Що вам запам’яталося з ваших волонтерських буднів?

Запам’яталася Авдіївка, коли вона ще була не окупована, і там були цивільні. Приїжджаємо ми з оператором – бо я ж тепер наполовину журналіст і наполовину волонтер – будинки горять, нічого нема, ані світла, ані тепла. Стоїмо роздаємо пледи, свічки, смаколики різні… Підходить жінка років 50, я її запитую, як вона загалом оцінює обстановку. Вона відповідає: обстановка така, що не треба було сюди з Києва на танках приїздити. А потім така сама жінка у Покровську в жовтні 2024-го мені зустрілася: «Дострибалися на Майдані? – каже. – Ми тут й без вас добре жили». І от вона стоїть і жаліється на Україну, але розповідає, що має два будинки, бізнес у вигляді власної перукарні – а хто ж тобі все це дав, як не Україна?..

А ви не запитали, чого ці «милі» жінки чекають від Росії?

Мене загалом складно чимось вразити, але ці ждуни вразили сильно.