Україна зіткнулася з потужною хвилею гібридної війни. Одна з ланок якої – це зґвалтування жінок, дітей і чоловіків, як засобу ведення війни російською федерацією (країна агресор).
Від одних розповідей про ці звірства російських загарбників кров холоне в жилах. Але ці звірства є, вони чиняться проти наших з вами співгромадян прямо зараз.
Український народ має знати про них, хоча б, зважаючи на злочинну вікову традицію замирення з російським катом, безкарності виконавців Геноциду проти українців, Голодомору, Червоного терору тощо.
Жертви звірячих зґвалтувань російськими фашистами потребують турботи і захисту від держави. Їх закликають звертатись у правоохоронні органи і повідомляти дані про російських окупантів, які вчинили насильство, для притягнення воєнних злочинців до відповідальності.
Що відбувається на наших очах зараз? Після оприлюднення даних про звірства російських фашистів деякі українські медійники затіяли протест. Не подобається, бачите, їм висвітлення звірств російських фашистів, попри те, що всі наведені назагал дані не містять жодних ознак персоналізації.
Викликає занепокоєння така позиція з приховування злочинів російських загарбників.
Тобто нещасна українська мати може стерпіти звірства над собою, на її очах може відбуватись насильство над її малолітньою дитиною, а вуха українців мають бути бережливо закупорені, бо виглядає це якось негарно, вважають медійники. Тим самим щеплюють потерпілим українцям відчуття провини за звірства російських фашистів.
Усе, що відчуває жертва після зґвалтування – злість, страх, спантеличення, приниження, сором – це адекватна реакція на насилля. І українці відчувають те саме, коли дізнаються про звірства російських окупантів.
Українці повинні знати все, повинні закарбувати ці знання у пам’яті наступних поколінь, а не приховувати і сором’язливо та злочинно прикривати очі на страждання своїх співгромадян. Психологічна травма не зможе повторитись лише шляхом висвітлення і запам’ятовування уроків, це єдина дорога до видужання.
Медійниці називають пережите українцями “чорнухою”, закликають замовчувати злочини, натомість вони і самі не знають, як розповісти про звіряче зґвалтування, коли всі слова, які описують вчинені звірства, будуть виглядати жахливо.
“Сенсаційні матеріали, стигматизація, інсинуації та “чорнуха” навколо людських трагедій не допоможуть нам подолати ворога й оприявнити проблему статевих злочинів під час війни”, – додають журналістки, звертаючись до омбудсмена.
Загалом відкритий лист до Людмили Денісової підписали щонайменше 82 медійниці.
Мова не тільки про Людмилу Денісову. Йдеться про сам підхід до трагедії. Схоже, тепер в Україні усі звірства сексуального насилля, вчинені російськими катами, усі людські трагедії, будуть сховані за невиразним безликим словом “зґвалтування“. Натомість гучніше буде звучати “то все путін винний“, “український народ ще знайде примирення з братнім російським народом” і тд. І Україна зайде на нове коло історії примирення до наступного звірства катів.
Не вперше ми бачимо спроби медійниць приховати злочини російських фашистів. І це вже насторожує.
Майже через два роки після початку російсько-української війни у грудні 2015 року медійники Громадського в особі журналістки Насті Станко виступили з дивакуватими закликами про пом’якшення термінів війни. Ба більше, вони висловились проти використання слова “наші” по відношенню до Українських Захисників. Дивно, правда?
Весь монументальний труд тут.
