Прийняли сиротою – поховали й шанують як Героя: Все село вийшло вклонитися востаннє бійцю з Луганщини, який на Волині знайшов вічний спочинок

Всього три місяці після евакуації під час повномасштабного вторгнення і початку російсько-білоруської агресії Володя жив у селі на Волині в сім’ї Дем’янюків. Завжди активний, загартований життям в дитбудинку, хлопець з досвідом зварювальника не сидів в евакуації без діла, а виготовляв пластини для бронежилетів. Згодом пішов визволяти рідний Сіверодонецьк і Рубіжне. Його життя обірвалось на Ізюмщині, побратимам він повідомив адресу своєї нової сім’ї з Волині. Бійці готові були при відмові Дем’янюків поховати побратима з почестями у братській могилі. Проте в селі повернення Героя чекали, як рідного. Односельці шанують Володимира, доглядають його могилу і навіть видали біографічну брошуру про нього.

Хто сказав, що ми брати з росіянами? Фото побуту українців і москвинів XIX століття руйнують всі міфи

Хто сказав, що ми брати з росіянами?
Разюча відмінність кидається в око відразу, це помічали навіть чужинці..
“Варево”, “мура” та “тюря” – що їли московити. Навіть хліб із пшениці був для росіян величезною рідкістю, а на городах вони дуже довго садили тільки капусту й моркву. Про запаси харчів росіяни не дбали.
І як жили наші предки українці – за посиланням.

Насильницький і ненасильницький: обидва типи опору в Україні важливі

Українці не скорилися російським варварам, українців в окупації не ламають тортури і страх бути вбитим, українське підпілля працює. На жаль, через зраду, катування і “стукачів” партизанські осередки зазнають краху. Буває, що вони відроджуються з нуля, вчаться на помилках і знову діють. Українці чинять опір, і це вони намагають донести навіть Маску, який заявив, що на окупованих територіях всі чекали росію (країна агресор і терорист).

Розпочато роботу у 1860 році. В цей день у 1903 року у Відні надрукована Біблія українською мовою

Копітку працю над перекладом ще у 1860-х розпочав Пантелеймон Куліш. Зауважимо, що у той час царський уряд поборював всякі спроби розвивати українські мову й культуру, діяли жорсткі репресивні документи – Валуєвський циркуляр та Емський указ, які забороняли видання книжок українською мовою.

“Смерть, як визволення. – Не смій! Спинись! Тримайся за будь-яку соломинку, пливи, не здавайся! ЖИВИ!” – мати чекає з полону сина

“Холод…

Найбільше зараз дошкуляє саме лютий холод… Не голод, бо шлунок уже зсохся до мінімуму. І як би він не просив, не стогнав, не бунтував, їжі не буде.”

Знаходять будь-які шляхи, щоб інформувати: Рух опору на ТОТ з Україною в серці

На тимчасово окупованих територіях України працює рух опору. Українці ризикуючи життям і здоров’ям близьких повідомляють про розташування російських фашистів, їхніх боєкомплектів і навіть протидіють російській пропаганді. Вони чекають звільнення, мріють обійняти солдата ЗСУ і колись розкажуть про людей зі сталі і з Україною в серці.

Загравання з росіянами зазвичай закінчувалося зґвалтуваннями – розповідь херсонської журналістки Вірлич

Херсонщину російські загарбники окупували за лічені години. Ми ще довго будемо аналізувати, як сталось так, що мешканці до останнього не вірили у можливість вторгнення. Навіть працівники медійної сфери, такі як авторка розповіді, не готувались заздалегідь, бо вірили, що все буде добре і чекали на травневі шашлики.

Чернігівщина, 150 км до Києва: Як українці 36 днів стримували навалу російських загарбників

Російські загарбники заходили хвилями через пункт прикордонного контролю “Сеньківка”. Там сходяться кордони трьох держав: України, Росії та Білорусі, там на полі є монумент Дружби слов’янських народів.

До центру Чернігова звідси — 9 км по прямій, до Києва — 150 км. П’ять тижнів, тобто 36 днів, від 24 лютого до 31 березня, на цих пагорбах і поблизу точилися криваві бої. Тут застрягли росіяни, які збиралися взяти Київ за три дні.

107 поранених одночасно і доба в операційній – військовий хірург волинської бригади

Медики на фронті – це тема вдячності за найцінніше, за життя. Військовий лікар на передовій володіє надможливостями. Він має в лічені секунди масштабно оцінити стан пацієнта, щоб не втратити час на зайві рухи. Жодних аналізів і консиліумів – рятувати життя тут і зараз. Ніяких спеціалізацій по хірургії, або на серці, чи окремо на гінекології, чи пульмонології.

“Сьогодні буде важкий день. Доведеться показати партнерам катівні і місця вбивств на Київщині” – Спірін

“Мені боляче від цього, бо я тримаю відкритою таблицю вбитих. Там фото людей, в яких нема голови, або частини тіла і підписи: «розстрілян біля будинку. Закатована у підвалі». Як це ми забули? Нічого ми не забули.”

Пахне кров’ю, і десь дзвонить телефон, з мішка, “Ой у лузі червона калина”: село Гроза на Харківщині

Село Гроза на Харківщині з населенням приблизно 450 осіб.
В лютому-вересні 2022 року село перебувало під російською окупацією.
9 вересня 2022 року в ході слобожанського контрнаступу ЗСУ звільнили село.

“Перш ніж вбити, їм забивали цвяхи в очі, в ніздрі, в хребет”: як розкопували «Яблунівські криниці смерті»

Це були повстанці УПА, а також прості селяни з Яблунова і навколишніх сіл, яких запідозрили у співпраці з УПА. Перш ніж вбити, їх морили голодом, піддавали тортурам, «розтрощували голови кольбами рушниць, забивали цвяхи в очі, в ніздрі, в хребет». Мертвих або напівживих українців НКВДисти скидали в криниці. За час розкопок було знайдено 74 (за іншими даними 90) жертв окупаційного режиму СРСР.

“Я не спав 45 днів”: Як проходять психологічну реабілітацію наші захисники

“Пізніше був інший пацієнт, який розповідав, як виносив дитину з палаючої будівлі. Він в стані афекту і лише, коли вийшов, помітив, що в згортку, який ніс, тільки половина дитини. Інколи пацієнти показують фото, відео, як вони воюють. В яких умовах перебувають, як можуть тижнями не їсти, не пити, не митися. Це страшно. І так постійно.”