Звільнена з посади за фото з Парижу прикордонниця Іванка набирає більше лайків і поширень, аніж звільнена з полону прикордонниця Людмила Кравчук, яка зазнала принижень, звірств російських фашистів, але стійко їх перенесла і не зрадила Україні.

Попри приниження й знущання, через які їй довелося пройти, військовослужбовиця не зламалася і знову стала у стрій Волинського загону. 

В неволі Людмила пробула 6 місяців і тиждень. Увесь цей час вона не знала, що коїться в рідній країні, як живуть її найдорожчі люди. Жінці жодного разу не дали зателефонувати додому. Єдиною звісточкою, яку їй вдалося відправити донькам, був лист. Щоправда, до адресата він потрапив на початку червня, через три місяці з дня відправлення.

Джерело: Факти.

Її били, морили голодом та принижували! Історія мужньої прикордонниці

Вона рятувала тяжко поранених захисників Маріуполя, пережила півроку полону в російських тюрмах, де українських в’язнів били, знущалися, морили голодом та принижували, переконуючи що вони непотрібні своїй державі, а України вже немає.

Та прикордонниця Людмила Кравчук не вірила і терпіла. Бо понад усе хотіла повернутися додому і зустрітися зі своїми донечками, які навіть не знали чи жива вона.

Людмила в складі евакуаційної бригади щодня під обстрілами виносила з поля бою поранених оборонців Маріуполя. А окупанти рівняли місто з землею. Тяжко травмованих ставало дедалі більше, а сил — менше. Через півтора місяця оборони добігали кінця усі запаси.

Та про те, щоб здатися в полон, жінка навіть не думала. З Маріуполя вирішила вибиратися, але не вийшло. Її захопили російські військові. Далі було понад півроку полону, про який тепер жінці важко навіть згадувати.

– Там зеки, які вчинили тяжкі злочини, мають набагато більше прав, ніж ти — людина військова. Серед нас було багато медиків, яких взагалі відповідно до Женевських конвенцій, не мали права там утримувати. І це приниження, – розповідає Людмила Кравчук, прикордонниця.

Оленівка, Таганрог, СІЗО в Бєлгородській та Курській областях. Її били, морили голодом та принижували. Було складно, та Людмила трималася, бо дуже хотіла знову побачити своїх двох донечок, які навіть не розуміли, чи жива їхня мама.

Про те, що їх нарешті везуть на обмін – жінка не знала до останнього. Це був суто жіночий обмін – додому тоді повернули 108 українських захисниць.

Наразі жінка пройшла курс реабілітації, відпочила та знову повернулася на службу. Тепер допомагає рідним загиблих колег пережити втрату та підтримує тих, хто чекає своїх захисників з полону. Про те, що довелося пережити та як вистояти за таких умов, розповідає й молодим офіцерам.

– Якщо ти обираєш таку професію, ти повинен зважити усі ризики і бути готовим до всього,  навіть померти. Я вважаю, що люди повинні цінувати, те що мають, просто цю свободу, – додала Людмила Кравчук, прикордонниця.

Колеги Людмили, які чекали жінку та попри все вірили у її повернення, наголошують, що важливо повернути з полону усіх оборонців.