Головний продавець газпромівського газу в Україні – менеджер Юля


Володимир Мартинюк

За пост Президента України зараз борються три високопоставлені державні службовці :
1. Президент України Петро Порошенко 
2. Топ менеджер російського Газпрому, по збуту його продукції в Україні, Юлія Тимошенко
3. Заслужений діяч Міністерства культури Російської Федерації Володимир Зеленський.

Частина перша – Юлія Тимошенко 

Аналізуючи діяльність Юлії Тимошенко початку 90-х, я із здивуванням зрозумів що головною її роботою і основною її професією з початку 90- і по сьогоднішній день, було керування збутом в Україні газу, який постачає російська державна компанія “Газпром” .

Причому результатом цієї діяльності стало нав’язування Україні того російського газу в кількостях, які очевидно перевищували реальні потреби України.

Все інше було так би мовити “хобі” і “громадською активність” – тому що все це, навіть державна служба було для неї чимось “безплатним” – у порівняно з мільярдними сумами які Тимошенко отримувала від операцій і махінацій з російським газом.

Як на мене поява Юлії Тимошенко в Уряді України у 2000 році була викликана необхідність поновити її “бізнесові зв’язки” з Газпромом, які були втрачені після скандалу з Лазаренком, судами проти ЄЕСУ і заміни Вяхірева, який керував Газпромом при Єльцині, на Міллера – дружка нового президента Росії.

У вересні 2000 року Тимошенко здійснює несподівану поїздку до Москви, де вона як віце-прем’єр-міністр з питань паливно-енергетичного комплексу визнає що Україна нібито “незаконно відбирає російський газ ” із газопроводу Дружба” і підписує протокол що Україна зобов’язується платити за “крадений газ” трикратну суму його вартості.

Це стало причиною її звільнення з уряду у грудні 2000 року.

А путінська Росія взамін за це призупинила судові справи проти Тимошенко Але їх почали в Україні.

Тому Тимошенко з 2001 року йде в опозицію і у 2005 році, на плечах Ющенка, знову в’їжджає в уряд – на цей раз в крісло Прем’єр-Міністра.

Першими і основними її діями було припиненнчя судових справ проти її газоторгівельної контори – корпорації ЄЕСУ.

Наступною справою Юлі стала війна проти тодішнього,”помаранчевого” голови Нафтогазу Олексія Івченка,

Попри те, що він зробив Нафтогаз прибутковим і започаткував програми по економії газу, тепла і підвищенні ефективності його спалювання.

Започаткував безплатну замуни домашніх котлів на нові економні, та проведення такого самого,тільки за гроші, в енергетиці та промисловості,

Врешті Івченка обрехали, зганьбили і звільнили.

Наступний прихід Тимошенко до влади також ознаменувався її візитом до Москви 20-21 лютого 2008 року.

Дуже цікава дата до речі – це не тільки день розстрілу Майдану і початку окупації Криму у 2014 році – це ще й день народження її дочки Жені .

В Москві Тимошенко “підтвердила” своє бажання працювати на посаді головного продавця газпромівського газу в Україні.

Першим завданням Путіна і Газпрому з яким вона блискуче справилися став розгром проекту спільного американо-українського видобування газу з морського дна морі поблизу Керчі.

Проект який вже перебував у стадії реалізації був оббреханий, зганьблений і скасований урядом Тимошенко вже через місяць після її повернення з Москви.

Приблизно так як раніше Олексій Івченко і з своїми економними котлами і газовими лічильниками.

Тобто серйозний конкурент для Газпрому в Україні був знищений. Але тут у Тимошенко появився новий аспект її діяльності на державній службі Росії – військовий.

Справа в тому, що Тимошенко легкими змахами свого пальчика, і трагічним декламуваннями слів “ВЕНКО це кАрупция!”, розчистила морську акваторію біля Керчі не тільки від американських конкурентів Газпрому, але й від обов’язкової появи в тому місці військового флоту США, – у випадку якихось військових дій збройних сил Росії в цьому районі.

