В інтерв’ю швейцарським журналістам із розслідувального проєкту Public Eye Катерина Яресько, учасниця проєкту SeaKrime Центру «Миротворець», пояснила, у чому полягає небезпека викрадення зерна з окупованих територій України.
За її словами, зручності банківської та податкової систем Швейцарії призводять до того, що деякі великі зернотрейдери — серед яких є й компанії з росії — мають швейцарську юрисдикцію.
Викрадачі приховують походження збіжжя та порт завантаження, оформлюють кілька пакетів фейкових документів, тож навіть доброчесні компанії можуть купити крадене зерно.
Ми впевнені, що цей злочин має судову перспективу, і викрадачі та їх співучасники будуть покарані в майбутньому. А поки важливо, що ця проблема знаходиться в фокусі уваги світових ЗМІ.
Журналісти швейцарського видання також поцікавилися історією створення проєкту SeaKrime, який фіксує та документує незаконні перевезення Росією викраденого українського зерна. Ця діяльність дозволяє міжнародним учасникам морської торгівлі бути поінформованими про можливі репутаційні та фінансові ризики під час співпраці з країною-агресором — Росією.
Далі текст журналістів розслідувального проєкту Public Eye повністю.
Катерина Яресько розслідує розкрадання Росією українського зерна в рамках проєкту SeaKrime центру «Миротворець». Вона також є керівником кафедри економічної журналістики Харківського національного економічного університету імені Семона Кузнеця. У цьому інтерв’ю вона надає огляд поточної ситуації, попереджаючи, що багато партій зерна з маркуванням «російське» насправді можуть надходити з окупованих українських територій. Це цілком реальний ризик, з яким стикаються ті, хто займається торгівлею сільськогосподарською продукцією, зокрема у Швейцарії, де розташовано кілька великих трейдерів у цьому секторі.
Більше ніж через три роки з початку військової агресії Росії проти України, яка ситуація в сільськогосподарському секторі України? Чи сильно він постраждав?
Само собою зрозуміло, що окупація частин України, багатих на сільськогосподарські угіддя та життєво важливу інфраструктуру, серйозно вплинула на наш сільськогосподарський сектор. Росія атакувала елеватори в портах Одеси та Миколаєва, а також численні сільськогосподарські об’єкти по всій країні. Спостерігається зменшення площ оброблюваних культур, падіння врожаю та зменшення обсягів збору врожаю. Однак, маючи міцно вкорінені сільськогосподарські традиції, Україна продовжує сіяти сільськогосподарські культури, експортувати продукцію та впливати на світові ринки. Незважаючи на втрати, вона продовжує бути важливим гравцем у сільськогосподарському секторі.
Росія завжди була головним конкурентом України на сільськогосподарському ринку…
Так, особливо щодо пшениці, де ми були прямими конкурентами. Крадіжка українського зерна почалася на самому початку російської агресії, і все, здавалося, було сплановано. Кораблі, що експортували більшу частину награбованого зерна, були придбані наприкінці 2021 року, безпосередньо перед вторгненням, компанією Crane Marine Contractor, яка входить до складу державної холдингової компанії, суднобудівної компанії ОСК, наразі під санкціями. Зерновий термінал «Авліта» (перейменований Росією на «Аваль») у Севастополі, Крим, який є транзитним портом для цього зерна, також є частиною активів цієї холдингової компанії. Це політика Росії: використання сільськогосподарських ресурсів України та конкуренція з нами на світовому ринку зерна.
Нещодавно кілька європейських ЗМІ повідомили про атаки дронів на фермерів у Херсонській області. Чи стало це звичним явищем?
Так, зараз це трапляється дуже часто в цьому регіоні. Ці дрони літають на короткі відстані, або для розвідки місць, або для участі в справжніх пошуках людей. Вся заслуга належить героїзму, проявленому сільськогосподарськими операторами. Деякі фермери обробляють поля, які були повністю заміновані. Люди часто отримують травми.
