
Ну, дивіться, якщо говорити про російсько-українську війну, то зараз досить складно потрапити на «нуль» («нулем» в армії називають передову – «Главком»). Я був у Краматорську, Слов’янську, але там живуть цивільні, тож говорити, що я був у винятково екстремальній ситуації не доводиться. Небезпека є скрізь… А що мене штовхає на війну? Напевно, відчуття несправедливості – Московія напала на Україну, це страшно і обурливо, і про це треба говорити. Зрештою, це ж і є моя робота.
Свідчення про жорстокість москвинів
Я бачив тіла чеченських бійців, які москалі підкинули під мечеть. У всіх були виколоті очі. Тоді я побачив таке вперше… Пізніше – у квітні 2022-го – я був у Бучі на ексгумації тіл українців… Чому москалі такі, які вони є?.. Я думаю, тут зіграло роль їхнє вікове рабське мислення. Через нього вони дозволяють мільйонами гнати себе на смерть. І через нього ненавидять всіх довкола. Їх дратує вже те, що ми – інші, що ви говорите українською, а я – латиською. Нам більше не треба нічого робити. Ми просто є. І за це вони нас ненавидять.
…До Фінляндії за 800 років москалі приходили 40 разів. І завжди було те саме: вбивства, зґвалтування, викрадення людей. Це в них сидить надзвичайно глибоко. Вони дійсно всіх ненавидять, і не працюють із цим. І взагалі не працюють, бо нічого робити не вміють. У мене був друг Павєл у Москві, він приїхав до мене, і з Латвії ми разом полетіли у Фінляндію. Я сказав: «Захопи пару пляшок горілки з Москви». Він захопив. У Гельсінкі відкрили, спробували – гірка, погана… Він потім сходив у місцевий супермаркет, взяв нормальну горілку і пельменів купив. Я питаю: «А що, у Москві пельменів нема?». Він говорить: «Пельмені є, немає добрих».
Пізніше, у 2014-му, я написав статтю і згадав про цей випадок. І порадив москалям: не ходіть на війну, краще навчіться ліпити пельмені. Вони побачили цю статтю, переклали на російську і дуже довго обурювалися: як це, ми не вміємо пельмені робити… Але ж й справді нічого не вміють. Та ви навчіться для початку нормальний одяг шити чи машини випускати…
Волонтерство
Ваше волонтерство в Україні почалося з…
З подарованої мною машини батальйону «Айдар».
Вашої власної машини?
Так. Скажу чесно, не планував. Але так вийшло (сміється). Потім була допомога дітям. А потім я познайомився з бійцями 56-ї бригади, яким був потрібен джип…
І ви подарували джип?
Ну так… Ми з джипом приїхали за пару тижнів до повномасштабного вторгнення. Потім почалася «велика» війна, джип трішки поламався, я привіз для нього з Латвії новий мотор.
Так ви «спеціалізуєтеся» на машинах?
Та ні, «спеціалізуюся» на всьому потроху… У грудні 2022-го везли теплі куртки, берці, генератори. Цивільним теж везли генератори та теплі ковдри – це коли почалися перші блекаути… Я вам скажу, ці збори – ті ще нерви… Оголошуєш збір, починаєш збирати, половину суми зібрав дуже швидко, а потім збір зупиняється і стоїть. А ти вже почав, і тобі нікуди діватися… Зрештою, все збирається, але процес – непростий.
