“У перші дні мене не покидало відчуття, що я збожеволів”: розповідь лікаря про жахіття полону “ЛНР”


БІЛЬШІСТЬ З КАТІВ ДОСІ НЕ ПОКАРАНІ І ЧЕКАЮТЬ НА
“РЕІНТЕГРАЦІЮ” НА УМОВАХ КРЕМЛЯ
.

За пів року полону луганчанина Олександра жахів, які довелось йому побачити, вистачило б на кілька життів. Моторошні людські історії одним абзацом у розповіді колишнього плоненого бойовиків, які принесли “рускій мір” в Україну.

Я Олександр Грищенко, за фахом я лікар ветеринарної медицини, представник мирної професії. До липня 2014 року мешкав у Луганську. Але 14 липня 2014 року моє життя розділилося на до та після, бо саме тоді я серед білого дня був захоплений бойовиками незаконного збройного угруповання. 

Підставою для мого ув’язнення стало те, що на час захоплення у мене із собою замість паспорта було лише службове посвідчення та фотоапарат. На його картці пам’яті бойовики знайшли світлини проукраїнських мітингів, або, як ми їх називали, “луганських Майданів”, у яких я брав участь, та київського Майдану. Мені одразу сказали, що наявність цих світлин є підставою для мого розстрілу на місці або щонайменше для того, щоб прострелити мені ноги.

Мені висунули абсурдні звинувачення в шпигунстві та ув’язнили в підвалі гуртожитку Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля, який нашвидкуруч перетворили на в’язницю.

У підвалі для початку мене збили з ніг та кілька разів уразили електрошокером, потім відбулося групове побиття ногами. Після цього мені накинули на шию зашморг і потягли до кімнати, яка була катівнею. Там штатний кат на псевдо Маніяк та інші бойовики катували мене за допомогою палиці, молотка з твердої гуми, призначеного для вкладання тротуарної плитки, зашморгу, медичних хірургічних інструментів. Маніяк намагався виламувати мені пальці, обливав мене розчином невідомих мені хімічних речовин, який заливав також до рота, робив пропили хірургічною пилкою між пальцями лівої руки. Усе це супроводжувалося потужним психологічним тиском, погрозами заподіяти мені непоправне каліцтво.

Після знущань та катувань, які тривали кілька годин, мені вдягли на руки кайданки та кинули в одне із сусідніх приміщень, де вже перебувало понад десять осіб. Це були як чоловіки, так і жінки, яких утримували разом. Мені було заборонено лягати на підлогу, а іншим в’язням оголосили, що за найменшу допомогу мені вони будуть суворо покарані.

Перші кілька днів перебування в цьому підвалі я ніяк не міг позбутися думки, що я просто збожеволів, бо те, що я побачив та пережив там, скидалося на жахливий сон, який чомусь ніяк не закінчувався.

У мене ніяк не вкладалося в голові, як можна схопити людину, яка не вчинила жодних протизаконних дій, безпідставно та бездоказово звинуватити її, ув’язнити та катувати.

Важко описати перші враження від вигляду чужої людської плоті в ранах від укусів натренованих вівчарок або пострілів майже впритул із травматичного пістолета… Знущання з пораненого від катувань… Використання в’язнів як боксерської груші… Жарти начальника буцегарні на псевдо Фобус на кшталт: “Мажь себе лоб зеленкой, чтобы пуля инфекцию не занесла”… Зламані ребра… Синці та гематоми… І підвищена увага до моєї персони з боку штатного ката на прізвисько Маніяк… Близько місяця майже без світла…

Загалом у полоні я перебував майже пів року. За цей час я був свідком багатьох злочинів. Я на власні очі бачив, як одного чоловіка, Скакуна Олександра Володимировича, за наказом Коноплицького С. С. (псевдо Маніяк) наджорстоко закатували до смерті лише за одну фразу – за те, що в стані алкогольного сп’яніння та не розуміючи, де перебуває, він необережно сказав, що підтримує єдину Україну. 

У тортурах та вбивстві цього чоловіка участь брали як місцеві бойовики, так і представники РФ – бойовики на псевдо Дак та Луїш. Останній після повернення додому в Магадан навіть написав мемуари про свою діяльність в окупованому Луганську та оприлюднив їх у мережі інтернет. Свій опус він назвав “Ополченец Цыкунов (Луиш): четыре месяца в Луганске”. Звісно, в мемуарах про свою участь у мародерствах, катуваннях та вбивствах ув’язнених він нічого не розповів.

Доволі часто в цій в’язниці я зустрічав людей, від яких вимагали переписати на бойовиків об’єкти нерухомості, передати їм автомобілі або великі суми грошей. Одній жінці, яка не погоджувалася підписати документ про передання у власність бойовикам свого будинку, штатний кат цього загону на псевдо Маніяк погрожував здерти шкіру з обличчя.

Я був свідком того, як людей затримували, кидали до цієї імпровізованої в’язниці та катували лише за найменшу підозру в лояльності до України або допомозі ЗСУ. Почасти приводом для захоплення були телефонні повідомлення про громадянську позицію якоїсь людини. Перевіркою цих повідомлень ніхто себе не обтяжував.

Приводом для захоплення та жорстокого побиття людей стало навіть те, що двоє чоловіків просто перейшли дорогу перед автівкою командира незаконного збройного угруповання “ГБР” і Бєднова О. О. на псевдо Бетмен. Останньому це не сподобалося, і він наказав охороні зупинити автівку, покласти цих чоловіків обличчям на асфальт та жорстоко покарати. Я бачив їх у підвалі побитих та закривавлених. В одного з них була зламана рука.