Чи хтось має уявлення про кількість зерна, награбованого Росією?
Згідно з програмою продовольчої безпеки NASA, обсяг виробництва на окупованих українських територіях становить від 6 до 8 мільйонів тонн зерна. За нашими розрахунками, понад два мільйони тонн було експортовано через порти, розташовані в Криму. Але інша частина зерна транспортується автомобільним транспортом. Ми задокументували постійний потік танкерів, що перевозять зерно з Донецька, Запоріжжя та Херсона до Ростовської області Росії, де його можуть продавати як російське завдяки підробленим документам.
Куди Росія продає зерно з окупованих українських територій?
Більшість викраденого зерна експортується, при цьому обсяги споживання в Росії дуже низькі. У місяці після вторгнення Туреччина була основним пунктом призначення цього зерна. Але коли багато міжнародних ЗМІ, які розслідували цю практику, ознайомилися з викриттями, Анкара припинила свою участь. Деякі з причетних суден були санкціоновані, але аж ніяк не всі. Міжнародна спільнота досі не вжила жодних суттєвих заходів проти учасників цієї контрабанди, які продовжують знаходити нові можливості.
Де з’являються ці нові можливості?
Після Туреччини, Сирія, в рамках урядової програми, перехопила ініціативу через свого державного виробника зерна. Однак, після падіння Башара Асада у грудні 2024 року, спостереження в портах свідчать про те, що Сирія зараз закрита для Росії, хоча все ще є кілька поодиноких випадків. Наприклад, нещодавно ми відстежили судно, яке двічі здійснювало рейс між портом Феодосія (Крим) та Тартусом, Сирія. Російська Федерація все ще використовує нестабільність та дефіцит продовольства, щоб доставити крадене зерно до регіону. Але цей обмін більше не є частиною державної політики. Тепер все перемістилося до Єгипту, який широко відкрив свої двері. Наразі майже всі судна, що залишають кримські порти з краденим зерном, прямують до Єгипту.
Єгипет, ймовірно, не може спожити все зерно, яке купує. Яким країнам він продає частину цих поставок?
На жаль, ми не знаємо. Ми припускаємо, що Єгипет працює як хаб, де зерно розвантажується, а потім перевантажується в інше місце. Документи та сертифікати, надані російськими експортерами, підроблені. У них ніколи не згадується фактичний регіон виробництва – наприклад, Крим, Херсон чи Запоріжжя – а лише «Росія» або адреса російської компанії-експортера. Це означає, що вкрадене зерно може бути перепродане будь-якому покупцю, зокрема в Європейському Союзі чи Швейцарії.
Росія має давні традиції бартеру. До війни вона уклала кілька таких угод з Іраном, за якими в обмін на російську сільськогосподарську продукцію чи промислове обладнання отримувала іранську нафту. Минулого року одна іранська газета навіть згадала про можливість обміну російського зерна на зброю, що постачається Тегераном. Чи відомо вам про таку практику? Чи можливо, що зерно, награбоване в України, включено до цих непрозорих бартерних домовленостей?
На жаль, російська влада закрила доступ до багатьох офіційних баз даних та реєстрів, що заважає нам отримати уявлення про потоки зерна. Кілька підказок все ще доступні. Наприклад, за режиму Башара Асада Росія постачала зерно до Сирії за аномально високими цінами: до 375 доларів США за тонну, порівняно з фактичною ринковою ціною близько 225-250 доларів США. Чому така різниця? Чи містили ці партії інші товари, окрім пшениці? Ми не знаємо. Ми також зафіксували продаж зерна до Ірану, цього разу за ціною нижчою за ринкову, але не змогли з’ясувати, чому.
В інтерв’ю, яке ви нещодавно дали польській пресі, у травні 2025 року ви згадали про активну роль деяких українських посольств у запобіганні імпорту розграбованого зерна.
