Що змінить законопроект про воєнних злочинців. Про це пише LB.ua.
П’ять років на території України триває війна з усіма її найжахливішими наслідками – вбивствами, катуваннями, викраденнями цивільних, зґвалтуваннями та мародерством. Усе це за міжнародним законодавством відносять до воєнних злочинів, та в український Кримінальний кодекс не відповідає міжнародним нормам. Воєнних злочинців судять за законодавством мирного часу.
“У нас шостий рік війни, а норма права не відповідає нормам життя”, – обурюється правозахисниця Олександра Матвійчук.
Аби це виправити, правозахисники та правники протягом трьох років розроблювали законопроект, який повинен гармонізувати національне законодавство відповідно до міжнародного. Ще у грудні 2018 року Кабмін вніс документ на розгляд парламенту, але лише 6 червня його винесли у сесійну залу й ухвалили у першому читанні. LB.ua пояснює, які зміни пропонує законопроект.
Діана Буцко, Журналістка
Релігієзнавець з Донецька Ігор Козловський два роки провів у полоні бойовиків “ДНР”. На допитах з нього вибивали “зізнання”, інсценували розстріли, погрожували катуванням сина. У грудні 2017 року вченого звільнили з полону під час “великого” обміну. Ті, хто знущався над Козловським, за українським законодавством не є воєнними злочинцями. Навіть якщо їх спіймають чи судитимуть заочно, вироки злочинці отримують за законом мирного часу, тобто м’якші. В Україні досі немає законодавства, яке дозволило б засуджувати за воєнні злочини.
“За п’ять років війни є масштабні злочини проти людяності – це і незаконні арешти, катування, загибелі, зниклі безвісти. За це повинні нести відповідальність люди, які вчинили злочини. Я сам через це пройшов і знаю, що дуже багато наших лишилося там, у підвалах, і продовжують безвинно страждати”, – пояснює Ігор Козловський.
Релігієзнавець додає, що підтримує законопроект ще й тому, що він унеможливлює амністію для воєнних злочинців.
“Я думаю, коли звільнять території – постане питання про амністію. Воєнні злочини не повинні підлягати амністії”, – вважає Козловський.
Підтримують законопроекти й інші українці, які пройшли через полон. Журналістка Марія Варфоломеєва, колишній військовий Володимир Жемчугов, Ігор Козловський та сестра досі ув’язненого бійця Люда Глондар записали відеозвернення до народних депутатів, закликавши їх 6 червня підтримати законопроект про воєнних злочинців (№9438).
Що таке воєнні злочини?
Міжнародне гуманітарне право регулює дії сторін під час збройного конфлікту – що допустимо, а що ні під час воєнних дій. Яким саме повинно бути гуманне ставлення учасників збройного конфлікту до військовополонених чи цивільних, описують чотири Женевські конвенції та додаткові протоколах до них.
Римський статут, яким було засновано Міжнародний кримінальний суд, визначає чотири види міжнародних злочини – агресію, геноцид, злочини проти людяності та воєнні злочини. Під останніми мається на увазі вбивства, катування, викрадення цивільного населення чи військовополонених, мародерство, депортація, руйнування цивільних будівель, зґвалтування, примушення до проститутції під час збройного конфлікту. Україна підписала Римський статут ще 2000 року, але досі не ратифікувала його.
“Ратифікація Римського статуту – це визначення повноважень Міжнародного кримінального суду, але визнання цієї процедури вимагає запровадження конкретних норм у національне законодавство, які і пропонує цей законопроект”, – пояснює виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко.
Та навіть якщо Україна ратифікує Римський статут, не варто розраховувати лише на Міжнародний кримінальний суд, попереджають правозахисники.
“МКС за своєю політикою зосереджується тільки на “великій рибі” – на тих, хто віддавав накази, на командирах, на начальниках, на політиках, які зробили ці злочини можливими. Десятки тисяч виконавців лишаються на відповідності органів національного слідства і суду. Ніхто за Україну цю роботу не виконає. Людей викрадали й катували конкретні виконавці (хоча зрозуміло, що цю ситуацію зробило можливою керівництво Російської Федерації), але конкретні люди мають бути покарані”, – вважає голова правозахисної організації “Центр громадянських свобод” Олександра Матвійчук.
Як зараз судять за злочини під час збройного конфлікту?
У ХІХ та ХХ розділах Кримінального кодексу України йдеться про військові (не плутати з воєнними; перші стосуються порядку несення військової службі) злочини та злочини проти миру, безпеки та міжнародного правопорядку. Матвійчук пояснює, що ХХ розділ скопійований з радянського законодавства та не відповідає міжнародному праву.
