Amnesty international намагається застосувати до України риторику віктимблеймінгу


На початку 2021 року у Центрі “Миротворець” почали виокремлювати новий підвид у класифікації учасників гібридної війни росії проти України – Участь в актах гуманітарної агресії проти України“.

Результат від гуманітарної агресії немає миттєвого ефекту і розтягнутий в часі. Саме тому помітити ворожу активність непідготовленому малоосвіченому громадянину, який не звик думати, важко.

Наша позиція щодо учасників гуманітарної агресії наступна:

Усі задіяні у ланцюгу гуманітарної ворожої агресії з метою підміни понять і зміни свідомості не є жертвами. Вони є активними учасниками актів гуманітарної агресії проти України.

Саме тому Центр “Миротворець” почав фіксувати добровільних “бойовиків” і ворожих посіпак, які свідомо беруть участь в гуманітарній агресії проти України.

Ганебна доповідь Amnesty international, щільно просякнута російською пропагандою та брехнею від міноборони рф, розбурхала громадськість і спричинила гарячі обговорення. У зв’язку з цим є потреба пояснити українцям механізм гуманітарної агресії щодо України більш детально.

Про це пише Вадим Лабас.

“Подивися відео Dmytro Kuleba стосовно заяви Amnesty international, почитав пости інших людей і повинен дещо пояснити стосовно цієї заяви і що саме в ній не так.

Росія завжди витрачала великі сили та кошти на інформаційну політику.

Саме інформаційна політика рф повинна покривати злочини цієї терористичної країни.

Тому досить не правильно сприймати російську інформаційну політику в традиційному значенні цього вислову. Правильніше це називати інформаційна агресія рф.

Починаючи з 24 лютого великий обсяг інформаційної агресії рф був направлений на те, щоб події в Україні почали називати словом “конфлікт”. Не війною, не нападом, не горячою точкою, а саме словом “конфлікт”.

Чому саме для росії це так важливо?

Початковий зміст слова “конфлікт” – це наявність взаємних претензій обох сторін. Суперечка навколо чогось третього, на що обидві сторони пред’являють свої права й не мають намірів як повністю задовольняти претензії один одного, так і приходити до компромісу.

Одностороння агресія рф проти України не може визначатися, як конфлікт. Як і не може визначатися конфліктом напад грабіжника на свою жертву.

Шкідливість представлення одностороннії агресії, як конфлікт полягає, по-перше в вирівнюванні статусу обох сторін, а по-друге, в основі конфлікту лежить уявлення про наявність якогось предмета спору який визнається у невизначеному статусі, який ще треба виявити та визначити – тобто, хто має права щодо спору більше – одна “сторона” чи інша.

Іншими словами, як тільки з’являється визначення ситуації словом конфлікт, так відразу всі претензії росії стають предметом суперечки, а не спочатку визначеними (Крим, Донецька та Луганські області, Херсон як невіддільна (частина/ознака) частина України, а стають тією самою спірною територією, на яку претендує росія), а також росія стає не однозначним агресором, а лише “стороною конфлікту”, та й саме вторгнення — не нападом, а суперечкою, якимось змагальним процесом, що проходить на нейтральному майданчику, де сторони за рівних умов з’ясовують відносини.

Щобільше, із цієї підміни нападу конфліктом випливає і необхідність оцінки дій обох сторін, якщо вони “конфліктують”. А з цього випливає надалі риторика віктимблеймінгу (звинувачення жертви), яка проходить під прикриттям “критичного ставлення до всіх сторін конфлікту”.

Процес нав’язання визначення ситуації як “конфлікт” працює і у зворотному напрямку. Тобто спочатку окрему його частину характеризують, як частину конфлікту, а не збройного нападу, а вже потім підсумовують загальність ситуації в “конфлікт”.

Саме це робить Amnesty international. ( Цей процес має назву віктимблеймінг. І, прикольно, але саме Amnesty international завжди виступає проти цього процесу ).

Але не треба концентруватися тільки на Amnesty international. Їх заява це тільки шматочок плану рф.

Першою дією цього плану можна вважати заяву Герхарда Шредера про бажання путіна йти на перемовини. І навряд чи цей план закінчиться цими двома кроками.

В сумі цих двох подій маємо наступне :

  • Для середньостатистичного європейця створюється картинка конфлікту рф з Україною, а не односторонній агресії рф проти України, і певне бажання однієї сторони (рф) йти на перемовини й вирішувати цей конфлікт.

Вангую, наступним кроком рф буде яскрава демонстрація заходу, що саме Україна не хоче йти на перемовини ( вирішувати конфлікт).

Тож кінцева ціль цієї інформаційної агресії звинуватити Україну у всіх проблемах, які мають європейці в наслідок цього “конфлікту”. А попереду зима і проблеми будуть відчутні завдяки газовому терору рф.

Розуміючи план рф сподіваюсь наше МЗС придумає свій контрнаступ і дасть гідну відсіч. І звичайно ж прибере слово “конфлікт” з будь-яких описів війни в Україні.”

Donate to Myrotvorets

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.