Українські посольства намагаються вжити заходів у країнах, куди прибувають ці вантажі. Вони регулярно просять нас підготувати ноти протесту проти прийому певних суден, додавши відповідні документи та докази. Але в Єгипті, де це величезна проблема, ці дії поки що не принесли жодних результатів.
Іноді таке попередження спрацьовує. У травні минулого року Ліван відмовився приймати судно, завантажене краденою українською сільськогосподарською продукцією…
Так, нам вдалося встановити, що зерно походило з Бердянська, що у Запорізькій області, окупованій російськими збройними силами. Його було завантажено в порту Феодосія (Крим) на борт російського судна «Микола Леонов», яке спочатку зайшло до порту Темрюк (річковий порт на Азовському морі), а потім вирушило до Лівану з підробленими документами про походження. Отримавши сповіщення, посольство України видало офіційну ноту, яка привернула увагу місцевих ЗМІ . Ліванські торговці дізналися про репутаційні та фінансові втрати, яких зазнав оператор судна. Завдяки цій пильності подібна спроба навряд чи повториться.
У Швейцарії є багато торговців зерном. Чи зверталося коли-небудь посольство України до швейцарської влади, щоб повідомити про проблему?
На жаль, мені невідомо про жодні дії, вжиті у Швейцарії досі. Однак мене цікавить будь-яка інформація, яку ви можете мати з цього питання.
У лютому 2024 року Public Eye розслідувала діяльність сільськогосподарської торгової компанії Vivalon, що базується в Цузі, Швейцарія. Її підозрюють у опосередкованій закупівлі зерна, що походить з окупованих територій. Якою мірою Швейцарія несе відповідальність за це розкрадання зерна?
Швейцарія тісно пов’язана зі світовим сільськогосподарським ринком, де розташовані численні торговельні компанії, що користуються податковими пільгами, не кажучи вже про банки, що фінансують операції. Не слід забувати про сертифікаційні компанії, які перевіряють товари. На цьому тлі справа Vivalon є дуже показовою. Крім того, російські компанії продовжують підтримувати активні зв’язки зі Швейцарією, чи то через свої дочірні компанії, чи то через партнерства.
Ніхто насправді не застрахований від того, щоб опинитися в кінці ланцюжка із зерном, вкраденим з України…
Транзакції, які ми проаналізували, часто дуже складні. Зерно перепродається кілька разів, і в цих операціях регулярно беруть участь компанії, що базуються в Об’єднаних Арабських Еміратах або Гонконзі. Тому можливо, що швейцарські компанії або банки можуть бути залучені до цих ланцюгів, купуючи це зерно або беручи участь в угоді.
Нещодавнє розслідування, проведене «Радіо Свобода», чітко підкреслює проблему. Європейська компанія, дуже стурбована своїм іміджем, придбала зерно, переконавшись, що воно не походить з окупованих регіонів. Їй було видано сертифікат, що підтверджує «чисте» російське походження зерна. Але нічого подібного не виявилося. Це завдало дуже сильного удару по репутації компанії.
За цих обставин, який сигнал можна надіслати сільськогосподарським трейдерам, які продовжують купувати російську сільськогосподарську продукцію, бізнес, на який не поширюються санкції?
Ми більше не можемо закривати на це очі, оскільки торгівля зерном з Росією сьогодні пов’язана зі значними ризиками. Отримати будь-які надійні гарантії практично неможливо.
Навіть документ, який засвідчує, що це зерно не походить з окупованих територій, може бути підробленим. Наразі вам слід розглянути можливість відмови від цього ринку або, принаймні, значно посилити перевірки походження зерна, що на практиці залишається дуже складним.
Кілька місяців тому Європейський Союз та Швейцарія запровадили санкції проти російського державного зернового оператора GZO, який працював з окупованих територій України. Швейцарська компанія Vivalon також опосередковано співпрацювала з цією компанією, згідно з експортними даними. Чи є це важливим кроком уперед?
