Мова, освіта і майбутнє: чому двомовність, а правильніше — шизоглосія — це не перевага, а загроза для України
Довідково: ШИЗОГЛОСІЯ — це постійне змішування у вжитку двох мов, що призводить до поступового витіснення однієї з них.
Термін шизоглосі́я (англ. “мовне роздвоєння”) в 1962 році ввів американський мовознавець Ейнар Гауґен на позначення “відчуття неповноцінності рідної мови проти мови імперської”. Термін лінгвошизофренія позначає те саме і введений українським мовознавцем Юрієм Шевчуком у 2015 році.
Шизоглосію не можна плутати з двомовністю або багатомовністю Швейцарії, Бельгії, Канади, де мови розділені між різними етнічними групами.
Детальніше
Якщо ми не зможемо стабілізувати мовну ситуацію в освіті сьогодні, то через 10–20 років отримаємо покоління випускників, які залишаться двомовними — і не в тому сенсі, щоб пишатися. Адже, як показує практика, двомовність в Україні — це не гармонійне співіснування, а наслідок багаторічного зросійщення. Про це в ефірі Еспресо заявив колишній уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь.
“За визначенням і в тілі рішення Конституційного Суду України про конституційність мовного закону, написано в тому числі і про те, що двомовність може загрожувати нашій мовній ситуації в державі”, – сказав він.
Двомовність як спадок зросійщення
За словами Кременя, насамперед ідеться про російсько-українську двомовність, що є “штучною конструкцією” — результатом системного витіснення української з публічного простору, особливо на півдні та сході країни.
І що гірше — нинішня влада в освіті про це говорить, але далі констатацій справа часто не йде. Кремінь згадав, що заступниця міністра освіти Оксана Коновалова лише озвучила проблему, але не подала конкретних рішень.
“І мені дуже прикро констатувати те, що пані Коновалова, яка обіймає посаду заступниці міністра освіти з питань загальної та середньої освіти, а за останні роки, я вже не пам’ятаю, вона третя чи четверта, хто на цій посаді про це говорить, вона констатувала, але не запропонувала факти, як ситуацію можна стабілізувати, принаймні у сфері освіти. Вона мала б сказати про те, що починаючи з 2022 року з ініціативи уповноваженого Кременя та голови Державної служби якості освіти Гурака проводяться щорічні соціологічні дослідження з метою визначення рівня володіння і застосування державної мови в освітньому процесі трьома учасниками – це педагогічними працівниками, здобувачами освіти і їхніми батьками”, – вважає ексуповноважений.
Зміни є, але роботи — море
За словами ексуповноваженого, ситуація в освіті між 2022 і 2025 роками суттєво змінилася. На це вплинули кілька факторів:
- ефективна дія мовного закону і контроль з боку мовного омбудсмана;
- очищення шкільних програм від творів російського походження;
- практично повне зникнення навчання російською мовою (зі 100 тисяч учнів залишилося “майже нуль”);
- посилення контролю за використанням української в освітньому процесі.
І все ж Кремінь наголошує: головна боротьба триває. Йдеться не лише про школи, а й про батьків, педагогів, медіа і навіть соцмережі.
Батьки хочуть, діти чують
Щорічні дослідження показали, що дедалі більше батьків просять допомоги у вивченні української. “Допоможіть нам опанувати державну мову”, — кажуть вони, розуміючи, що мовне середовище починається вдома.
Тому Кремінь радить Міністерству освіти більше уваги приділяти курсам української для дорослих, використанню державної мови в позаурочному спілкуванні вчителів, публічних заходах та підвищенню медіаграмотності.
Медіа і соцмережі — головне джерело зросійщення
Найнебезпечніше джерело двомовності, за словами Кременя, — це медіа. І не лише телевізор, а передусім TikTok, Instagram, Telegram.
“Я кажу, в такому випадку, за соціальні мережі: TikTok, Instagram, Telegram. Я наполягаю на тому, що Telegram в Україні повинен бути заборонений”, — зазначив він.
Крім того, мовна ситуація страждає через рекламу, сферу обслуговування та місцеве самоврядування, де ще подекуди трапляються російськомовні депутати.
Освіта як стратегічний щит
“Освіта — це наш стратегічний оберіг, наш форпост”, — підсумував Кремінь.
І справді: від того, якою мовою говоритиме дитина в школі, залежить, якою мовою вона думатиме й спілкуватиметься завтра. Якщо держава не втрутиться зараз, ми ризикуємо виростити покоління, яке у приватному спілкуванні обиратиме не українську, а “зручнішу” мову з минулого.
Україна вже дорого заплатила за право мати свою мову. І сьогодні, коли на фронті та в тилу виборюється ідентичність, освіта має бути не просто інструментом навчання, а фундаментом мовної незалежності.
