Війна в Карабаху і вірменські бойовики ПВК «Вагнер» в матеріалі УЦАБ


У листопаді цього року загострилася ситуація на кордоні між Вірменією та Азербайджаном. Бойові дії між двома країнами велися протягом декількох діб, збройні сили Вірменії та Азербайджану зазнали втрат убитими, пораненими та полоненими.

17 листопада Вірменія та Азербайджан припинили стрілянину в Нагірному Карабаху після двох діб інтенсивного збройного конфлікту і уклали перемир’я після того, як до конфлікту втрутилася Росія.

Азербайджан і Вірменія обмінялися взаємними звинуваченнями через загострення на кордоні. А також цього разу прозвучали гострі закиди зі сторони Вірменії щодо Росії через неналежну підтримку Єревану Кремлем, що в свою чергу викликало ображену реакцію Росії.

Спостерігаючи за військовим конфліктом двох країн, Україна, маючи значний досвід впливу Росії (країна агресор) на внутрішньо- та зовнішньополітичні процеси України, може багато корисного розповісти сусідам.

Зокрема у матеріалі «Українського центру аналітики і безпеки» йдеться про російські фейки щодо війни в Карабаху та правда про вірменських найманців в Україні, Сирії, Судані, Лівії та інших країнах, яку Єреван має визнати.

23 листопада російська «Комсомольська правда» опублікувала нову порцію «fake news» про вірмено-азербайджанський конфлікт «Год после войны в Карабахе: Россия остановила бойню, но опять виновата?»

Ігор Гуськов,
керівник аналітичного напряму «Українського центру аналітики і безпеки»

Стрижнем статті, яка написана з погано прихованою ворожістю та зневагою до вірменського народу, є закид до Вірменії щодо її невдячності Росії, яка начебто в черговий раз захистила «братский христианский народ от уничтожения», примусивши Азербайджан зупинити наступ. Автор статті російський журналіст Дмитро Стешин відверто пересмикує факти та свідомо ігнорує, що саме Кремль опосередковано інспірував новий виток збройного протистояння між Баку та Єреваном. 

Беззаперечно, територіальний спір обох країн має свою давню історію, в якому не маю жодного бажання бути суддею. Однак, факти говорять самі за себе – Росія з 2017 року наполегливо працювала, аби помститися вірменському народу за його спробу позбутися «братньої опіки» та стати частиною цивілізованого європейського світу (аналогії з Україною очевидні). Цинічна роль Росії у минулорічному конфлікті була достатньо докладно висвітлена рівно рік потому в матеріалі УЦАБ «Россия – главный бенефициар войны в Нагорном Карабахе»

Стаття КП мала усі шанси поповнити кошик дезінформаційного сміття, яке не варто уваги, аби не два моменти. По-перше, яскрава відповідь Стешину від спікера Національних Зборів Вірменії Алена Сімоняна: «Вірменське суспільство має розуміння, що Росія здала Карабах». Ці слова – перше відкрите визнання зухвалості Москви по відношенню до народу Вірменії з вуст національного політика такого рівня, причому зроблене у публічній площині. Сміливе і чесне, без оглядки на чисельну проросійську 5-ту колонну в Єревані, яка сьогодні рветься до влади в країні за підтримки брехливої російської пропаганди (і знову аналогії з Україною очевидні). Маю надію, що це зізнання запустить у вірменському суспільстві процес осмислення підступності Кремля у взаємовідносинах з Єреваном. 

Але чи готове сьогодні вірменське суспільство до цієї правди? Чи готово воно сприймати таку правду, яка може чіпляти його національну гординю? Правду про так званих «вірменських добровольцях з Донбасу», яких Єреван марно чекав у найзапекліші дні боїв у Нагірному Карабаху, які насправді є військовими злочинцями на кошторисі спецслужб РФ? І саме в цьому другий цікавий аспект статті «Комсомольської правди».

Журналіст Стешин відверто маніпулює, коли пише, що «поток армянских добровольцев в Карабах не пошел из-за того, что накануне Ереван принял закон о наемничестве». Ці слова – майже пряме цитування заяви так званого «председателя союза добровольцев Донбасса», а за сумісництвом – генерал-майора ФСБ Олександра Бородая від 20 жовтня минулого року.

