У мене цивільного життя був лише рік досвіду. З вісімнадцяти до дев’ятнадцяти років.
Настя, парамедикиня екіпажу медеваку. В її житті був лише один рік цивільного дорослого життя. Вона мобілізувалася у 19.
Сьогодні в Україні відзначається поки що неофіційний День української жінки. У Сухопутних військах поділились історією юної парамедикині.
Ті історії, що ти чуєш – це дуже боляче. Тому що про кожного з них я можу сказати: з ним не мусило цього статись. У того дружина, у одного семеро дітей – навіть таке було… Кожна ця історія тобі болить і ти розумієш, що якась частинка тебе відмирає з кожною такою історією – каже військова.
Дівчина пояснює, що не героїзує жінок у армії, але дуже поважає їхній вибір:
Мені не подобається певною мірою якась героїзація жінок у армії. Так, ніби захищати свою Батьківщину – це якийсь, нічого собі, вчинок. Це не правильно, як на мене. І чоловіки і жінки мають однакову батьківщину і однаковий обов’язок її захищати. Але я страшенно поважаю їхній вибір, якщо вони прийшли працювати заради Перемоги.
Для мене слова щодо перемоги – це не якесь порожнє місце. Це відповідальність. Це обіцянка в першу чергу собі.
