«За три доби я відчув на собі, мабуть, усе – від «стрілкотні» до КАБів. Були і переохолодження, і купа контузій… Я ніколи не думав, що мені доведеться повзати по трупах, , що в крові буде вся броня. Але водночас я розумію, що цей досвід, хоч важкий та гіркий, але дуже важливий. Я по-іншому поглянув на багато речей. І зараз, коли навчаю хлопців, знаю, на що насамперед потрібно звертати увагу. Наголошую на важливості знання тактичної медицини, на необхідності постійних тренувань, на ретельному плануванні усіх дій. Бо в критичній ситуації ти спираєшся не на теоретичні знання, а на напрацьовані до автоматизму навички», – так «Козак» говорить про складну операцію на одному з дніпровських островів, де він брав участь як бойовий медик та за яку отримав орден «За мужність».
Його позивний знають бійці і з інших підрозділів бригади. «Козак» – це той крутий дядько з мінометки», – з повагою кажуть про нього.
Історія «Козака» дійсно варта пошани
Три доби він рятував поранених, проводив евакуацію загиблих, тягав через острів човни, щоб піхотинці, які вели бої на лівому березі, могли переправитися на правий. І все це під безперервними обстрілами з усієї можливої зброї.
Але жоден його попередній досвід, зауважує «Козак», не зрівняється з отриманим під час операції на лівому березі Дніпра.
Раніше часто думав над тим, як діятиме, якщо поранених буде багато, а медик лише один.
«За іронією долі саме в таку ситуацію я потрапив», – посміхається «Козак».
Перший штурм почався вже за кілька годин після висадки.
«Десь о 5-й ранку противник почав штурмувати наші позиції на лівому березі. Ми почули в рацію: «Давайте, хлопці, починайте працювати мінометом». Відпрацювали, штурм вдалося відбити. Тоді було знищено до 20 ворогів. Але в нас теж були і поранені, і загиблі. За декілька годин їх привезли до нас на острів. Ми надали пораненим допомогу і перенесли на інший бік острова, де їх вже евакуювали на велику землю. На жаль, ворог дуже швидко зрозумів, що цей маленький клаптик землі посеред Дніпра є своєрідним логістичним центром. І почалося справжнє пекло».
Вночі росіяни почали буквально поливати острів вогнем. Працювали танки, міномети, FPV, БМП, БТР.
«Ти йдеш по болоту, неподалік падають снаряди, в тебе летять вторинні уламки, ти весь в крові, контузії навіть не рахуєш. І попри це, ти маєш надати допомогу групі, яка потрапила під танковий обстріл. Серед них був один критично важкий поранений, на ньому живого місця не було. У черевній порожнині – уламки, якими я порізав собі пальці до кісток, намагаючись зупинити йому кровотечу… Хлопці – хто кричить від болю й паніки, хто просто в якомусь ступорі. Тоді я зрозумів, навіщо на курсах сержантів вчать напрацьовувати командний голос. Мені довелося кричати, щоб привести людей до тями. Обстріли при цьому не припинялися. Зрештою, в якийсь момент я взагалі перестав вірити, що виживу, єдине, про що думав – надати максимум допомоги пораненим. Я і мій побратим «Крюгер» тієї ночі втратили берці в болоті, тож пересувалися босоніж», – розповів «Козак».
Майже одразу надійшла наступна задача – знайти на острові пораненого драйвера «Психа».
«Його привалило в «льожці». Коли діставали «Психа», поряд був приліт, я інстинктивно притиснувся до нього, а потім зрозумів, що в мене на бороді його мізки… Забандажував йому голову, намагався поставити назофарингеальну трубку, але він, коли повертався до свідомості, кілька разів висмикував її. Зрештою довелося заклеїти йому руки скотчем. На щастя, та евакуація була успішною, «Псих» вижив. Мені чомусь було так незручно через цей скотч, що потім, коли ми зустрілися в шпиталі, я перед ним довго вибачався», – сміється «Козак».
«Коли вже на правому березі я став босими ногами на асфальт, я відчув таке полегшення і щастя, що не передати словами, – ділиться почуттями «Козак».
Джерело: Генштаб.