Брехня «Комсомольської правди» легко викривається. У жовтні минулого року Єреван лише офіційно приєднався до Міжнародної конвенції ООН 1989 року «Про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців» (до речі, РФ вже 30 років відмовляється від її ратифікації). І це при тому, що кримінальна відповідальність за найманство закріплена у статті 395 Кримінального кодексу (КК) Республіки Вірменія ще у далекому 2003 році. Тому, не було ніякої нової законотворчості, тільки ратифікація

Далі. Навіть діюча редакція статті жодним чином не заважала «потоку армянских добровольцев в Карабах». В умовах збройного конфлікту в Нагірному Карабаху термін «найманець» на громадян Вірменії взагалі не поширюється, адже так виписано у КК цієї країни. Та головне, стаття про найманство у Вірменії «не працює», так само, як і в Україні. Нажаль, але офіційний Єреван з 2014 року скрізь пальці споглядає за власними громадянами, включаючи осіб з подвійним громадянством Вірменії та РФ, а також представників вірменської діаспори, яких масово вербує ФСБ для участі у бойових діях на території інших країн. Жодна така особа і досі не притягнута до кримінальної відповідальності, більш того – жоден навіть ніколи не затримувався вірменськими правоохоронцями, хоча прізвища понад ста з них містяться у відкритій базі сайту «Миротворець». 

Так, їх дійсно не було у Вірменії під час минулорічної війни за Нагірний Карабах, але як до, так і після неї найманці абсолютно спокійно приїжджали до Єревану, Ґюмрі та Степанакерту для «відпочинку» після «ратної праці» в Україні, а з кінця 2015 року – й в інших країнах (викладаючи відповідні фото у соцмережах).У період з жовтня 2017 року по травень 2019 року Служба безпеки України опублікувала понад 20 інформаційних матеріалів щодо злочинної діяльності позаштатного підрозділу російської військової розвідки ПВК «Вагнер» та оприлюднила дані декількох сотень найманців, у т.ч. громадян Вірменії. Так, були названі  Грачян Г.Х. та Агаронян С.І., які загинули в Сирії у лютому 2018 року під час так званого наступу «повара Путіна» Євгена Пригожина. Варто згадати і Киракосяна Артура Олександровича (Сашаєвича), який є одним із підозрюваних у вбивстві у Центральноафриканській республіці російських журналістів О.Джемаля, О.Расторгуєва та К.Радченка. 

За останні два роки експертами «Українського центру аналітики і безпеки», які продовжують напрацювання СБУ, встановлено персональні дані ще десятьох найманців з вірменським корінням, причетних до злочинів ПВК «Вагнер» в Україні, Сирії, Судані, Лівії та ЦАР.

Тільки у листопаді цього року було ідентифіковано ще двох бійців «Вагнер» з числа вихідців з Вірменії  (Петросяна Аліка, 27.09.1989, та Оганнісяна Едуарда, 05.08.1968), які відкрито хизуються власними фото зі зброєю, зробленими в Україні та Лівії:

Є усі підстави констатувати, що «потік» до Нагорного Карабаху російських бойовиків з числа громадян Вірменії та представників вірменської діаспори зупинив зовсім не страх перед Законом своєї Батьківщини. Безумовно, якусь роль у придушенні «патріотичного імпульсу» (або кіплінгівського «голосу крові») відіграло розбещення найманців грошима, які російські спецслужби щедро платять за виконання злочинних наказів Кремля у таємничих війнах по всьому світу. От тільки оплачувати участь у бойових діях у Нагорному Карабаху на боці Вірменії ФСБ точно не збиралась. Більш цього, саме офіцери цієї спецслужби на чолі із Бородаєм поставили заслон на шляху «потоку добровольців з Донбасу» до лав вірменських військових підрозділів, залякуючи охочих кримінальною відповідальністю за найманство, але – за законами Росії. Саме про це свідчить накопичений УЦАБ масив даних про членів ПВК «Вагнер», у т.ч. коментарі самих бойовиків у соціальних мережах. Москва свідомо позбавила Єреван допомоги, адже це було однією із складових її плану з примушення вірменського народу схилитися на колінах перед «старшим братом»

Визнання зухвалості Росії є лише першим кроком до відновлення вірменської національної гідності. Другий – не менш важкий, але не менш важливий: притягнення до кримінальної відповідальності тих представників свого народу, які вірою та правдою служать спецслужбам РФ, у т.ч. вірменських найманців в Україні, Сирії, Судані, Лівії та інших країнах. Хай це буде заочне засудження, але воно має бути публічним. Чи готовий Єреван до цього?

Паспорти вірменських найманців ПВК «Вагнер» Грачяна Геворга Хачиковича, 21.11.1980, та Агароняна Сергія Ігоровича, 10.02.1988. Останній мав подвійне громадянство, тому російський закордонний паспорт був оформлений у м. Єреван консульським відділом посольства РФ у Вірменії (МЗС РФ 37401).

Donate to Myrotvorets

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.