Я пам’ятаю трьох пенсіонерів, яких якось увечері кинули до нашої камери. Один з них прямував з дачної ділянки в районі обласної лікарні до крамниці, щоб придбати продукти харчування, а двоє інших – до своїх дачних ділянок. На їхнє лихо, вони не знали, що неподалік отаборився якийсь загін бойовиків.

Цих бідолашних обстріляли, змусили лягти на землю, після чого вдягли їм на голови мішки. Їх звинуватили в тому, що вони є коригувальниками ЗСУ, та жорстоко побили. Одному з них потрощили ребра, іншого побили до сильного струсу мозку та встромили йому в стегно багнет, третьому зв’язали за спиною руки, прив’язали до них мотузку, та, перекинувши її через гілку дерева, тримали його на цій імпровізованій дибі кілька годин, періодично б’ючи по ногах, на які він намагався перенести вагу тіла. Також на нього нацьковували відповідно натреновану вівчарку. Я бачив його рани, тому що сам обробляв їх.

Лікар, що обстежив одного з цих “коригувальників” з потрощеними ребрами, сказав, що йому потрібно лежати та в жодному разі не робити різких рухів, тому що уламки ребер можуть травмувати життєво важливі органи, що призведе до швидкої та неминучої смерті.

Періодично до підвалу заходили бойовики з цього та інших підрозділів для того, щоб, як вони казали, “посмотреть на этих уродов, на этих “укропов”, потренуватися на них як на боксерській груші. Били й тих, хто не міг підвестися, знущалися, били руків’ям пістолета по голові, приставляли дуло пістолета до скроні, погрожували розстріляти на місці, били ногами в живіт. Особливо цим полюбляв займатися бойовик із грайливим псевдо Ромашка.

Дуже часто людей кидали “на підвал”, тобто у в’язницю, просто захопивши їх на вулиці. Висували їм якісь абсурдні звинувачення, після цього пояснювали, що для того, аби їм пробачили їхні “гріхи”, вони повинні ударно попрацювати на благо так званої “Луганської народної республіки”. Тобто людей часто хапали для того, щоб отримати безкоштовну робочу силу.

Я бачив, як молоду жінку вночі регулярно виводили начебто на допит, але всі знали, що її просто ґвалтували в сусідній кімнаті. Я бачив, як захоплену неповнолітню дівчину неодноразово відвозили на бойові позиції як “подарунок” бойовикам для задоволення їхніх сексуальних потреб. Це було багаторазове групове зґвалтування неповнолітньої представниками незаконного збройного формування.

Я бачив, як знущалися з літнього хворого чоловіка, якого восени утримували в холодному приміщенні на бетонній підлозі, що призвело до його смерті. Таке жорстоке поводження з літньою хворою людиною було ініціативою росіянина Ігоря Цикунова (псевдо Луїш), який на той час обіймав посаду начальника в’язниці. Я пам’ятаю фразу, яку він цинічно кинув, коли тіло померлого чоловіка виносили з підвалу на поверхню: “А я думал, когда же он наконец ласты склеит”.

Узагалі перебування в цьому підвалі саме по собі вже було тортурами: ми постійно чули крики катованих людей, були свідками знущання з ув’язнених та поранених унаслідок катувань. І подібних випадків було дуже багато.

Періодично з підвалу виносили трупи померлих та закатованих людей. У незаконному збройному формуванні, яке називали “ГБР-Бетмен”, була навіть посада штатного ката, яку обіймав Коноплицький С. С. на псевдо Маніяк. Я думаю, буде зайвим пояснювати, чому ця людина отримала саме таке псевдо.

Між іншим, цей затятий українофоб розповідав, що за радянських часів він працював у складі спецслужб і серед іншого організовував постачання наркотиків до європейських країн. Він казав, що такі вантажі вимірювалися тоннами чи навіть десятками тонн. Через цей підвал пройшли сотні людей, і не всі змогли вийти з нього. А таких підвалів у Луганську було досить багато.

Мені дуже пощастило, що я взагалі лишився живим, бо мені та більш ніж десятку інших в’язнів, які довго перебували в цій в’язниці та були свідками багатьох злочинів, ухвалили смертний вирок, який бойовики мали виконати за допомогою закидання гранат у підвал, де ми перебували на той час. Моє звільнення стало наслідком збігу кількох щасливих для мене обставин або, можливо, навіть втручання вищих сил.

На жаль, більшість тих, хто коїв усі ці страшні злочини, на сьогодні є непокараними. Я глибоко переконаний, що так не має бути. Винні в скоєнні всіх цих злочинів обов’язково повинні понести відповідальність для чого необхідно ухвалити закон про покарання воєнних злочинців №2689.

Джерело

Donate to Myrotvorets

3 коментарі до ““У перші дні мене не покидало відчуття, що я збожеволів”: розповідь лікаря про жахіття полону “ЛНР”

  1. Ты, мразь, шел убивать своих же! Теперь пытаешься вызвать жалость?
    Тебе нет прощенья с тех пор, как ты, падонок, поднял оружие на своих же! Ты будешь гореть в аду! В вечных муках! Теперь ты, МРАЗЬ, проклят навечно!!
    P.S. Сайт пробивает днище на ура. Ниже данного уровня: абсурдной, нелепой, крайне не правдивой и просто тупоголовой информации, достойной разве что Кличко, я просто не встречал

  2. Я сам украинец, сам вспарывал хероев усраины, и наматывал их кишки на живых хероев.
    Мне приято, что Херо усраины дохли, дохнут, и будут дохнут еще не одно десятилетие на Донбассе. И усраина НЕ сможет из за Донбасса войти в состав нато и Евросоюза. И так потихоньку полигеньку, и развалит Россия прозападную усраину. А мы, пророссийское население усраины в этом поможем.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *