Редакторка Ольга Васильєва про звільнення від окупаційного язика і про маніпуляції нашими російськомовними захисниками.

ШИЗОГЛОСІЯ — це постійне змішування у вжитку двох мов, що призводить до поступового витіснення однієї з них.

Термін шизоглосі́я (англ. “мовне роздвоєння”) в 1962 році ввів американський мовознавець Ейнар Гауґен на позначення “відчуття неповноцінності рідної мови проти мови імперської”. Термін лінгвошизофренія позначає те саме і введений українським мовознавцем Юрієм Шевчуком у 2015 році.

Шизоглосію не можна плутати з двомовністю або багатомовністю Швейцарії, Бельгії, Канади, де мови розділені між різними етнічними групами. Шизоглосія українців — це двомовність усередині однієї етнічної групи, що є одним із проявів неоколоніалізму російської федерації в рамках політики “руского міра”. Така двомовність призводить до поступового витіснення української мови та замінення її російською або суржиком. У Білорусі шизоглосія остаточно добила мовну ситуацію після проголошення російської мови другою державною, після чого білоруська майже зникла з ужитку і тепер вважається мовою еміграції. Якщо коротко, то шизоглосія — це несправедлива двомовність, коли етнічні росіяни насадили свою мову іншим народам.

Етнолінгвіст Роман Кісь вважає, що негативний вплив шизоглосії як на індивідуальну, так і групову мовну свідомість і навіть національну свідомість має пʼять чинників: зросійщення — креолізація мови (створення однієї мови з двох, суржику) — етнічна маргіналізація — криза ідентичності — денаціоналізація. Саме денаціоналізованим особам байдуже, під чиїм прапором жити (“надо договарівацца”), і саме з денаціоналізованих осіб формуються вдячні колаборанти.

Журналіст Павло Мірошниченко зазначає, що шизоглосія є наслідком тривалої дискримінаційної щодо української мови та культури тоталітарної політики, розбалансованої мовної політики незалежної України й однією з від’ємних характеристик мовної свідомості громадян. На останній пункт ми бодай можемо впливати.

Для того, щоб зупинити російську експансію через мовну шизофренію, російськомовні люди, які вважають себе українцями, повинні працювати над тим, щоб почати думати українською. Для цього достатньо старатися говорити українською всюди й з усіма, не переходити на російську, коли до вас нею звертаються, читати українською, шукати українське озвучення фільмів в інтернеті.

Тепер кілька слів про маніпуляцію “Не розділяйте людей за мовною ознакою під час війни”. Російськомовні фактично самі себе відділили від українців, бо гасло “Єдина країна. Единая страна” є закликом до об’єднання саме з окупантами, які кричать про “одіннарод” і спільну мову.

Лінгвіст Юрій Шевчук зауважує: “Люди, які глибоко ненавидять усе українське, знайшли дивовижний аргумент: російськомовні патріоти, що боролися на Майдані чи на Сході, так само люблять Україну. Але ж хто сказав, що не люблять? Я не ненавиджу і не принижую цих людей. Колонізаторська логіка маніпулятивно використовує цих чудових людей. Я впевнений, що четверо з п’яти таких людей хочуть оволодіти українською і люблять її. Їх ніхто не спитав. Ними просто цинічно користуються, щоб легітимізувати цю чорносотенну політичну програму поневолення України”.

Схожа думка й у продюсерки документального фільму про мовне питання “Соловей співає” Лесі Воронюк: “Іноді можна почути виправдання, що нас захищають також і російськомовні солдати, тому можемо говорити російською. І відповідь на це має бути єдина та очевидна: не треба ваше небажання вивчити українську мову прикривати нашими захисниками. Тому що це дуже жорстока й огидна маніпуляція в стані війни, коли там гинуть наші воїни. Говоріть кожен за себе. От ти не хочеш вчити українську мову — пояснюй свою позицію, свою бездарність, безвідповідальність, неспроможність, відсутність патріотизму. Не треба прикриватися Збройними Силами України”.

А ось що кажуть про це самі захисники й захисниці: “То нехай їдуть на фронт і тут говорять російською, а вам в тилу нову державу будувати”.

Однак про російську на фронті слушно висловилися брати Капранови: “Швайнегунде знімають фейкові відео начебто від імені бійців ЗСУ. І ті, де говорять українською, одразу видно, що фуфло. Ну а там, де російською, — треба дуже вслухатися, що, звісно, роблять не всі, тому такі фейки пролазять. Таким чином утисячне нам демонструють, що мова — це лінія оборони, і що російськомовні військові, навіть найгероїчніші, попри бажання, попри особисту позицію, своєю мовою дають ворогу простір для інформаційних спецоперацій, які їх-таки дискредитують”.

Ще один дивовижний аргумент росмовних: “Русскій язик нє прінадлєжит росії”. Польська теж не належить полякам, литовська литовцям, а українська українцям? Російська мова має статус державної тільки в московії та окупованій Білорусі. От і думайте, кому вона належить, і до чого тут ви.

Отже, затямте самі й переконуйте близьких: спілкування російською завжди означало великі збитки для України і здобутки для росії.

Вбий у собі мовного шизофреніка та малороса — говори українською!