«Геть окупантів!», «Хай живе вільна Україна!»
1968! Ці слова пролунали на Хрещатику в цей день у 1968 році. Їх вигукнула людина охоплена полум’ям.
А Київ в цей день готувався до зустрічі найбільшого більшовицького свята — річниці жовтневого перевороту. Місто прикрашали, міліція та переодягнені в цивільне кдбісти несли патрульну службу. Хрещатик був переповнений людьми. І раптом перехожі побачили, як із під’їзду будинку 27 (біля Басарабського ринку) вибігла охоплена вогнем постать і проспектом залунали слова: «Геть окупантів!», «Хай живе вільна Україна!».
Перед цим, у кінці жовтня 1968 р. Василь приїхав до Карова, щоби відвідати хвору сестру. З батьками поділився своїми думками про антиукраїнську політику тоталітарного режиму, про русифікацію, про колоніальне становище України. Писав тоді багато листів своїм друзям із Києва, Нікополя, Дніпропетровська. 3 листопада несподівано виїхав із села до Львова. Із собою взяв сітку-авоську з трьохлітровою банкою, загорненою в газету, та декілька яблук. Казав, що у банці яблучний сік, але як з’ясувалося згодом, у банці був бензин. У Львові з головного вокзалу десь опівночі від’їхав луганським поїздом. 5 листопада був уже в Києві.
Живий факел, а був це Василь Макух, привернув увагу всіх, хто тоді опинився на Хрещатику. Міліціонери намагалися погасити вогонь, але це їм не вдалося. Грубо почали розганяти людей, щоби було якнайменше свідків цієї безпрецедентної події. Василь впав на асфальт, хтось прикрив його шинеллю. Карета швидкої допомоги забрала Василя до лікарні, медики отримали наказ від кдбістів — врятувати життя Василя. Причина — вивідати, чи належав він до якоїсь націоналістичної організації.
В газетах тоді не написали ані слова.
Василя називають “живим смолоскипом”, але він буде живим у наших спогадах доти, доки ми будемо про нього пам’ятати.
Жахливо, але в сучасній історії ми маємо такий же приклад.
Микола Микитенко
Воїн, ветеран, доброволець з 2014 року, пішов на цей крок у жовтні, але 2020 року, на знак протесту з діями чинної влади, він хотів привернути увагу приспаного замиренням з агресором населення на повзучу окупацію кремлем і на вже сплачену жахливу ціну за незалежність України.
Донька загиблого повідомила, що мотиви вчинку були політичними: “Незгода з діями чинної влади… Він був абсолютно при тверезій пам’яті і чітко усвідомлював, що робить. Не намагався себе загасити. Загасити намагалась молодь, яка підбігла. У фонтані на Майдані”.
А Київ в цей час (як і вся Україна) раділа тому, що “зробила всіх разом”. Київ (як і вся Україна), ще не знали, що чекає їх 24 лютого 2022 року…
Читати про Юлю Микитенко:
