А скільки ворогів було із лютого!
А скільки буде ще – не осягнеш!
Лелеки діточок гойдають лапами
у люльках зоряних, колишуть до весни,
співають небожатам, ті – посапують
і бачать не свої тривожні сни.
Торкаються до хвої смолянистої,
що пахне лісом і нічним дощем,
сповиті духом Матері Пречистої,
похрещені спрацьованим мечем,
утомленим опісля бою лютого,
пощербленим об шоломи без меж.
А скільки ворогів було із лютого!
А скільки буде ще – не осягнеш!
Лелеки немовлят гойдають крилами,
ті усміхаються – скінчилася зима,
неначе не устелена могилами
земля лелеча. І війни нема.
Неначе під розлогами небесними
не кровоточать ранами річки.
Лелеки вишивають горе хрестиком
і одягають діток в сорочки.