Просто для захисту власності американських громадян на ці нафтові вишки і власності їхніх співласників – тобто України.

Можна сказати що Тимошенко тоді відвоювала цей майбутній “театр військових дій” для Росії від військово-морського флоту США.

Бо якби там стояли американсько-українські бурові чи вже нафтодобуваючі вишки, то Росія не змогла б ні перекидати свої війська у Крим у лютому-березні 2014 року, ні навіть повноцінно воювати у Грузії у серпні 2008 року.

А за такі вражаючі військові досягнення зазвичай заведено позачергово присвоювати високі військові звання.

І хто знає – може Юлія Тимошенко, 28 лютого 2014 року, на тому історичному засіданні РНБО по ситуації в Криму була присутня як адмірал ВМФ Росії (на колясці)…?

А не якась там собі “голова найбільшої фракції Верховної Ради”, як вона себе там представила…

Але війна-війною, а газ російський треба продавати,Тому весь 2008 рік пішов під знаменом “майбутніх справедливих європейських цін на газ” та пошуків варанту чим за це все можна буде Росії оплачувати,

І менеджер Юлія – таки знайшла того, хто протягом наступних 10 років (з 2009 до 2019) , буде платити за “справедливі європейські” ціни на газ – відновила позичання кредитів у МВФ, яке ацкий Ющенко був припинив ще у 2000 році.

Звісно за це все зараз віддають гроші тому МВФові прості українці – але ж зате ж який Газпром прибуток отримав – ну а Юля свої преміальні…

У січні 2009 року було підписано угоду про дорогий газ для українських пенсіонерів та всіх інших , за кого зараз на всіх телеканалах у Юлі ну просто аж серце розривається .

Але найцікавіша “нова-хава” топ-медежера по збуту газпромівського газу Юлі Тимошенко, виявилася не в ціні газу, а в тому що Україна руцями Юлі зобов’язалася щорічно купувати в Газпрому приблизно удвічі більше газу, аніж їй потрібно,

Воно якщо чесно, було так і раніше – Газпром гнав в Україну газ по старих радянських “нормах споживання” часів , коли ще працювали всі підприємства, а на тих які залишилися ще не поставили нове економне обладнання.

Але з 2009 року Україна за цією угодою вже не могла продавати цей газ у Європу як робилося раніше. 
Бо ціна для України була нижчою ніж в Європі.

Тобто Україна отримувала неймовірну кількість газу який вона не могла продати іншим, але мусила оплатити. Навіть якщо вона його й не брала.

І ось тут ми нарешті можемо зрозуміти – хто і для чого всі ці роки блокував в Україні заходи з енергоефективності і теплозбереження, переводив електростанції з вугілля на газ, і відповідно закривав шахти та позбавляв роботи шахтарів.

Хто і як забороняв розвивати в Україні всяку екологічну енергетику, чому у всьому світі власники вітряка чи соняних батарей могли подавати зайву енергію в електромережу, і отримувати її назад тоді, коли не було вітру чи не було сонця

А я нарешті зрозумів хто, коли і як заборонив використовувати в Україні комунальні сміттєспалювальні установки які і проблему сміття вирішують і будинки школи та лікарні обігрівають

Тому що спочатку Юлії Володимирівні,, а потім і Миколі Яновичу потрібно кудись дівати, десь спалювати надлишковий російський газ.

Не просто так спалювати, але ще й собі з того щось мати.Тобто заставити когось це не просто спалити – а ще й заплатити за це ,

Тому коли ви десь на узліссі чи парку несподівано зустрічаєте погано пахучу купу сміття, мальовничо розриту бродячим звірами і бомжами – то може вважати що це великий парний портрет Юлії Тимошенко і Миколи Азарова . І маленького Садового в них на руках.

А про кандидата-держслужбовця Росії Володимира Зеленського я напишу в другій частині.

Джерело

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *