На заводі в Донецькій області будуть виготовляти стволи для українських САУ


Основною проблемою артилерійського озброєння української армії є відсутність виробництва в країні стволів і снарядів. Все, що є нині на озброєнні, ще радянського виробництва в кращому випадку кінця 1980-х років.

І тільки останнім часом почалися деякі зрушення в цьому напрямку. Причому на жаль, з об’єктивних причин ситуація змінюється досить повільно. І пов’язано це насамперед з відсутністю технологій і можливостей нашого військово-промислового комплексу, пише військовий ескперт Михайло Жирохов в “ДС”, передає 62.ua.

Вперше проблему стволів почали вирішувати ще в другій половині 1990-х років під час виконання контракту для Пакистану на поставку 320 танків Т-80УД. Росіяни, які були прямими конкурентами українського танка на тендері для Пакистану, навідріз відмовилися від поставок танкових гармат.

Тоді на ПАТ “Сумське НВО” було розгорнуто виробництво гладких стволів для 120-мм танкових гармат КБА-3, а їх збірка з виробництвом інших деталей здійснювалося на ДП “Завод ім. В.О. Малишева”. Власне, підприємство на той момент було достатньо сучасним – побудовано тільки в 1988 р для виробництва бурильного обладнання для нафтогазової промисловості (до 2015 р – основний замовник “Газпром”), хоча і не профільним. Але це невелика проблема, адже танковий ствол – це, по суті, труба.

Хоча пакистанське замовлення було виконано, однак вже тоді виникли проблеми. Виявилося, що український клон радянської 2А46М під назвою КБА-3 мав потужність в два-три рази нижче, ніж оригінал: всього близько 200 осколково-фугасних пострілів. Справа в тому, що сорт сталі, з якого виробляються радянські і російські гармати, освоєний лише на одному російському підприємстві. Проте виробництво тривало для пакистанців як мінімум до 2014 р.

Правда, коли почалася війна на Донбасі і знадобилося розгортати виробництво стволів, мова стала йти вже зовсім про інше підприємство – Старокраматорський машинобудівний завод.

Першим видимим успіхом став контракт на поставку для київського “Маяка” 120-мм стволів для мінометів М120-15 “Молот”. Там же планують розгорнути виробництво стволів нового для України калібру – 155 мм. І першою пробою сил стала робота над перспективною колісною САУ “Богдана”.

Зрозуміло, що в силу особливої ​​секретності говорити про конкретні речі складно. Але, як видно, відбувся якийсь “поділ праці” – сумчани будуть займатися виробництвом стволів калібру до 80 мм, а в Краматорську будуть виготовляти калібром від 80 до 205 мм і довжиною до 10 000 мм.

Принаймні, такі характеристики має спеціальне верстатне обладнання, яке закуповується за різними контрактами по всьому світу. Таким чином, цілком імовірно, що у нас буде освоєно виробництво таких необхідних стволів для всього асортименту знарядь, які перебувають на озброєнні ЗСУ, виключаючи хіба що 203-мм САУ 2С7 “Піон”.

Зокрема, про такий розвиток подій свідчать останні події – наприклад, прийняття на озброєння на початку червня 23-мм стволів КБА 40. Хоча відповідальним за це було КБ “Артилерійське озброєння”, але з великою ймовірностю можна говорити про те, що проводитися вони будуть саме в Сумах.

Історія з прийняттям на озброєння саме цього зразка свідчить про те, що досить непросто йде сам процес. Так, відомчі випробування ствола були проведені в грудні 2018 р. Лише через два місяці був підписаний акт за результатами випробувань, а ось тільки зараз прийнято рішення про допуск до експлуатації в Збройних силах України з присвоєнням номенклатурного номера НАТО.

Таким чином, в кінці кінців буде вирішена проблема з зенітними установками ЗУ-23-2, які за минулі роки набули широкого використання на фронті як засіб вогневої підтримки піхоти. Особливо це було актуально влітку 2014 р адже на відстані прямої видимості – до 1 км – ця установка вражає практично все – від живої сили до легкоброньованої техніки.

Наразі актуальною стає і програма модернізації зенітної установки як засобу боротьби з безпілотниками противника. Ще восени 2018 року на одному з полігонів засвітилася досвідчена ЗУ-23-2, модернізована інженерами чернігівського підприємства “Чезара”. Знову-таки відзначимо, що деталі невідомі, але, за твердженням розробників, модернізований варіант доповнили засобами спостереження і автоматизованого наведення, що дозволяє в рази збільшити ймовірність ураження виявленої цілі.

Адже основною претензією військових до “зушки” як зенітного засобу є саме вкрай невелика ймовірність ураження повітряних цілей, що пов’язано з необхідністю візуального виявлення цілей і ручного управління наводкою.

З розгортанням масового виробництва 23-мм стволів на новий рівень вийде і виробництво бойових модулів для легкої бронетехніки на їх базі. Уже зараз є кілька досить цікавих проектів, розвиток яких було призупинено саме через брак знарядь.

Таким чином, можна говорити про те, що розгортання серійного виробництва стволів – як нарізних, так і гладкоствольних – в значній мірі дозволить українській військовій промисловості позбутися залежності від російських комплектуючих. І що найголовніше – в доступному майбутньому перейти на стандарти НАТО в артилерії.

Джерело


Центр Миротворець тепер у Telegram: https://t.me/myrotvoretsnews.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *