Це ваша звитяжна і кривава історія, Українці! Її пише обдурений народ, який не втік.
Простий солдат, що залишився без командування, яке в перший же день накивало п’ятами. Звичайний український генерал, який 5 років тримав Україну на своїх плечах, і якого влада давно виставила на задвірки, набравши нових облич зі старого кварталу.
Цю Велику Історію Народу писав хлопець з тероборони, який віддав життя за Україну в перший день повномасштабного вторгнення. Він вийшов за село зустрічати важку техніку російського агресора лише з “бандера смузі”. Писав простий вчитель, який не втік, бо це його країна, його місто, і який голіруч зупиняв танки, тому що ні траншей, ні окопів підготовлено не було.
Лава на лаву
Про серію помилкових суджень.
Путін розраховував, що це його особиста війна із Зеленським, і це, звичайно, мало закінчитися його беззаперечною перемогою. Він поміряв кількість сил і засобів і прийняв логічний прогноз – перемога за два тижні. Світ дивився на війну, як на війну Путіна проти Зеленського і зважував кількість сил і засобів. Він зробив логічний прогноз – не пройде і тижня, як Путін виграє в Зеленського.
Чому не зіграв козирний туз? Відповідь елементарна. Це не конфлікт амбіцій двох середньовічних сюзеренів, які міряються кількістю лицарів та авторитетом. Це війна народів. Це війна росіян проти українців. Це війна на знищення, тому у нас в цій війні немає іншого вибору крім воювати.
Світ, до речі, помиляється до сьогодні. Він досі вважає, що це війна Зеленського проти Путіна. Тому в нього є “хороші” росіяни, “нещасні” росіяни і Путін із одного боку і сміливий Зеленський із безстрашними васалами із ЗСУ із іншого боку.
Зеленський теж так вважає і його “я (!!!) з жовтня минулого року втрачав би 7 мільярдів доларів на місяць” – класична обмовка. На жаль більшість наших громадян досі живе в цій самогубній ілюзії. Це помилкове судження. Згодом воно в черговий раз вилізе нам боком.
Скажу чесно. Мені особисто і усім, хто стояв поруч, було до дистального кінця травної системи, втік там хтось чи не втік. Я вам проілюструю однією історією (поки що без деталей).
Історія про Миколаїв описана генералом Марченком була практично повсюдною, хіба що окрім західних областей України.
Більшість керівництва, в тому числі серед силовиків, втікали ще із 23 лютого. Просто кудись прийшли окупанти, кудись не дійшли.
Один прифронтовий район. В ОМТГ (колишньому районному центрі) нікого із керівництва немає. Ні цивільного, ні поліцейського. Лише кілька абсолютно розгублених працівників військомату та поліцейських нижчої ланки.
Усі повтікали. Залишилися прикордонники, один славний підрозділ ЗСУ і добровольці. Ворог атакує позиції прикордонників за двадцять км від міста, а місто не організовує оборони – нікому організовувати.
Добровольці із гладкостволами та “бандерівським смузі” зібралися стояти на смерть проти мотострілкових БТГ щільно прикритих авіацією, артилерією та ППО. Вони не мають навіть кого із адміністрації попередити про своє існування. Один із бійців ЗСУ зайшов в напівпорожнє РВУВС, збиває замки на зброярні і наказує видавати зброю добровольцям.
Місто вистояло, а коли фронт стабілізувався керівництво повернулося і почало “героїчно” виконувати свої обов’язки. Ми ж розуміємо, що молодий офіцер за буквою закону здійснив кримінальне правопорушення, і добровольці, які взяли зброю, теж.
Я можу назвати купу прикладів, коли український народ, порушуючи закон, не дав ворогу здійснити бліцкриг.
Саме український народ – військові, добровольці, держслужбовці, які не здриснули, та добродійники-волонтери, а не президент і його владна вертикаль відкинули ворога на півночі країни.
Ти міг не говорити про небезпеку народу, але готуватися до неї – це твій безпосередній обов’язок. Велике будівництво -це обов’язки прем’єр-міністра чи одного із міністрів. Твої обов’язки – захист Конституції, в тому числі за допомогою заходів із міжнародної безпеки та оборони.
А у нас підготовка ішла лише із приватної ініціативи окремих командирів ЗСУ. І я так розумію, що уникаючи інформування чиновників ОПи. А ще підготовка здійснювалася свідомими громадянами, які розгребли усе, що можна було, в мисливських магазинах, пройшли курси підготовки із дерев’яними автоматами в руках, передали експортні зразки зброї нашим бійцям та робили багато іншого…
Підготовка по президентській вертикалі була повністю провалена.
Чому ми вирішили боротися, хоч ще з осені допускали ймовірність агресії? У нас просто немає вибору. Це війна на знищення. Або росіяни нас знищать, або ми їх. Інших варіантів просто не існує.
Якщо переможуть росіяни – нас знищать як державу, як націю і більшість із нас знищать фізично. Якщо ми переможемо, то знищимо Росію, а там вони самі одне одному перегризуть глотки в голодних поволзьких степах.
