“История назовет наши действия вторым гитлеризмом”: Щоденник офіцера-окупанта, знайдений в звільненій Катюжанці


Джерело

Катюжанка – село на Київщині, яке перебувало під російською окупацією майже з перших днів повномасштабної війни. Від села до центру Києва – близько 60 кілометрів, майже 40 км – до Ірпеня, Бучі, Гостомеля. 

Після звільнення Катюжанки у школі почали знаходити те, що залишили по собі загарбники. Крім окопів, закинутої техніки, знищеної інфраструктури – у шкільних кабінетах можна натрапити на літературу про «Велику вітчизняну війну», радянські енциклопедії, портрети Леніна та розписані дошки зі зверненням військових до українських дітей. І щоденники солдатів. Окопавшись на території школи, військові мали час не тільки на те, щоб описувати побут, звичаї та настрої російської армії. Але й детально розповідати про те, чим саме вони займались на службі. Один із таких щоденників – опинився у розпорядженні «Схем». У ньому військовий, найімовірніше, офіцерського рангу, занотовує свої екзистенційні роздуми – про те, звідки і навіщо армійці приїхали в Україну, аналізує воєнну стратегію РФ та розповідає, як проводив у Катюжанці допити українців.

«Наш вчитель, моя дружина знайшла щоденник в одному з кабінетів, який вів, швидше за все, один із офіцерів. І, при тому, швидше за все – правник або представник Федеральної служби безпеки (ФСБ) РФ. Там це по контексту можна зрозуміти», – каже директор навчального закладу Микола Микитчик.

Ідентифікувати його особу поки не вдалось: військовий лише раз на сторінках щоденника називає своє ім’я – Костянтин. Зазначає, що разом з армійцями перетнули український кордон 24 лютого. За кілька днів, 28 лютого – прибули в Катюжанку.

Свої роздуми він почав описувати з 13 березня – коли російська армія вже майже два тижні як окупувала територію села і окопалась в школі.

«Їхали на навчання, а потрапили на війну… а чи війна…» – таким є заголовок щоденника.

Військовий згадує шлях, який вони подолали: виїхали з російського міста Смоленськ через Білорусь – і потрапили на територію України.

«Сиджу в Катюжанці, це таке село. Вивчаю шкільну документацію», – пише військовий і додає: «Досі не змирився з тим, що я перебуваю в чужій державі, досі не вірю у війну. Досі не знаю, чи правильно все це».

Водночас навіть дозволяє собі критикувати поведінку командування: «Бісить, що ніхто не говорить правду про втрати, про реальність бойових дій, тільки й чую, що «Справа наша вірна, перемога буде за нами»! Та чи вірна ця справа? Залізти в чужу країну і бомбити її міста?»

«Хотіли бліцкриг, а в результаті… сіли на п’яту точку. Є відчуття, що історія назве наші дії другим гітлеризмом і влаштує черговий «нюрнберг», я вихляти не стану, винний, був, воював, шкодую!»

На сторінках щоденника військовий розповідає про втрати серед «своїх».

«Артилерія «маже», БПЛА туплять… війська не злагоджені, трьохсоті та двохсоті в достатку, а командування в доповідях говорить лише про уявний успіх… Путіну скоро 70 (стільки йому виповниться в жовтні 2022 – ред.), якщо він помре розпочавши війну, буде «щось»!

Через два дні, 15 березня, військовий написав про те, що ймовірно за місцем їхнього перебування буде організований «ОГВС» (рос. Объединенная группировка войск (сил). – укр. Об’єднане угруповання військ (сил) або «ПВД» (рос. пункт временной дислокации – укр. пункт тимчасової дислокації).

«У повітрі витають чутки про контрнаступ укр. Нібито країни допомагають особовим складом та технікою. Але це лише чутки», – продовжує дописувати військовий і цього разу вже хвалиться тим, що «завдання виконані відмінно», армійці виявили «сховище техніки».

Ще за 2 дні військовий розповість про те, як проводив допит.

«Спільними зусиллями вашого покірного слуги та співробітника були допитані особи у складі 12 осіб, усі – нацисти, – перераховує він. – Я був безжальний, розпинав їх перехресними, індивідуальними та нічними допитами».

«В черговий раз довелося допитувати священника, не можу сказати, що був м’яким, аж ніяк – суворість та професіоналізм мною були виявлені із суто самовіддачею, що викликало захоплення спеців з ФСБ, – розповів військовий і продовжив дописувати у щоденнику. – Допити відбуваються успішно, інформативно, обіцяють надати для допиту протестантського пастора. Якщо йому є що приховувати, я з’ясую це, як би він не хитрував, на таких товаришах я, як то кажуть, собаку з’їв!»

Колишній український військовослужбовць, який просидів у підвалі два дні, розповів, що його допит у школі проводив військовий на прізвисько «Нємєц». Журналісти помітили цей напис на дверях одного зі шкільних кабінетів. Разом з ним, каже, було ще 14 чоловік.

Після згадок про проведений допит російський військовий поскаржився на те, що його не беруть «у бій».

«Обіцяли взяти на бойове завдання, довго я оббивав пороги, щоб домогтися дозволу – у відповідь переконують, що це небезпечно, а мою голову треба берегти, у кожного своя війна, і не завжди вона на полі, у перестрілці, що моя роль не менш важлива, що мною вже багато зроблено для перемоги російської зброї», – йдеться у щоденнику.

Нижче він фантазує на тему кар’єрної перспективи: «Колеги вище рангом, які служать у сфері безпеки, віщують мені успішне майбутнє співробітника контррозвідки та обіцяють допомогу в підготовці та перебування в академії».

На решті сторінок він пише про те, що мріє стати суддею і розмірковує над тим, які проблеми є у судовій системі і як її реформувати.

Останній допис у щоденнику датований 19 березня.

Катюжанка на Київщині перебувала під російською окупацією близько місяця.

Donate to Myrotvorets

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.