Так, це, безумовно, крок у правильному напрямку. Але російський агресор все ще знаходить способи обійти санкції. Донедавна GZO іноді фігурувала як постачальник зерна. Тепер її назву замінили на назву низки підставних компаній, створених для замести слідів. ЄС та Швейцарія повинні вжити подальших заходів та застосувати вторинні санкції, які також спрямовані на іноземних посередників та партнерів, що сприяють цим операціям.
Як виник проєкт SeaKrime , у якому ви берете участь?
Проєкт SeaKrime було запущено у жовтні 2016 року, через два роки після анексії Криму Росією. Все почалося з того, що корабель прибув до порту Феодосія в Криму, щоб розвантажити свій вантаж за особливо підозрілих обставин. Ящики – схожі на військові – розвантажувалися вночі, під охороною, в темряві, використовуючи ліхтарики як єдине джерело світла. Нам не вдалося з’ясувати, що саме відбувалося, але наше розслідування викликало чималий ажіотаж, виявивши, що порти Криму, які теоретично були закриті для судноплавства, продовжували працювати. Ця тема виходила за рамки російсько-українського конфлікту та стосувалася міжнародної морської торгівлі та її сірих зон, що спонукало нас задокументувати ці незаконні перевезення та спеціалізуватися на цьому питанні.
З лютого 2022 року ваше робоче навантаження збільшилося…
Дійсно, з початку повномасштабного вторгнення у 2022 році ми спостерігаємо різке зростання експорту зерна з кримських портів. Обсяги зростають щомісяця. Це не мало сенсу, оскільки врожай 2021 року вже був значною мірою експортований. Потім ми зрозуміли, що це зерно, вкрадене з елеваторів, захоплених російською армією та належних українським компаніям, зокрема в Харківській області. Це зерно не лише проходило через Крим, його вантажівки також перевозили до російських портів на Балтійському морі, таких як Санкт-Петербург чи Усть-Луга, для експорту.
Які інструменти ви використовуєте для встановлення цих фактів?
Ми переважно використовуємо інструменти OSINT (розвідка з відкритим кодом), які є загальнодоступними в інтернеті. Marine Traffic (сайт відстеження суден, прим. редактора) дозволяє нам, наприклад, відстежувати судна в режимі реального часу завдяки даним AIS (автоматичної ідентифікаційної системи). Але чимало суден, що беруть участь у перевезенні незаконних вантажів, навмисно вимикають свою AIS, що унеможливлює їхнє визначення місцезнаходження. Інші використовують підробку сигналів, поширену практику в Чорному морі, коли дані AIS фальсифікуються, щоб створити враження, що судно знаходиться десь в іншому місці або рухається іншим маршрутом. Тому недостатньо просто мати відкриті джерела. Саме тому ми також покладаємося на конфіденційну інформацію, що надається джерелами, розташованими на окупованих територіях. Ми також моніторимо соціальні мережі та використовуємо морські бази даних, такі як Equasis.
Яка кінцева мета цих розслідувань?
Наша мета — задокументувати масовий експорт зерна через кримські порти. Ми також зацікавлені в розслідуванні систематичних крадіжок української сільськогосподарської техніки, часто найсучаснішої та оснащеної передовими технологіями, такими як GPS. Українські зернозбиральні комбайни знаходили аж у Чечні, а цілі силоси переміщували. Ми не повинні забувати, що це обладнання належить реальним, живим людям.
За цим грабунком завжди стоять жертви, людські трагедії.
Було відкрито численні кримінальні провадження. Навіть якщо деякі факти залишатимуться прихованими протягом 1, 5 чи 10 років, вони зрештою будуть розкриті, оскільки Україна справді налаштована пролити світло на ці питання. Що стосується компаній, причетних до цих дій, незалежно від того, чи вони залучені до ланцюга поставок, фінансування чи торгівлі, то їх також зрештою викриють. І вони зіткнуться з серйозними наслідками, які, безсумнівно, призведуть до втрати репутації.
