У центрі столиці, на Софійській площі, з’явилася інсталяція, від якої мороз біжить по шкірі: ряд порожніх стільців з іменами людей, які мали б сидіти на них, але замість цього перебувають у неволі. Це акція «Порожні стільці», приурочена до Міжнародного дня ув’язненого письменника. Вона стала тихим, але впертим нагадуванням про тих, кого забрала в’язниця, окупація чи війна.
Про це повідомляє видання Еспресо.
За даними Інституту масової інформації, зараз у полоні перебувають щонайменше 26 цивільних українських журналістів і один журналіст-комбатант. І це — лише підтверджені випадки. Правозахисники безперервно отримують нову інформацію про затримання, переслідування та зникнення медійників на окупованих територіях.
319-й. Так значили його в списках. Але це був він — український поет, дитячий письменник, перекладач, громадянин з великої літери Володимир Вакуленко. Людина, яка писала правду — і платила за неї найвищу ціну.
Паралельно звучить ще одна страшна статистика: від початку повномасштабного вторгнення загинули 119 працівників медіа. Серед них — і ті, хто виконував редакційні завдання, і цивільні, і військові, які до війни були журналістами. Кожна цифра — це чиясь кар’єра, родина, життя, яке не мало обірватися.
Представниця «Центру громадянських свобод» Наталія Ящук нагадала присутнім, що акція має дві мети: і вшанувати тих, хто досі в полоні, і показати, що звільнення можливе.
Вона зазначила, що традиція, започаткована торік, продовжується: на площу приходять ті, кому вдалося повернутися додому, і сідають на свої стільці, заповнюючи порожнечу, яка ще вчора здавалася безкінечною.
Цьогоріч до акції приєдналися колишні політв’язні Кремля та військовополонені: правозахисник Максим Буткевич, волонтерка й військовослужбовиця Юлія «Тайра» Паєвська, журналіст Дмитро Хилюк, активістка Леніє Умєрова та громадянський журналіст Владислав Єсипенко. Їхня присутність — мов доказ, що навіть найтемніша сторінка може мати продовження.
Журналіст УНІАН Дмитро Хилюк, який провів у російській неволі понад три роки, поділився, що ніколи не думав опинитися на такій акції у ролі її учасника. Він прийшов, щоб підтримати тих, хто досі за ґратами, і нагадати: це люди творчих професій, журналісти, митці, громадські діячі, які стали жертвами репресій лише тому, що не мовчали.
Акція «Порожні стільці» — про тишу, яка кричить. Про людей, яких забрали, але не зламали. І про солідарність, яка тримає світ бодай трохи справедливішим.
Поки стільці залишаються порожніми — боротьба триває. Але кожне повернення доводить: місця в цих рядах чекають не для символів, а для живих людей, які мають повернутися додому.
