Гліб став однією з цеглин, через яку три роки замирення з ворогом не увінчались здачею України. Він став причиною, чому з риторики “росіяни – теж люди”, “наша стратегія – не звинувачувати росію і не прославляти ЗСУ” все перевернулось голови на ноги і ми стали прославляти і пишатись Збройними силами України і вимагати від світу визнати, що росія і є бідою для всього світу. Світла пам’ять справжньому Воїну, який не прогинався і боровся до останньої краплі крові.
Вони наводять мости. Вони готуються.
Все красиво і узгоджено.
ПрезЕдент, відвідавши район Станиці Луганській, з якого він тільки що відвів наші війська – оголосив, що Україна відновить міст через Сіверський Донець, для повноцінної транспортної комунікації з ОРДЛО. За свій рахунок. Швидко, як першочергове завдання.
Не один із сотень мостів, що потребує відновлення на підконтрольній території.
Саме цей.
Телеканал медведчука запускає телеміст з росією. Їм «треба поговорити».
Ну, як – їм? Говорити будемо типу ми. Тому, що бажаючих поговорити з населенням країни-агресора знайдеться достатньо. І говорити вони будуть від імені всіх. І від імені нас.
Нас вбивали – вони будуть розмовляти.
Це теж таке «відновлення комунікації».
Чи не правда – вони діють злагоджено і швидко?
Як він там сказав – “не будемо ділити українців»? Бінго. Ми, дивлюся, і з «братнім народом» себе ділити не будемо. Будемо з’єднувати. Мостами.
Мости – справа хороша. По ним добре йти в наступ. Особливо, якщо оборона знята.
І не важливо, куди йде міст – на територію, або в свідомість.
Хоча ті, які ведуть до свідомості – будують першими. Тому, що вони – ключ до всього іншого.
Якщо вимостити дорогу ворогові – він обов’язково прийде. Власне, він уже йде. Власне – частково він вже тут.
Коли я говорив, що все буде швидко і погано – багато хто сміявся.
Вийшло навіть швидше, ніж я очікував.
Нас привчають.
Привчають до «відведення військ». Привчають до того, що ворог, не такий вже і ворог. А в деяких місцях – друг.
Привчають, до повернення старих покидьків в компанії нових негідників.
Привчають кожен день ковтати це каламутне шоу, під захоплення його постійних споживачів.
І головне – привчають до думки, що ми вже нічого не зможемо зробити. Привчають до відчуття безнадії.
Підкидають нам наші старі приводи для з’ясування стосунків і розбрату. Із задоволенням спостерігають, як ми захоплено продовжуємо вести «дружній вогонь».
Вони п’ють віскарік, і хихикають, коли бачать танець передвиборних рейтингів, і то, як можливий опір розтягують по частинах. Вони чекають, коли влада повністю впаде в їх руки.
І будують мости.
Власне, залишилося не так довго. Потреба в дотриманні умовностей скоро відпаде.
Вони вже говорять про те, що скоро у них буде все «своє». Парламент, прокуратура, поліція і силовий блок.
І тоді потреби в «дотриманні правил пристойності» більше не буде.
Тому, що часи Януковича здадуться вам розгулом демократії.
Скуйовджену ляльку «глави» спокійно покладуть в коробку, і будуть діставати тільки для зйомки «підтримуючих роликів». А за справу візьмуться справжні фахівці, яки чекали цього п’ять з гаком років.
Через різні «мости» в Україну прийде ворог.
Спочатку інформаційно – розкочуючи в млинець душу. І дуже скоро – безпосередньо.
Особливо, якщо нас встигнуть розігнати по кутах.
Ви думаєте, найстрашніше, коли вони будуть паскудити нашу пам’ять і могили?
Ні. Найстрашніше – коли вони запропонують це зробити і вам.
Правда вони забули, що мости – одні з найуразливіших будівель…