“Політики постійно кажуть, що протягом Революції гідності і під час війни вчинялися злочини проти людяності, а відповідальності за такі злочини у Кримінальному кодексі немає. Згадані злочини виписані таким чином, що їх не можна застосовувати органам національного слідства, судам, і тому не дивно, що за п’ять років було винесено лише один вирок за воєнні злочині. Правильна кваліфікація зараз буде впливати на те, чи будуть покарані злочинці у майбутньому”, – попереджає правозахисниця Олександра Матвійчук.
Та навіть статті ХХ розділу не враховують умов збройного конфлікту, вважають правники.
“Наше кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство можна охарактеризувати як законодавство мирного часу, тобто воно не враховує специфіку ситуацій, які пов’язані зі збройним конфліктом, фактично з війною на сході України. Це стосується і випадків насильства, і позбавлення власності, і вбивств, і залякування тощо. Наприклад, той, хто захищає територіальну цілісність України, вбиває супротивника, може виявитися таким, що убив мирного громадянина, і це буде підпадати під статтю 115 – вчинення вбивства. Насправді він брав участь у збройному конфлікті і відповідно діяв”, – пояснює Павліченко.
Єдина стаття, яка визначає, що не мають порушуватися закони та звичаї війни, – це стаття 438. Та вона описує лише кілька складів злочину (жорстоке поводження з військовополоненими та цивільними, примусові роботи та розграбування національних цінностей), тоді як Римський статут – 50. Усі інші види злочину треба шукати у міжнародних договорах.
“438-ма стаття є флагманською статтею, вона відсилає до всіх міжнародних угод. Людям, які не мають досвіду роботи з міжнародними злочинами, тяжко з нею працювати. Нам довелося довго пояснювати, що війна необов’язково повинна бути, що злочини могли бути скоєні і в зоні АТО”, – розповідає співатор документу Антон Кориневич, доцент кафедри міжнародного права КНУ імені Тараса Шевченка.
Про те, що прокурорам і суддям незручно з нею працювати, свідчить практика. За весь час було ухвалено лише один вирок за цією статтею.
“Ця норма бланкетна, і вона відсилає суддів і слідство до Гаазьких і Женевських конвенцій. Якщо чогось не записано у Кримінальному кодексі, то ніхто не буде дивитися у конвенції. У перший рік війни ми були шоковані, коли бачили, що викрадення, катування людей кваліфікувалися як ординарні катування і викрадення, а не за статтями ХХ розділу”, – каже Олександра Матвійчук.
Що пропонує законопроект про воєнних злочинців?
По-перше, воєнні злочини не мають терміну давності, а отже посадити за ґрати злочинців можна буде і через десятки років.
“Якщо зараз немає можливості притягнути людину до відповідальності, то через через 50-70 років ситуація може змінитися”, – пояснює Матвійчук.
По-друге, воєнні злочинці не можуть розраховувати на амністію – звільнення від кримінальної відповідальності.
“Ми не знаємо, як пройдуть переговори у Мінську, на що будуть штовхати Україну міжнародні партнери, який компроміс шукатимуть. Але тут компромісу не буде – воєнні злочинці не можуть бути амністовані. Мінські домовленості не можуть перекреслити цей імператив”, – каже Матвійчук.
По-третє, за воєнні злочини передбачені суворіші покарання. Наприклад, за катування у нинішній редакції ККУ можна отримати до 10 років, у новій редакції – до 12.
За зґвалтування – покарання від трьох років позбавлення волі. Сексуальне насильство під час збройного конфлікту передбачатиме мінімальний термін від 10 років.
“Зґвалтування як сексуальне насильство має відмінність від зґвалтування у мирний час. Там має бути виражена незгода. У ситуації збройного конфлікту її небезпечно для життя виражати”, – пояснює обтяжливі обставини Матвійчук.
По-четверте, законопроект вводить і трактує такі поняття як екоцид (масове знищення рослинного або тваринного світу, отруєння атмосфери або водних ресурсів), агресією, геноцид, злочини проти людяності та власне воєнні злочини.
Таким чином, з’являються злочини, кваліфікації яких раніше у ККУ не було взагалі, та уточнюється відмінність правопорушень, скоєних під час мирного часу та в умовах збройного конфлікту.
“Парламент має величезний борг перед людьми, які вижили у підвалах, і вже час його віддати”, – зверталася до депутатів Олександра Матвійчук.
Народні обранці почули та ухвалили законопроект у першому читанні. Співавтор документу Антон Кориневич додає: завдяки ухваленню законопроекту у першому читанні він потрапить на розгляд нового складу Раду. У людей, які пройшли крізь полон, з’являється шанс, що злочинці будуть покарані й уникнуть амністії.